Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
Шрифт:
– - Альфонс дурний! Забирайся геть!
Отакi у мене лiтнi канiкули!
Не можу вийти надвiр -- треба слiдкувати за звiрятами. От так халепа! Але те ще добре, що друзi не дали менi на утримання iнших тварин. Що, коли б це були орли, шакали чи крокодили? Але з мене й цих досить. Ще цiлий тиждень мушу нидiти з ними. Хто його знає, що може ще статися.
Як я хотiв з'їсти шiстдесят яєць
– - В цiлому ти не справжнiй Цiттербаке, -- сказав якось тато.
– Ми, Цiттербаке, ось такi!
– - I показав на шафу для одягу.
– - А ти?
– - Тобi теж далеко
– - спересердя вiдказав я.
Мама хотiла щось додати, але промовчала, побачивши, що тато набурмосився. Потiм вiн зiгнув руку. Пiд сорочкою здiйнялася справжня гора м'язiв.
– - Спробуй i переконаєшся!
– - запропонував тато.
Я натиснув спочатку вказiвним пальцем, потiм великим. Гора м'язiв здавалася залiзною.
– - Бачиш!
– - I тато задоволене усмiхнувся.
– - А в тебе?
– - Давай попробуємо у мене, -- вiдповiв я i зiгнув руку.
Коли тато вхопив мене своєю дужою рукою, я зойкнув, бо вiн придавив мої м'язи аж до кiстки.
– - Пхе, нiщо, -- скривився тато.
Тепер заговорила мама:
– - Ти не повинен бути таким кволим, Альфi. Передовсiм масло i вiвсяна каша...
Суп iз вiвсяної крупи! Менi аж замлоїло. Я закопилив губу. А далi пiшло й пiшло: бiльше їсти, бiльше бувати на свiжому повiтрi, пiсляобiднiй сон...
– - I взагалi, намагайся стати справжнiм Цiттербаке, -- так закiнчив нашу розмову тато. I я заходився наминати вiвсяну кашу.
Звiсно, мати такi м'язи, як у тата, -- непогано, обдумував я нашу розмову, лежачи ввечерi в лiжку. Тодi, певно, я змiг би вiдлупцювати Бруно, якби той розсердив мене. I пiднiс би вiдразу четверо вiдер вугiлля -- по двоє в кожнiй руцi.
Прийшовши наступного дня iз школи, я мав, як завжди, пiдiгрiти собi обiд. Мама поставила його на плиту, i менi треба було тiльки запалити газ. Про це я часто забував, а сьогоднi згадав. Щоб стати справжнiм Цiттербаке, за раз виїм цiлу каструлю, вирiшив я. Каструля саме стояла на плитi. Чималесенька! Я зняв накривку i здивувався. Каструля була повнiсiнька яєць. Я повинен їх усi поїсти? "Це, напевне, випробування, -- подумав я.
– - Щоб стати Цiттербаке, як шафа, всi цi яйця треба з'їсти за один раз". Я зварив усi яйця i заходився їсти. Пiсля третього менi уже не хотiлось, але все-таки я з'їв п'ятеро. Здавалося ж, я не взяв жодного. Я виклав яйця з каструлi й перелiчив їх. Лишалося 55 яєць! Нi, стiльки я не зможу з'їсти. Навiть одного не подужаю. А як не доїм яйця, будуть прикрощi. Мама скаже:
– - Ти знову не їв?
А тато додасть:
– - Справжнiй Цiттербаке...
– - ну, ви вже знаєте, що вiн скаже далi.
Нiчого, я придумав. Вийшов надвiр i звернувся до Бруно, Петера й Ервiна:
– - Ви хочете їсти?
– - Нi, а що таке?
– - запитали вони.
– - У нас є класнi яйця, i треба їх знищити.
Як справжнi друзi, вони прийшли до мене додому, i ми з'їли ще чимало: Бруно четверо, Петер двоє, Ервiн двоє з половиною i я пiв-яйця. Але ж це тiльки дев'ятеро! Лишилося ще 46 штук. Одне яйце я дрiбненько покришив i висипав у миску Чистуновi. Але той теж
Що робити з рештою яєць, я не знав. Пересиливши себе, з'їв ще одне. Пiсля цього менi не лишалося нiчого iншого, як лягти на канапу i попивати воду.
"Що ж воно буде?
– - думав я.
– - Тато з мамою скажуть, що менi треба нарештi стати справжнiм юнаком, а я навiть яєць не поїв".
Менi таки перепало, але трохи не за те. Я все ще лежав на канапi, коли повернулася з роботи мама. Спершу вона зайшла на кухню i гукнула до мене:
– - Альфi, ти знову нiчого не їв? Що з тебе буде?
– - Що? Я нiчого не їв? Їх залишилося всього кiлька!
– - вiдповiв я.
– - Не збираюся тебе обдурювати.
Було чути, як мама торохтить на кухнi посудом.
– - Навiть до смаженої картоплi не торкнувся, -- долинуло до моїх вух.
"Чому це смаженої картоплi?
– - сердито подумав я.
– - Спершу 60 яєць, а тодi ще й смаженої картоплi!"
Раптом мама зойкнула, i на пiдлогу впала металева накривка.
– - Що... це? Де яйця? Що ти з ними зробив?
– - Та яйця...
– - почав я, i менi захотiлося бути чесним.
– - Я їх поїв iз своїми друзями, але бiльше ми не подужали.
Мама стояла у дверях i сердито свердлила мене поглядом.
– - Яйця, яйця!
– - приказувала вона.
– - Ними я хотiла пiдсипати квочку! Такi чудовi яйця!
– - ще раз вигукнула вона.
На кухонному столi лежала мамина записка: "Пiдiгрiй смажену картоплю i приготуй собi яєшню". У мене в животi бурчала купа яєць, а мама ж наказувала менi з'їсти тiльки одне.
Мама вкотре каже, що я страшенно неуважний. А що менi робити? Гадав, хоч раз по-справжньому попоїв, а виявляється, знову все не так, як треба.
Я лежу на канапi й спостерiгаю за Чистуном. Вiн сидить у своїй клiтцi, схилив набiк голiвку i дивиться в миску на покришене яйце.
– - Так, так, -- уголос подумав я.
– - Обом нам тяжко...
Як я катався на "кротовi"
Я завжди думаю собi: в селi не буває нiяких пригод, адже там нема технiки, а тiльки корови, конi та собаки, що на технiцi не розумiються.
На лiтнi канiкули я знову поїхав до дядька Тео й тiтки Марти.
– - Тiльки цього разу в корiвник я не пiду, -- з самого початку попередив я дядька Тео, бо добре затямив торiшню пригоду з коровами.
Дядько Тео засмiявся: -- О, у нас новий корiвник, i доїмо по-новому, "ялинкою". Цю рiч тобi треба обов'язково побачити, хлопче з мiста.
"Що воно за ялинка?" -- подумав я, але промовчав. На вечерю тiтка Марта подала картоплю в лушпиннi й маринованого оселедця. Чудовий оселедець! Я їв, а думав про ялинку в корiвнику. Дiдько його знає, як можна ялинкою доїти корiв? Може, то корiвника вистеляють ялинками? Але чи подобається коровам лежати на глицi? Чи ялинками годують корiв? Може, вони залюбки їдять такий корм?