Амаркорд (Збірка)
Шрифт:
З іншого боку, чого чекати від життя, а точніше, від чоловіка українській жінці, що виросла в українських реаліях і в кращих традиціях української ментальності непристосована до цих реалій, ще й вихована на українській поетичній ліриці, яка з чоловічого боку стверджує: «Любові усміх квітне раз — ще й тлінно» [26] .
Переважна більшість поетес просто зневірюється, дехто навіть просить:
«Поховайте мене під кленом, Тим, що вітами ловить дощ. Він, як очі мої, зелений, Він закоханий в вас також». [27]26
«Любові усміх квітне раз — ще й тлінно» (Павло Тичина).
27
«Поховайте мене під кленом» (Мар'яна Савка).
Але не всі сповнені аж таким песимізмом, і тому можна прочитати у їхній зневірі спробу знайти вихід із ситуації, що склалася:
«я кохаю тебе я чекаю тебе завжди я шукала тебе (дужеДехто, попри зневіру, цей вихід, а точніше, напрямок втечі для себе таки знаходить:
«Назавжди залишитися в школі домініканок поблизу Відня, Молитися виключно українською, сестрам на подив. Після вечірні іноді писати послання рідним, Питаючи, як їх здоров'я і як зародили городи». [29]28
«я кохаю тебе я чекаю тебе завжди…» (Маріанна Кіяновська).
29
«Назавжди залишитися в школі…» (Галина Петросаняк).
Не подумайте, ніби я наводжу все це тільки задля самовиправдання. Адже живуть якось інші галицькі панночки, і навіть галицькі поетки серед них виходять заміж, заводять дітей, щоправда, ніхто з них чомусь по тому не пише, як воно їм ведеться. Але менше з тим. Розмірковуючи таким чином, я прийшла до висновку, що не самотня у своїх сумнівах щодо пошуку відмінностей між словами «кохання» і «пристрасть», а також до висновку, що сумніви мої мають під собою підстави, а насамкінець ще й до висновку, що ми так часто плутаємося, приймаючи пристрасть за кохання, а кохання за чисту монету… Але це вже, здається, хтось казав.
Додаток практичний
Інструкція про те, як одружитися із галичанкою
Галичанка і пристрасть — поняття настільки ж важко поєднувані, як Львів і море. І зовсім не тому, що галичанки не вміють закохуватись, чи, боронь Боже, не тому, що рідко закохуються в них. Загальновідомо, що вродливіших жінок, ніж на Галичині, не існує більше ніде у світі, навіть у далекій Галісії. Просто самої лише пристрасті для справжньої галичанки замало. Замало для неї і самого лише кохання, навіть найромантичнішого. Помічаючи знаки Вашої уваги, ця жінка не уявляє, що за ними може стояти інше бажання, аніж Ваше щире й непереборне прагнення навіки поєднати з нею свою долю. Принаймні про інші свої бажання, відмінні од цього, Ви ніколи не повинні їй зізнаватися, а вона, своєю чергою, ніколи не зізнається Вам у тому, що могла би відповісти взаємністю на будь-які інші Ваші бажання, відмінні од цього, не кажучи вже про те, що в неї самої при погляді на чоловіка теж може виникати ще щось, крім бажання мати спільних дітей і родинне вогнище.
Справжня галичанка — це зазвичай еталон вроди.
«Мадонна радісна дощу, травневих злив маленька відьма», струнка, довговолоса і довгонога, з величезними очима, у першому ж погляді яких Ви втонете раз і назавжди, «вже світу білого не видно поза Тобою», у якої «волосся, пещене на сонці, по той бік сонця золотіє», вуста закінчуються «як море припливом і відливом», а «усміх завинений у сухий листок» [30] , «вона одна з багатьох вона до болю одна її багато вона тисячотіла множина», «вона свята сатана чи богородиця сумна яка зійшла з полотна» [31] , вона «Єдина» [32] .
30
«Мадонна радісна дощу, травневих злив маленька відьма», «вже світу білого не видно поза Тобою», «волосся, пещене на сонці, по той бік сонця золотіє», «як море припливом і відливом», «усміх завинений у сухий листок» (Ігор Калинець).
31
«вона одна з багатьох вона до болю одна її багато вона тисячотіла множина», «вона свята сатана чи богородиця сумна яка зійшла з полотна» (Віктор Неборак).
32
«Єдина» (Юрій Андрухович).
