І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько
Шрифт:
Незнайомець і справді мав вигляд хлопчака. При наймні бритва не торкалася його ніжних рожевих щік, і м’який пушок вусів тільки-но висіявся.
— Схоже, що цей хлопчисько і не чув про нас, — продовжував Півчеревичок. — Газет він, певне, вза галі не читає. Від такого не дочекаєшся належної уваги або гідної шаноби.
Та бурчання Півчеревичка аніскільки не вплинуло і зрештою не залишилося нічого іншого, як Мохобородькові видобути з-під сорочки свою бороду.
Він упритул підступив
— Вибачте, будь ласка, чи ви бачили де в підлітка таку бороду?
І Півчеревичок ущипливо додав:
— Принаймні маємо справу не з якимось молокососом.
На це службовець готелю не спромігся відповісти. Після Півчеревичкових слів він геть зашарівся і присоромлено відступив перед кумедними чоловічками.
Друзі зайшли до кабіни ліфта, що саме спустився вниз. Ніхто з них раніше ніколи не їздив ліфтом, тому цілком зрозуміло, що вони хвилювалися трохи. Мохобородько обіруч учепився в бороду, Муфтик геть» спітнів, а Півчеревичкові пальці надзвичайно швидко ворушилися.
Коли ліфт рушив угору, Муфтик спробував усміхнутися і сказав, змахуючи з лоба краплини поту:
— Дуже гарна карусель, чудово кататися.
Про його хвилювання свідчило вже те, що він переплутав слова і ліфт назвав каруселлю.
Та все обійшлося без пригод, і на тринадцятому поверсі друзі вийшли з ліфта благополучно.
— Могутня штука, — похвалив Півчеревичок. — Жаль тільки, що ми не досягли стану невагомості.
І всі вони знову пожвавішали.
— Дверцята як дверцята, — сказав Мохобородько. — Нічого страшного в ліфтових дверцятах.
Вони знайшли свій номер люкс і ввійшли до кімнати.
НЕСПОДІВАНА ГОСТЯ
Двомісний номер люкс сповна відповідав своїй назві. Тут було дві кімнати, а також всіляка розкіш як, наприклад, графин з водою, який Півчеревичої умить видудлив.
— Усе-таки ліпше, ніж вода з крана, — переможно повідомив він, хоч це була звичайна вода.
Мохобородько підійшов до великого дзеркала в по золоченій рамі і став розчісувати бороду, а Муфтиі роздивлявся картини, які висіли на стінах.
Ще з дитинства Муфтикові подобалися картині про тварин, і зараз він приємно здивувався, побачивши велике полотно з намальованими на ньому трьома пустотливими ведмежатами.
— Троє ведмедів! — вигукнув він. — Ви тільки уявіть! Трійко ведмедів одразу!
— Ясно, адже це в номері люкс, — мовив Півчеревичок. — В інших кімнатах, напевне, ведмедів менше
— У наших лісах, — вклинився Мохобородько, —! вони зустрічаються все рідше й рідше. Це добре, що їх можна побачити хоч на картинах.
— Як прикро, що свого часу мені не пощастило вивчитися на художника, —
— Ти міг би ще й зараз спробувати, — порадиі Мохобородько. — Вчитися ж ніколи не пізно.
— Розпочинати варто з тварин простіших, — під тримав Півчеревичок Мохобородька. — Скажімо, дощового черв’яка. Коли він у тебе вийде, поступово перейдеш до мудрованіших звірів. Я особисто аніскілечки не здивуюсь, якщо врешті тобі пощастить на малювати навіть кенгуру.
Муфтик скрушно махнув рукою:
— Ох, про що ви говорите! Для мене час навчання вже минув, тож не варто утішати.
І він голосно схлипнув.
Тоді Півчеревичок підійшов до Муфтика і по-дружньому поплескав його по плечу.
— Не сумуй, любий друже, — бадьоро мовив він. — Художником ти не став, це правда. Ти ж зате справжній поет. І лишень забажаєш, можеш поетично оспівати як дощового черв’яка, так і кенгуру.
— Щира правда, — повеселішав Муфтик. — Слово честі, я про це зовсім забув. А з іншого боку, віршами я теж не особливо прославився.
— Ох, облиш це на потім, золотенький Муфтику! — відгукнувся майже розсерджено Мохобородько. — Начебто мало тієї слави на нашій шиї — слава тисне на нас зусібіч. Однісінька втіха, що принаймні тут, у номері люкс, можна спочити від слави.
Та ледве Мохобородько закінчив говорити, як на письмовому столі задзвонив телефон. Це було так несподівано, що кумедні чоловічки просто здригнулися. І безпорадно перезирнулися.
— Ось тобі й спочинок! — пробурмотів Півчеревичок. — Видзвонює, мов калатальце у кози на шиї.
— Не варто знімати трубку, — порадив Мохобородько. — Добра від цього нам очікувати нічого.
—…шість… сім… вісім… дев’ять… — лічив Півчеревичок телефонні дзвінки.
— Хто б це міг нам дзвонити? — здивувався Муфтик.
Мохобородько стенув плечима.
— … тринадцять… чотирнадцять… п’ятнадцять… — лічив далі Півчеревичок.
Додзвонювались до них настирливо і не клали трубку.
— … вісімнадцять… дев’ятнадцять… двадцять…
— Можливо, помилково набрали номер? — висловив здогад Муфтик.
Мохобородько і після цього лише стенув плечима.
— … двадцять чотири… двадцять п’ять… двадцять шість… двадцять сім… — лічив Півчеревичок.
Але терпець кумедних чоловічків урвався. Майже одночасно вони простягли руки до телефону.
Найспритнішим виявився Півчеревичок і схопив трубку.
— Алло!
— Алло-о-о! — пролунав м’який жіночий голос, до речі, настільки гучно, що його почули Муфтик і Мохобородько. — Це кімната Муфтика, Півчеревичка і Мохобородька?