Зруйновані зорі
Шрифт:
Час для мене промайнув непомітно, і я неабияк здивувалася, коли раптом помітила, що сонце вже сховалося за обрієм і потроху почало сутеніти. Хлопці й дівчата почали збиратися додому, а Олег випустив з баґажника свого флаєра робота-прибиральника, який діловито заходився наводити лад на місці нашого пікніка. Скориставшись моментом, коли поруч нікого не було, він (Олег, певна річ, а не робот) тихо шепнув мені:
— Не поспішай, Рейчел. Ми трохи затримаємося. Відлетимо останніми.
Я зрозуміла, що це недаремно, і кивнула на знак згоди.
Аня Корейко з Естер також не квапились
Коли всі флаєри, крім нашого, злетіли й зникли за верхівками дерев, Олег звернувся до мене й Естер:
— З вами хоче зустрітися один наш з Анею добрий знайомий. Незабаром він буде тут.
Я відразу зметикувала, що це за „добрий знайомий“, і відчула, як у мене легенько запаморочилось у голові. Аж надто гладко все йшло. І дуже стрімко розвивалися події, а це насторожувало…
Естер же, наче нічого не сталося, поцікавилася:
— Він ваш лідер?
— Гм, я не впевнений, що його можна так назвати. Він один із нас, із керівництва, але займає… е-е, особливе становище. Через це йому доводиться бути обережним, ми рідко бачимося навіч, зазвичай наші зустрічі відбуваються у кіберпросторі, під надійним прикриттям. Проте з вами він вирішив познайомитися особисто — гадаю, просто з цікавості. Здається, це не дуже вдала ідея. — Олег зам’явся. — Тільки не подумайте, що я вважаю вас негідними довіри. Просто він перебуває під постійним наглядом, і йому не варто зайвий раз ризикувати.
— Тоді, може, не треба? — невпевнено сказала я. — Коли так, то краще вже вдовольнимося віртуальною зустріччю.
— Не переймайтеся, — озвалась Аня. — Вейдер про все подбає. Скрізь буде зареєстровано, що Паша просто літав на флаєрі, без посадок. Він любить такі прогулянки. А Вейдер свою справу знає.
Ага! Значить, Паша. Он як вони його називають. Дуже мило. Що ж до Вейдера, то я знала, хто ховається під цим псевдонімом, але з мого боку було природнім перепитати:
— Вейдер? Дивне ім’я. Здається, не російське.
— Це прізвисько, — пояснив Олег. — Він сам собі придумав; не знаю, звідки взяв. А звати його Сергій Іванов — банально, на зразок вашого Джона Сміта.
Я посміхнулася і похитала головою.
— Тут ти помиляєшся. Джонів Смітів серед арранців мало. А от Патрік О’Лірі — інша річ. У нас таких десяток на дюжину. Втім, це неважливо. Аня сказала, що ваш Вейдер про все подбає. Він кібер чи просто класний хакер?
— Він класний кібер. Один із кращих, якщо не найкращий. Завдяки йому нам вдається уникати уваги царської охранки й альвів.
— Мабуть, він справжній ґеній, — погодилася я. — Просто дивно, що вас, з вашим рівнем конспірації, досі не пов’язали. Узяти, наприклад, мене. Ти ж знайомий зі мною лише тиждень, щойно вчора ми більш-менш відверто поговорили, а вже сьогодні ти знайомиш мене зі своїми товаришами. А що, коли я працюю на вашу
Олег страшенно зніяковів і почав було щось розгублено бурмотіти, але Аня рішуче перебила його:
— Ви з Естер не п’ятдесятники, це точно. І не пов’язані ні з охранкою, ні з поліцією — ми перевірили. Тобто перевірив Вейдер. А стосовно того, що вас могли завербувати альви ще на ваших рідних планетах… ну, тут нам доводиться ризикувати й покладатися на власну інтуїцію. Ви не схожі на зрадників.
„І все одно,“ — подумала я, — „щось тут не так…“
19
Таємничий візитер, якого Аня з Олегом запросто називали Пашею, прибув приблизно за чверть години. Як я й очікувала, ним виявився невисокий білявий хлопець, чиє обличчя, симпатичне, але не дуже виразне, незмінно було присутнє в усіх сюжетах новин, присвячених життю царського двору. Він був на півроку старший від Олега, і через два з половиною місяці йому мало виповнитися вісімнадцять. Як і на більшості людських планет, на Новоросії ця дата означає повноліття — рубіж, переступаючи який, підліток стає молодою людиною, отримує всі цивільні права дорослого члена суспільства й одночасно втрачає цілий ряд привілеїв, встановлених для дітей.
Проте великий князь Павло Олександрович, єдиний син государя і спадкоємець престолу, був виключенням з цього правила — повнолітнім він став у свій п’ятнадцятий день народження. Цей правовий казус виник чотири століття тому, коли цар Михайло III перед складною медичною операцією з вельми непевними наслідками видав указ, яким знизив поріг повноліття для цісаревичів на три роки. Зроблено це було заради того, щоб у разі його смерті влада в країні перейшла безпосередньо до його п’ятнадцятирічного сина, оминувши належне в таких випадках реґентство. Між іншим, операція пройшла успішно, і Михайло III правив ще два десятки років, проте свій указ залишив чинним. Не скасували його й наступні царі Новоросії.
При зустрічі з наступником престолу ми з Естер постаралися якомога переконливіше зіграти сцену впізнавання — від легкого подиву на обличчі: „десь я його вже бачила“, до широко розплющених очей: „це ж… так, точно!“ Не знаю, як це вдалося мені, зате Естер була неперевершена.
А цісаревич, потиснувши нам обом руки, насамперед заявив:
— Називайте мене просто Павлом. І обов’язково на „ти“. Тільки так і не інакше. Домовилися?
— Так, Павле, — відповіла я, а Естер лише кивнула.
— От і добре, — сказав він. — Одразу відчувається, що ви з інших планет. Наші співвітчизники, навіть переконані республіканці, попервах торопіють, коли я прошу їх звертатися до мене на ім’я. А ви спокійно дивитесь на мене і, мабуть, думаєте: „Це ж треба, демократа з себе корчить!“
— Якщо чесно, то я так і подумала, — з милою безпосередністю зізналася Естер.
Павло повернувся до Ані й Олега.
— Друзі, політайте хвилин двадцять над лісом на моїй тачці. Про людське око, щоб Вейдерові було легше дурити Транспортний Контроль. А я тим часом поспілкуюся з панночками.