Справжня галичанка завжди тримає поставу, рухається плавно, хода її поважна і сповнена власної гідності. Говорить вона повільно, чітко артикулюючи кожен звук, її мова завжди вишукана і літературна, від неї Ви можете почути вирази типу, пардон, на кшталт: «дві слові», «трішки піднесли ціни», «затамувавши віддих» і под. Вона завжди скаже «церувати шкарпетки», але ніколи не скаже «штопати», вона звертатиметься до Вас «Друже-Ольже, Степане, Іване», але в жодному разі не «Женя, Паша, Стьопа, Андрюха», вона називатиме цитрину цитриною, а не лимоном, цинамон — цинамоном, а не корицею, а на файку навряд чи скаже «люлька». Вона радше вживатиме слово «зникомий», аніж «зникаючий»; будуючи речення, послуговуватиметься конструкціями на зразок «що довше, то краще» (замість «чим довше, тим краще») і ніколи не казатиме «приймати участь», а лишень «брати». А ще в її мові Ви частіше почуєте слово «маринарка», аніж «піджак», «тлущ», а не «жир», «кофер» або «валіза» замість «чемодан», «здецидуйся» замість «виріши», вона казатиме «ґазета», «ґанок», «ґумка», і вона переконуватиме Вас, що так — правильніше. І так воно, напевно, справді природніше на цьому шматочку якогось напівпримарного світу, який так різко відрізняється від тієї України, що її ми бачимо по телевізору, а також спостерігаємо з вікна потяга, що рухається на Схід, і вже після кількох днів відсутності починаємо сумніватися: а чи існує він насправді, цей шматочок землі, де час визначають за дзиґарями, а не за годинниками, і де старі люди по глибоких селах усе ще не вміють, а діти сучасної міської інтелігенції вже не вміють навіть говорити, не кажучи вже писати по-російськи, зате важко знайти людину, яка не розуміла б по-польськи, не дивилася б польського телебачення, не читала б польських книг чи, в крайньому випадку, не бувала б на польському базарі. Услухайтеся в мову дівчини, яка Вам сподобалася на київському перехресті, кримському пляжі чи в дніпропетровському потязі, і вже після кількох перших фраз Ви безпомилково визначите, чи вона галичанка. І якщо вона нею виявиться, не дай Вам Боже сказати: «Я не поняв», — чи: «Як дєла?» — чи навіть просто: «Прівєт». Це назавжди знищить Вас в очах цієї дівчини, навіть якщо Ви процитуєте їй напам'ять всього Єсєніна, Пушкіна, Баратинського і Рождєствєнського, ніщо не допоможе відновити навіки втраченої
Справжня галичанка — завжди високоінтелігентна. Навіть якщо в неї немає вищої освіти. Вона ніколи не вбиратиметься в турецькі речі, не зробить собі надто яскравого макіяжу і не користуватиметься дешевими парфумами. У кожної справжньої галичанки вдома завжди зберігається хоча б один гуцульський, лемківський чи якийсь інший народний стрій, який вона вміє вбирати і пишається цим. Справжня галичанка — чудова господиня і вміє приготувати не лише борщ, вушка і кутю, у неї в гостях Ви покуштуєте справжні струдлі, прецлі, завиванці, драглі, тертюхи, паляниці, кишку та масу інших смаколиків, про існування яких Ви ніколи не підозрювали або не уявляли собі, що це може бути аж так смачно. На столі у справжньої галицької родини завжди лежить сніжно-білий обрус, до риби тут завжди подають спеціальний ніж, а варене яйце ніколи не їсться просто на тарілці — для нього існує спеціальний посуд. Ви ніколи не побачите бруду в оселі справжньої галичанки, тут завжди ідеально чисто, книги на полицях виставлені рівно, ліжка застелені з дотриманням ідеальних геометричних пропорцій, посуд після миття не висихає, а витирається спеціальним рушником. Напевно, немає потреби додавати, що рушник цей мусить бути сніжно-білим і накрохмаленим. Про те, як виглядає постіль, білизна чи домашній халат справжньої галичанки, я думаю, Ви здогадаєтеся самостійно. І не дай Боже Вам прийти до неї додому не в ідеально випрасуваній сорочці, без краватки, без квітів, я вже не кажу про подерті чи брудні шкарпетки. Ваші руки повинні бути ідеально чистими, Ваш одеколон — не перебивати запаху прального порошку, яким звикло (певна річ, що Ви робите так завжди!) просякнуті всі Ваші речі, Ваша краватка повинна пасувати до Вашого костюма, а шкарпетки — до краватки й сорочки. Не забудьте при цьому, що кожного місяця Ви відвідуєте перукаря, і це настільки ж само собою зрозуміло, як зміна пір року, Ви голитеся зазвичай двічі на день — уранці і ввечері, з тією ж регулярністю приймаєте душ, і Ваш дезодорант завжди вироблений тією ж фірмою, що й пінка до гоління та туалетна вода. Ви ніколи не користуєтеся милом із надто сильним квітковим запахом, Ви ніколи не вживаєте часнику, цибулі чи навіть черемші перед виходом із дому. Ваш носовичок такий самий чистий та напрасований, як сорочка, штани та маринарка. Ви палите лише дорогі цигарки, краще — файку, а ще краще — не палите зовсім. З вигляду Ваших мештів ніколи не можна визначити, чи падає дощ на вулиці і чи багато там болота. Зрозуміло, що Ви вмієте користуватися за столом ножем для риби, ніколи не переплутаєте келихи для вина з келихами для шампанського, не питимете лікеру чи коньяку під час обіду, а тільки — на десерт, добре знаєте, до яких страв подають біле, а до яких — червоне вино.
