Звірослов
Шрифт:
– Ну скажи мені, - канючить Капітоліна.
– Будь ласка! Кліпни одним оком, якщо тільки німий, а двома - якщо і німий, і глухий одночасно!
Коля дивиться на Капітоліну, мнучи в руках двох приморожених один до одного восьминогів. Жодного руху повіками.
Може він і сліпий теж, думає Капітоліна.
– Дєвушка, виловіть мені, пожалуста, рибку із акваріума, - делікатна жіночка приходить до Капітоліни за рибою регулярно. Очевидно, їй подобається спостерігати за тим, як Капітоліна відрубує рибам голови.
Капітоліна
В акваріумі плавають дві невідомо звідки взяті жаби і один старий дзеркальний короп. Короп ледь живий. Часто перевертається черевом догори, але Капітоліна встигла з ним подружитися.
– Вибачте, що я вам таке кажу, - каже Капітоліна делікатній жіночці, - я, чесно, і не маю права таке казати… але… ви впевнені, що хочете цю рибу?
Делікатна жіночка тупувато витріщається.
– Риба не свіжа, да?
– Ні-ні, риба свіжайша!
– схоплюється Капітоліна.
– Дивіться, як рєзвенько плаває догори пузом! Тут інше… Просто… а ви не пробували… ЇСТИ ОВОЧІ?
Делікатна жіночка втрачає свою делікатність.
– Дєвушка, ви яка-то ненормальна! Яке ваше діло, чи їм я овочі?
– Прошу! Ви неправильно мене зрозуміли! Тільки не нервуйтеся! Не думайте, що мені жалко того коропа! Якщо хочете, відрубаю йому голову й оком не змигну! Ха! Рука і не дрогне! Я ось що тільки хотіла сказати. Їсти овочі дуже корисно. У них стільки поживних речовин, ого-го! А квасоля - королева столу. Квасоля, буряк і морква замінять будь-яку рибу. Подумайте самі, невідомо, звідки привезли цього коропа. Невідомо, в яких він плавав водах. Можливо, у дуже брудних. Ви думаєте, що їсте рибу, а насправді їсте фекалії і радіонукліди, - на останніх словах Капітоліна трохи запинається. Вони, як і жаби, невідомо звідки з’явились у Капітоліниному словниковому запасі.
– І що саме главне, - ефектно закінчує Капітоліна, - овочам зовсім не больно!
Делікатна жіночка озирається в пошуках якого-не-будь начальства. Її терпець урвався. Зараз вона влаштує Капітоліні квасолю, буряк і моркву.
Коля мовчки виловлює нещасного коропа, акуратно відрубує його голову, випотрошує тельбухи і в целофановій торбинці подає дзеркальний трупик делікатній жіночці. При цьому, Капітоліна ладна поклястися на Біблії, Коля ввічливо посміхається, так, як повинен посміхатися кожен продавець, маючи справу з клієнтом.
Капітоліна, роззявивши рота, заворожено за ним слідкує.
Делікатна жіночка теж.
Бере простягнену їй торбину і поблажливо посміхається у відповідь.
– Ладно, - зітхає вона, звертаючись до Капітоліни, - так і бить. Прощаю тобі, глупишка, в послідній раз. Іду в овочевий відділ.
– Коля, - каже тим часом Капітоліна, - а ти зовсім не ідіот, нє, ти зовсім не ідіот. Ти все розумієш, правда?
Коля відвертається, щоб приховати усмішку, яка цього разу не адресована примхливим клієнтам.
– Поділись зі мною бутербродом, Коля, я голодна як пес.
І, у проміжку
– Ти, Коля, німий, але не глухий. А тепер уяви собі на одну секунду, тільки спробуй собі таке уявити. А що, коли риби такі ж, як і ти. Нічого не можуть сказати, але все чують! Бідні! Тільки подумай, Коля, як їм, напевно, больно! Як їм страшно!
Натаха повернулася з роботи зарано. Натаха п’яна.
– Я сьогодні розгадала одну важливу ділєму, Капітоліна!
– кричить Натаха з порога.
Ноги її ледве тримають. Натаха по-дурному гигикає:
– Ми з тобою, Капітоліна, дві курки. У нас вобщє мозга нема!
Капітоліна даремно намагається всадити Натаху в крісло.
– Рождьонний ползать лєтать не сможет!
– горланить Натаха.
– Ми з тобою дві курки. І ми курки, і твоя бабка тоже!
– Не обіжай мою бабку, Натаха.
– А я і не обіжаю. Я їй, можна сказати, комплімент дєлаю.
Натаха гримає кулаком по столу. Горнятко з недопитою вранішньою кавою падає на підлогу і розбивається.
– Що з тобою, Натаха?
– злякано питає Капітоліна.
– Що сталося?
– Нічого не сталося, абсолютно нічо! В тому-то і біда! І нічого ставатися не собирається!
– Заспокойся, Натаха. Лягай спати. Ти п’яна.
– Я п’яна, але спати не лягу! Я тобі маю всю правду сказати. Щоб ти, Капітоліна, не мучалась більше.
– А я не мучаюсь, - Капітоліна ображено надуває губки.
– Подивіться на неї! Капітолінка не мучається! Канєшно, не мучається, бо для того, щоб мучатися, треба мати мозг!
– Нащо ти так кажеш, Натаха?
Капітоліна лягає в ліжко і ховається під ковдрою.
– Я тебе не чую!
– Нє, ти мене чуєш, Капітоліна!
– Натаха ні з того ні з сього починає плакати.
– Ми з тобою два сапога пара. Офіціантка і продавщиця рибного отдєлєнія! Муж і жена! Странно, що ми ще сексом не занімаємося.
– Натаха, - Капітоліна повертається в кухню, - заспокойся. Усе буде добре.
– Канєшно, добре. Секс - це всігда добре.
Натаха тихо рюмсає в Капітоліни на плечі.
– Мене ніколи не назначать главним адміністратором, Капітоліна, понімаєш? Ніколи!
– Чого ти так вирішила? Назначать, канєшно! Не сьогодні, так завтра. Ти ж сама казала, що главне мати опрєдєльонну ціль.
– Я тобі збрехала!
– Навіщо?
– Щоб круче виглядати. Ніяка ціль не поможе, якщо ти народилася дурою.
– Я не дура, Натаха, - Капітоліна каже це ніжно і лагідно.
– Дура, Капітоліна, дура, - так само ніжно і лагідно заперечує п’яна Натаха.
– Ти на «Львівській брамі» хотіла вийти, помниш? Всі знають, що «Львівська брама» неробоча. Всі. Такої станції метро взагалі нема. Тільки назва. Її вирили, а потім зарили опять. А ти, Капітоліна, нічого не поняла. Нічого не поняла, бо не маєш чим.