220 днів на зорельоті
Шрифт:
Знову почувся шум, але вже не такий гучний. Машина поверталася назад. Вона пролітала на відстані двох кілометрів від скелі, на якій чоловік напружено стежив за нею. Тепер він підвівся. Його не могли побачити.
Промінь прожектора бігав по землі і на коротку секунду освітив скелі навкруги. Але й цього часу було досить, щоб помітити те, що сповнило серце чоловіка бурхливою радістю: звірів між камінням не було!
У червоному відблиску полум'я видно було стрибаючі тіні, які швидко віддалялися. На смерть перелякані «ящірки» рятувалися втечею.
Чоловік був вільний.
Він швидко зліз вниз по вірьовці, закріпленій за виступ скелі,
Нехай попереду все одно смерть, але його тіло не потрапить до ненажерливої пащі звіра.
Вже сидячи у м'якому кріслі машини, Камов ще раз побачив своє улюблене дітище, свій назавжди втрачений зореліт.
Він пролетів далеко, та досить простягти руку, натиснути кнопку — і на верху всюдихода спалахне прожектор. Могутній птах побачить його світло і опуститься на поверхню планети. Саме сподіваючись на це, він так вперто літає над районом, де може бути його зниклий командир.
Товариші все ще сподіваються, що знайдуть його.
Вони втратили дуже багато часу. Далека Земля невблаганно наближається до тієї точки, де зореліт повинен зустрітися з нею. Коли планета пройде цю точку, наздогнати її вже буде неможливо. Тоді всі загинуть.
У втомленому мозку з гарячковою швидкістю проносяться думки…
Двигуни мають запас потужності… Можна прискорити політ корабля і встигнути вчасно… Кнопка тут, поруч… Засвітити прожектор… Врятувати своє життя.
Інстинкт самозбереження штовхає руку до рятівної кнопки.
Ось пальці доторкнулися до її гладенької поверхні… Ще одне маленьке зусилля… Але воля і розум перемагають інстинкт.
Чи має він право — командир корабля, — намагаючись врятувати своє життя, рискувати життям товаришів, рискувати результатом першого в історії великого космічного рейсу?
Зореліт мусить повернутися на Землю. І він повернеться.
Камов рішуче опускає простягнуту руку.
Адже так недавно на скелі він притискувався до неї, боячись, що його помітять з борту корабля. Чому ж зараз його рука простяглася до зрадницької кнопки?
Мабуть, несподіваний порятунок від ящірок, уявний перехід від смерті до життя порушили рівновагу його душі, послабили волю. Він сам винуватий і повинен нести кару за свою провину. Рискувати життям інших він не має права.
Далеко на горизонті, там, куди повинен полетіти зореліт, відлітаючи на Землю, з'явилася і, здавалося, повільно почала підніматися вгору червона рисочка. Ось вона перетворилася на точку, стає все меншою і меншою і непомітно зникає з очей.
Це вогненний слід позаду зорельота, який полетів з Марса.
Камов заплющив очі.
…Наростає швидкість. Могутня сила атомного розпаду штовхає корабель вперед все швидше і швидше. Із страшенною швидкістю врізується в чорну порожнечу сталевий корпус із золотим написом СРСР-ЛС2. Він несе на рідну планету звістку про велику перемогу. Мине півтора місяця, і серед торжествуючих людей сяде на поле ракетодрому білосніжний птах.
Повільно рухалися на темному небі Марса узори сузір'їв. Зігнута ручка ковша Великої Ведмедиці нахилилася до горизонту, опускаючись усе нижче й нижче. Серед зірок швидко рухався із заходу на схід перший супутник планети — блискучий Фобос, який за одну ніч встигає двічі обійти
Йшла одвічна, повторювана на всіх небесних тілах, де тільки є життя, боротьба за існування…
Минав час…
Фобос опустився ще нижче, і тінь скелі накрила білу машину, яка нерухомо стояла біля її підніжжя, машину, зроблену за багато мільйонів кілометрів звідси, на далекій Землі.
Камов підвів голову і сказав: «Прощай!..»
Цим словом він підбив останній підсумок свого життя, яке в думці пережив ще раз за ці години. Його обличчя змарніло і постаріло. Глибокі зморшки, яких не було досі, лягли біля країв губ, як і раніше, міцно й уперто стиснутих.
— Прощай!
Попереду близька і неминуча смерть. Ніщо не може відвернути її.
Нема ніякої надії…
Всюдихід повільно їхав по своєму старому сліду. Не було зорельота і не було кому дати радіомаяк. Камов вирішив повернутися туди, де стояв його корабель. Завтра, при світлі дня, він огляне місце старту, щоб побачити, який слід залишила машина при зльоті. Це було важливо для розрахунку механізму, що його він хотів запропонувати замість багато в чому незручних коліс. Давно задуманий проект він не тільки не записав ніде, але й не говорив про нього нікому. Отже, треба викласти його на папері, щоб цінна думка не загинула разом з ним. Всюдихід він поставить біля спорудженого ними обеліска, і його одразу ж знайде наступна експедиція. А в ньому знайдуть і його — Камова — передсмертного листа.
Другий політ на Марс відбудеться, мабуть, через два або три роки. В сухому кліматі всюдихід анітрохи не попсується за цей час. Ним можна буде користуватися, замінивши тільки акумулятори.
Камов зрідка вмикав прожектор, перевіряючи правильність напрямку. Часто користуватися світлом не хотів, боячись притягти цим увагу звірів, що блукали навкруги.
Скелі, на яких він провів стільки тяжких годин, давно зникли за горизонтом. Навкруги розстилалася рівнина. Камов уперше був на ній вночі. Над головою яскраво блищали зорі. При їхньому освітленні він погано розрізняв дорогу, ледве намічену слідами гусениць. Втратити цей слід означало те ж саме, що залишити всяку надію відшукати обеліск у піщаних просторах.
Камов вів всюдихід на найменшій швидкості. Поспішати нікуди: до сходу сонця було ще далеко.
Стиснутого кисню в резервуарах машини було так багато, що Камов був забезпечений повітрям принаймні на два тижні. Енергії акумуляторів вистачило б на сорок годин безперервного руху з максимальною швидкістю. Продукти харчування можна взяти на зорельоті Хепгуда, якщо, звичайно, вдасться знайти його, але Камов був певний, що зуміє це зробити.
Таким чином, він може прожити близько двох тижнів, поки не вичерпаються резервуари. Про самогубство у нього не було навіть думки. Такий спосіб покінчити з життям завжди здавався йому межею малодушності. На американському кораблі мусить бути папір. Роботи вистачить на весь час, який у нього залишився. Він може і повинен записати у спадщину своїм нащадкам — продовжувачам його справи — всі свої думки, всі розрахунки космічних перельотів, які він намічав для себе.