Звірослов
Шрифт:
– Жаль. Надо би.
Капітоліна виходить на «Лук’янівській» і сідає на дерев’яну лавку посеред платформи.
Нічого страшного, думає вона. Зараз я зберуся з думками, заспокоюся і вирішу ситуацію. Одну станцію метро можна і пішки пройти.
Незнайомий чоловік у темно-синьому, схожому на шкільну хлопчачу форму костюмі підходить до Капітоліни і ввічливо вітається. У нього в руках незрозуміле червоне кружальце на паличці і рація.
– Капітоліна?
– питає чоловік.
– Я.
–
Капітоліна розквітає від гордощів. Витирає рукавом почервонілі очі.
– Ви - кучер?
– Завжди до Ваших послуг, - і чоловік елегантно присідає в реверансі.
– Уявляєте, поїзд не зупинився на «Львівській брамі»!
– скаржиться Капітоліна, підводячись з лавки.
– Таке іноді трапляється, але не переймайтеся. Ходімо за мною. Я Вас швидко довезу, куди треба.
– Ви на кареті?
Кучер подає Капітоліні руку.
– Ну звичайно, Ваша Високосте.
– Капітоліна, Київ - це місто возможностей, - подружка Капітоліни, Натаха, старша на п’ять років. Вона вже перевдягнулась у нічну сорочку і збирається лягати спати.
– Я тебе не дуже розумію, Натаха.
– Що тут непонятного? У Києві ти можеш стати будь-ким, ким тільки захочеш, або навпаки, стати ніким.
– Натаха, я не хочу стати ніким.
– Ти і не станеш. Главне не розпускати соплі і мати опрідільонну ціль. От дивися. Я офіціантка у нічному клубі, да? Но в мене є ціль. Я хочу стати адміністратором цього нічного клубу. Та шо там адміністратором?! Главним адміністратором! Поняла? У мене є опрідільонна ціль.
Капітоліна ворушить бровами. Так вона демонструє активну роботу думки.
– Від завтра я буду працювати в супермаркеті. У рибному відділі, - бубонить Капітоліна.
– Це непогано для начала. Багато хто пройшов через супермаркети. Але ти ж усвідомлюєш, що все життя не можеш там працювати? На рибі.
– Звичайно, не можу, - Капітоліна по-дитячому надуває губки.
– Але в супермаркеті багато відділів. Можна раз у рік їх міняти для разнообразія.
– Ну ти дурна, прям як курка, Капітоліна!
– Не називай мене куркою, Натаха!
– Харашо, ти просто дурна. Сконцентруйся. Вибери собі яку-то ціль.
Натаха залізає в ліжко.
– Натаха, а як це зробити? В смислі, як вибрати ціль? Яку ціль?
– Я не можу вибрати її за тебе. Це твоє лічне дєло. Твоя жизнь.
Капітоліна вимикає світло і теж залізає в ліжко. Крутиться. Голова кипить від можливих життєвих планів.
– Натаха, ти спиш?
– Угу.
– Допоможи мені, умаляю! Придумай мені що-не-будь.
– Ну, стань директором супермаркету, наприклад.
Капітоліна вибухає реготом.
– Натаха, ти шо?! Куди мені?! Та я, чесслово, табличку множення
– Велике діло. Виучи.
– Придумай щось інше, Натаха. Пожалуста.
Натаха незадоволено повертається до Капітоліни.
– Підемо легшим путьом. Подумай, Капітоліна, що ти любиш робити?
Капітоліна не довго розмірковує над відповіддю:
– Я люблю дивитися на себе в дзеркало і їсти «Київський» торт.
– Ну ти прям курка куркою!
Натаха відсувається до стіни і накривається ковдрою з головою. Капітоліна залишається сама в жорстокому світі невизначеності. Зажурено зітхає.
– Директором супермаркету я не стану, - міркує вголос Капітоліна, - але я можу стати ДРУЖИНОЮ директора супермаркету.
Капітоліна прочитала не так багато книжок, але ті, що прочитала, як одна, були про безсмертне неземне кохання. Капітоліна може вважатися спеціалістом із неземного кохання. Капітоліна сама - втілення кохання. Крихітне худеньке тіло, світле кучеряве волосся, задертий догори носик і великі зеленющі очі, не зіпсуті митарствами голодного розуму.
Фартушок і акуратний білий чепчик дуже личать Капітоліні. Вона стоїть поруч з гігантським акваріумом, у якому плавають такі ж гігантські чорні риби, і дивиться на своє відображення на акваріумному склі. Капітоліна собі подобається. Рибам теж. Риби зажурено туляться ротами до акваріумних стін, ніби просячи у Капітоліни дозволу на один поцілунок.
Коля, напарник Капітоліни у рибному відділі, вправно розрубує щойно привезену тушу лосося на рівні шматки. Коля - мовчазний дебелий хлопець із завжди опущеним поглядом. Фартушок і білий чепчик йому страшенно не пасують. У такому наряді Коля схожий на трансвестита.
– Ти постійно мовчиш, Коля, - каже Капітоліна.
Коля справді мовчить.
– Тобі неприємно говорити зі мною? Чи просто не маєш що сказати?
Коля складає шматки розрубаного лосося на вітрину, устелену подрібненою кригою. Відкриває здоровенне відро з морською капустою і фасує капусту по двісті грамів у пластикові коробки.
– Та мені й не треба, щоб ти зі мною говорив!
– злиться Капітоліна.
– Великий пан!
До акваріума підходить делікатна літня жіночка і довго розглядає його вміст.
– Виловіть мені, будь ласка, он оту жирненьку щуку в крапинку, - каже Капітоліні.
Риби в акваріумі полошаться.
– Яку?
– допитується Капітоліна, беручи в руки сачок.
– Ту, що так сумно дивиться, чи ту, яка заховалася за двома коропами?
– Ту, що заховалася за коропами.
Капітоліна пхає сачок в акваріум і невміло з ним вовтузиться. Піймана щука брикається. Забризкує водою Капітолінин фартушок.
– І почистіть її, будь ласка, - каже делікатна жіночка.