20 000 льє під водою

Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль

— Точнісінько!

— А ось інше застосування електрики. Подивіться на циферблат, що висить перед нами. Електричний провід з'єднує його з лаговим гвинтом, і стрілка показує швидкість «Наутілуса». Гляньте, зараз ми не дуже квапимось — робимо п'ятнадцять миль на годину.

— Чудово! — вигукнув я. — Ви, капітане, бачу, підкорили собі силу, котрій належить замінити енергію води, вітру й пари.

— Ми ще не скінчили, пане Аронаксе, — сказав капітан Немо. — Якщо бажаєте, ходімо на корму «Наутілуса».

Справді, я вже познайомився з усією

носовою частиною підводного судна. Ось який воно мало вигляд від міделя до форштевня: їдальня п'ять метрів завдовжки, відділена од бібліотеки водонепроникною перегородкою; бібліотека — п'ять метрів; салон — десять метрів, одмежований ще однією водонепроникною перегородкою від капітанової каюти, п'ять метрів завдовжки; далі — моя каюта — два з половиною метри; і, нарешті, резервуар на повітря, сім з половиною метрів завдовжки. Разом тридцять п'ять метрів! Водонепроникні перегородки з герметичними дверима на гумових прокладках убезпечували «Наутілус» на випадок, коли б у якійсь його частині з'явилася теча.

Я йшов коридором за капітаном Немо, і ми опинилися посередині судна. Там, між двома водонепроникними перегородками, була вузька шахта. Пригвинчений до стінки залізний трап сягав самісінької стелі. Я спитав у капітана, навіщо цей трап.

— Він веде до човна.

— О! Ви маєте човна? — здивовано запитався я.

— Аякже! Чудове суденце, легке й надійне. Воно служить для прогулянок і риболовлі.

— Тож аби спустити човна на воду, ви щоразу випливаєте «Наутілусом» на поверхню?

— Аж ніяк! Човен у виямку зовні «Наутілуса» щільно прилягає до його корпусу. Це справжнє палубне судно, зовсім водонепроникне. Воно пригвинчене міцними шворнями до обшивки. Трап веде до люка в корпусі «Наутілуса», а люк щільно сполучається з таким самим люком човна. Крізь цей подвійний отвір я проникаю до човна. По цьому люк «Наутілуса» закривається. Потім я герметично зачиняю люк човна, відгвинчую шворні — і він хутко випливає на поверхню. Тут я відчиняю герметичні дверцята на палубу, ставлю щоглу, підіймаю вітрило або ж беруся за весла й пливу морським простором, куди заманеться.

— А як ви повертаєтесь на судно?

— Я не повертаюся, пане професоре, — «Наутілус» повертається до мене.

— З вашого наказу?

— З мого наказу. Електричний провід сполучає мене з ним. Я телеграфую — і цього досить.

— Ай справді,— мовив я, приголомшений цими чудесами, — нема нічого простішого!

Проминувши клітку східців, крізь одчинені двері я побачив каюту метрів на два завдовжки. Тут Консель і Нед Ленд снідали. Потім одчинилися дальші двері, і ми зазирнули до камбуза метрів зо три завдовжки, який містився між просторими коморами.

Страва готувалася тут на електриці, потужнішій та слухнянішій від газу. Струм підключався до платинових пластинок і, нагріваючи їх, постійно підтримував необхідну температуру. Він нагрівав також дистиляційні апарати, що забезпечували «Наутілус» чудовою прісною водою. Біля камбуза була лазня, зручно опоряджена, з кранами

для гарячої й холодної води.

Далі містився матроський кубрик п'ять метрів завдовжки. Але двері туди були зачинені, і мені не вдалося роздивитись обставу й визначити з неї, скільки душ команди на судні.

За кубриком височіла четверта водонепроникна перегородка, а за нею був машинний відділ. Одчинилися двері, і я зайшов до зали, де капітан Немо, — безперечно, першорядний інженер — установив машини, які рухали «Наутілус».

Яскраво освітлена зала, метрів двадцять уздовж, ділилася на дві половини; в першій було розміщено батареї, що виробляли електричну енергію, в другій — машини, які крутили гвинт судна.

Мене вразив якийсь неприємний запах. Капітан Немо зауважив це й пояснив:

— Тут тхне газом, що виділяється при здобуванні натрію. Але він не шкідливий. Зрештою, ми щоранку вентилюємо все судно.

Я роздивлявся машини «Наутілуса» зацікавлено й пильно.

— Як бачите, — сказав капітан Немо, — я використовую елементи Бунзена, а не Румкорфа, що поступаються своєю потужністю. Я маю небагато Бунзенових батарей, але вони дають високу напругу. Електрична енергія, яку виробляють батареї, рухає мотори, котрі за допомогою складної системи важелів і зубчастих коліс обертають гвинт. Цей гвинт, маючи шість метрів у діаметрі, робить сто двадцять обертів на секунду.

— І тоді судно мчить…

— Зі швидкістю п'ятдесят миль за годину.

Тут крилася таємниця, але я не наполягав на тому, щоб мені її відкрили. Як електрика може дійти такої нечуваної потужності? Яке джерело цієї безмежної енергії? Якийсь особливий матеріал індукційних котушок нового взірця? Чи, може, якась невидана трансмісія, що її система важелів ³⁵може підняти силу напруги? Цього я не годен був збагнути.

— Капітане Немо, я бачу наслідки і не домагаюся пояснень. Я добре зрозумів, як спритно маневрував «Наутілус» довкола «Авраама Лінкольна», і знаю, на яку швидкість він здатний. Та самої швидкості замало. Треба бачити, куди рухаєшся. Треба вміти скеровувати судно праворуч, ліворуч, догори, донизу! Як ви занурюєтеся на великі глибини, де тиск сягає ста атмосфер? Як випливаєте на поверхню? Нарешті, як ви тримаєтеся на глибині в потрібному вам становищі?.. Може, я хочу знати забагато?

— Аж ніяк, пане професоре, — якусь хвильку повагавшися, відповів капітан. — Ви ж бо ніколи не залишите «Наутілуса». Ходімте до салону. Там справжній робочий кабінет, і там я розповім усе, що вам треба знати про моє судно.

XIII

КІЛЬКА ЦИФР

Невдовзі ми сиділи на канапі в салоні, покурюючи сигари. Капітан розгорнув переді мною викреслення, що подавали в поздовжньому й поперечному перетині план «Наутілуса». Потому він сказав: