І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько

Рауд Эно Мартинович

Чоловічки не знали, що й гадати. Звісно, ніхто не проти поласувати цукерками, та з іншого боку вони все-таки не якісь немовлята, яких у такий спосіб можна запихати цукерками, та ще й привселюдно!

А далі сталося ще гірше. Несподівано жінка схопила Муфтика на руки і почала захоплено його обіймати.

— Ох ти моя крихітко! — примовляла вона. — Який же ти м’якесенький та любесенький, дозволь тебе приголубити та трохи поніжити!

Жінка лоскотала Муфтика за вухом і під бородою, погладжувала

муфту за ворсою і проти неї, і шарпала як тільки заманеться.

Муфтик геть спаленів і страшенно спітнів.

— Прошу вас, — безпорадно бубонів він. — Я вельми прошу вас, годі-бо, годі.

Та жінка мов і не чула.

— Ох ти моя крихітко, — ніжно повторювала вона і, звичайно, продовжувала голубити Муфтика. — Ну який же ти м’якесенький і любесенький — пригортала й пригортала б тебе!

Мохобородько і Півчеревичок гнівно споглядали це, та ніяк не могли захистити свого друга.

Тільки згодом жінка посадовила Муфтика на стілець.

— Нечувано, — знічено кинув Муфтик і став шукати в муфті гребінця, щоб причесати скуйовдженого чуба.

Тим часом жінка підступила до Півчеревичка.

— А ось і ти, мій пуцьвірінку! — проспівала вона, як і раніше, усміхаючись, простягнула руки й хотіла приголубити Півчеревичка.

Але сталюся щось украй неждане-негадане, зовсім нечуване. Пролунав переляканий вереск, і жінка блискавично відсахнулася од Півчеревичка. Усмішку ніби змело з її лиця, а на оголеній руці було чітко видно сліди гострих зубенят.

Муфтик і Мохобородько отетеріли. Звичайно, вони цілком засуджували жінчину набридливість, але все-таки кусатися, на їхню думку, — це занадто.

— Півчеревичку! — суворо сказав Мохобородько. — Ти вкусив жінку! Як це тобі спало на думку?

А Півчеревичок ніскілечки не знітився:

— Щойно вона запхнула мені до рота цукерку. Але й після цього я себе не дозволю шарпати.

— Ти буцімто якесь собача, — сердито похитав головою Мохобородько.

— Принаймні не кімнатне щеня, — вперто вів своєї Півчеревичок.

На щастя, жінка швиденько оговталася і спробувала зробити гарну міну при поганій грі.

— Ох ти, мій малесенький хитрунчику, — сказала вона і посварилася на Півчеревичка пальцем. — Адже я не хотіла завдати тобі прикрощів… Але й ти наступного разу не будь таким розбишакою.

Вона спробувала знов усміхнутися, проте лише жалібно скривилася. Нарешті жінка попрямувала до свого столика.

Ця пригода вкрай зіпсувала настрій кумедним чоловічкам. Мало-помалу Півчеревичок переконався, що він повівся негарно, та, як кажуть, пізно до розуму дійшов, чим тут зарадиш.

Насупившись, Муфтик зронив:

— Може, нам зовсім піти звідси?

Друзі миттю пристали на це. І справді, що тут сидіти, муляти

всім очі, та ще й будь-якої миті тебе можуть схопити в обійми.

Але, на жаль, трійця загаялася.

— Раді вас бачити у нашій скромній кав’ярні просто неба! Мені вельми приємно вас обслужити.

Це сказала офіціантка, яка підійшла до кумедних чоловічків і заходилася виставляти з таці на стіл всілякі тістечка й пляшки лимонаду різних гатунків.

— Даруйте, — вихопилося у Мохобородька. — Тут якесь непорозуміння, адже ми взагалі ще нічого не замовляли.

Офіціантка всміхнулася.

— Не турбуйтеся, — сказала вона. — Платить кав’ярня.

І помітивши, що трійця до пуття не зрозуміла, вона ще й пояснила:

— Ви ж порятували наше місто від пацюків. Без вас гризуни до цурки потрощили б усі тістечка і навряд чи залишили й борошно, з якого можна спекти нові ласощі. Через це кав’ярня на знак вдячності безкоштовно пригощає вас.

Офіціантка спорожнила тацю, побажала кумедним чоловічкам смачного й пішла.

— Столик аж вгинається від тістечок, — задоволено мовив Півчеревичок і почав набирати собі ласощів. — Ох і здорово!

— І справді, — кивнув Муфтик. — Боюся, чи не обтяжливо для нас подужати стільки тістечок.

А Мохобородько сказав:

— Тягар, звісно, чималенький. Та мене більше непокоїть тягар слави.

Муфтик закивав на знак згоди.

—Я теж не думав, що слава так обтяжує, — зізнався він. — Усі роздивляються нас, мов якихось звірів. А до всього ще ці жахливі пестощі…

— Од усього цього нас може порятувати лише гарний відпочинок, — утішив Півчеревичок.

Вони взялися за солодощі, щоб скоріше вирушити в дорогу. І, незважаючи на тягар слави, од тістечок їхній настрій поступово поліпшився.

ЯК МУФТИК, ПІВЧЕРЕВИЧОК І МОХОБОРОДЬКО РОЗДАВАЛИ АВТОГРАФИ

— Наївся під зав’язку, — сповістив Муфтик.

— І я по саме нікуди, — зітхнув Мохобородько. Півчеревичок же сказав:

— Іще з одного тістечка я міг би подужати хіба що ягідки.

Стіл аж вгинався під тарелями солодощів і пляшками лимонаду, а офіціантка все підносила.

— Вельми прохаємо вас, — звернувся Мохобородько до офіціантки, коли вона знову зупинилася біля їхнього столика з повною тацею. — Не приносьте нам уже нічого. Звичайно, тістечка й лимонад пречудові, але ж усьому є межа.

Офіціантка стенула плечима:

— Я розумію ваше становище, — співчутливо мовила вона. — Та від кав’ярні я не приношу нічогісінько. Річ у тому, що й відвідувачі бажають вас пригостити. Наприклад, жінка, яку ви вкусили, замовила для вас за свої гроші двадцять чотири тістечка.