Усе це, звичайно, лише дрібниці. Вимоги, які поставить до Вас справжня галицька панна, якщо Ви насмілитеся претендувати на її руку і серце, будуть значно ґрунтовнішими. Але тут важлива кожна дрібниця, тож подбайте про свій зовнішній вигляд, це допоможе Вам справити позитивне враження принаймні на початку Вашого знайомства з панною Вашої мрії.
Справжня галичанка завжди цікавиться мистецтвом. Вона з дитинства співає в хорі, добре танцює, грає принаймні на одному музичному інструменті (найчастіше на бандурі або на фортепіано), над її письмовим столом висить кілька акварелей, зроблених ще в дитинстві, багато панночок продовжують малювати і в дівоцтві. Галичанка добре знається на лікувальному зіллі і від кожної хвороби тримає в шафці на кухні назбирані влітку в горах і засушені трави. Вона цікавиться літературою, тому, звичайно ж, їй приємно буде почути від Вас: «Твої коси — немов стадо кіз, що хвилями сходять з гори Гілеадської!» чи «твої устонька красні, мов частина гранатового яблука» [33] . Галичанка, як і кожна жінка, чутлива до поезії, особливо якщо поезія ця — про неї, тому не відмовляйте собі в задоволенні і дайте своїй коханій відчути себе Лаурою, Беатріче, німфою, мавкою, нереїдою, русалкою, відьмою, горлицею, Маґдалиною, святою, Джокондою, дайте їй відчути, що «небо спільне для твоїх і моїх очей», щоб усе це в її уяві злилося і з'єдналося з Вами, Вашими почуттями і взаємністю, якою вона відповість Вам на ці почуття. Але будьте обережні! Добиваючись взаємності галичанки, Ви мусите мати на увазі, що цей процес, як і будь-що, пов'язане з цим краєм, має свої особливості, на які Ви мусите зважати.
33
«Твої коси — немов стадо кіз, що хвилями сходять з гори Гілеадської!», «твої устонька красні, мов частина гранатового яблука» (Пісня над піснями).
Для кожної галицької родини не існує нічого святішого за магічне слово «шлюб». Кожен юнак, який переступає поріг батьківської оселі дівчини, вважається потенційним нареченим, і кожне сказане ним слово, кожен жест, кожен порух оцінюються з позиції вічності й пробуються на зуб, неначе золота монета.
Аби перерахувати принаймні найважливіші з усіх вимог, кожна з яких у разі її недотримання може стати смертним вироком щастю майбутнього подружжя, варто написати окремий розділ на тему «Інструкція налагодження теплих стосунків із родиною справжньої галичанки». Але тема ця надто складна і надто відповідальна, а крім того, рецепти досягнення успіху в цій нелегкій справі надто індивідуальні задля того, аби покладатися на їхній успіх в тому чи тому конкретному випадку. Та й імовірність цього успіху достатньо низька, якими б ідеальними рецептами майбутній зять не послуговувався, тож я не наважуся взяти на себе такої великої відповідальності й омину увагою цей, безумовно, дуже важливий аспект нашої теми. Але одне хочеться зазначити. Спілкуючись із справжньою галичанкою, особливо на самому початку Вашого знайомства, будьте дуже обережні. Бо кожне сказане Вами слово буде ретельно обговорене на сімейній раді в присутності мами, бабці, а часом ще й тітки (пардон, тети), сестри та інших зацікавлених членів родини, бо ж радитися з родиною для справжньої галичанки — це святе, тим більше — в такій важливій справі, як одруження. Тому старанно стежте за слововжитком, і Боже борони розповідати про Ваші успіхи на полі завоювання інших панночок, про контакти з представниками російськомовного середовища, про родичів-негаличан, не греко-католиків чи євреїв, я вже не кажу про такі компрометуючі факти, як членство в комсомолі когось із ваших пращурів чи критичне ставлення до ідеї соборності української нації. А найкраще до весілля взагалі не розповідати про своє минуле, своїх родичів і свої переконання. Розмовляйте про природу, про поезію, про погоду. А ще краще — розпитуйте панночку про її минуле, її родичів, її переконання. Не створюйте собі зайвих проблем. Лише кілька побічних зауваг із цього приводу:
— перший поцілунок повинен відбутися до (!) Вашого знайомства з її батьками, але не під час першого побачення;
— Ваше знайомство з її батьками повинно відбутися якомога швидше після Вашого знайомства з нею, бо інакше батьки засумніваються в серйозності Ваших намірів, мотивуючи це Вашим униканням знайомства (мені навіть доводилося чути про пару, якій батьки заборонили зустрічатися, бо після року знайомства молодий так і не посватався до молодої; на думку батьків, якщо вони досі не вирішили одружитися, це означає, що стосунки їхні недостатньо серйозні);