Амок
Шрифт:
«Що мені з того? Хай би сапі випустив з нього кишки. Навіть тварина знає наших ворогів».
А Піп, відійшовши кілька кроків, раптом спинився й обернувся до Нонга.
— Ти тутешній? — спитав він.
— Ні, — відповів Нонг.
— Ти маєш роботу?
— Ні, я йду її шукати.
— Куди?
— У Бантам.
— От і я туди їду! — сказав Піп. — Чи не згодишся ти піти до мене служити? Мені потрібна смілива людина, бо я їду в дикі місця на полювання. Ти, здається, хороший хлопець, та ще й знаєш голландську
Нонг одразу зміркував, що кращої нагоди для нього й бути не може. Але, щоб не показати своєї радості, він спитав:
— А скільки туан платитиме?
— Про це не турбуйся. Все залежатиме від тебе самого. У такій справі потрібна вірність, сміливість і чесність. Коли все це виявиш, то не пошкодуєш. Поки що можу тобі пообіцяти двадцять гульденів на місяць на моєму утриманні. А коли догодиш, то, можливо, і вдвоє більше.
Щоб зрозуміти, як мусив Нонг поставитися до такої пропозиції, треба знати, що за каторжну роботу на плантації Нонг мав дванадцять гульденів на своїх харчах.
— Я згодний, — відповів Нонг, — і постараюся догодити туану.
— А як тебе звати?
— Нонг.
— Тоді йди зі мною, — сказав Піп, і Нонг пішов за ним на деякій відстані, як належить хорошому слузі.
Мінгер Піп їхав у Тенанг, невелике містечко в резидентстві (окрузі) Бантам. Як казали Піпу, там починалися ліси, де ще можна було знайти первісні кутки природи. Піп найняв «кахар-балон» (закритий віз на двох колесах), запряжений тройкою маленьких яванських коней, і нетерпляче ждав, коли він побачить «справжню» Яву. Але поки що нічого справжнього не було: все поля та села, і всюди багато бідного люду. Зовсім не так уявляв він собі цю дивовижну Яву.
Він навіть не дуже цікавився життям незнайомого народу і спинився в цьому селі тільки тому, що треба було переночувати. Спинився він у багатого господаря, який разом з тим був і торговцем і корчмарем. Але остання професія давала мало користі: приїжджих було небагато, а горілки й вина населення не вживає, бо тут усі магометани.
Дім був збудований на європейський лад: і стіни з колод, і вікна, і веранда. Піпу дали досить пристойну кімнату з меблями. Доки готували каву, він захотів пройтися по селу і там, як ми бачили, напоровся на буйвола. Цей випадок нагадав Піпу, що час уже мати собі в такій подорожі слугу. Він і вирішив найняти Нонга, який, видно, був спритний хлопець та ще й знав голландську мову.
Нонг примостився під повіткою, разом з возієм і кіньми.
— Як ти потрапив до нього на службу? — здивувався возій.
— Мабуть, тому, що врятував його від сапі та трохи знаю голландську мову, — відповів Нонг.
— Добре плататиме?
— Обіцяє багато, але не знаю, як буде.
— Ну й пощастило ж тобі! — сказав возій З заздрістю. — Я б охоче кинув свого хазяїна та перейшов би на таку роботу.
— А коли будемо в Тенангу? — спитав Нонг.
—
Раптом почувся жахливий крик з покою Піпа:
— Ой, рятуйте! Нонг, сюди!
Нонг кинувся в покій, за ним возій, потім господар. Вони побачили, що Піп скакає по кімнаті як божевільний і хапається за вухо. А за вухом сиділа сіра ящірка. Декілька разів Піп пробував відірвати її, але вона так впилася, що, здається, можна було б одірвати її тільки разом з вухом.
— Що робити? — з відчаєм крикнув Піп. — Її навіть одірвати не можна! Допоможіть!
Але індонезійці зовсім не злякалися, а, навпаки, засміялися. Піп обурився.
— Чого ви смієтесь! Чи не навмисне ви це зробили? — грізно крикнув він.
— Не бійтеся! — сказав Нонг. — Ніякої небезпеки нема. Не треба тільки її відривати. Почекайте трохи, і вона зіскочить сама.
— А що коли вона вкусить?
— Ні, не вкусить. Стійте тільки спокійно, не рухайтеся. Ми ж це добре знаємо.
Піп спинився, втягнув голову в плечі, зморщився від огидного почуття і став чекати. Спочатку, коли ця ящірка звалилась на нього зі стелі, Піпу здалося, ніби його обпекло. Тепер це вже минуло, і тільки відчувалося, як приклеїлося щось холодне.
Ось ящірка напружилась, роздулась і почала шипіти, як стінний годинник перед боєм. Піп заплигав знову.
— Тихо! Тихо! Не ворушіться! Не бійтеся! — закричали присутні.
Піп ще глибше втягнув голову; на лобі виступив піт.
Він готовий був подумати, що з нього знущаються, але три чоловіки говорили йому дуже серйозно. Очевидно, так і треба.
І ось над вухом почулися виразні слова:
— Ток-ей! Ток-ей! Ток-ей!
Спочатку Піп не розібрав, відкіля і хто говорить. А коли зрозумів, що це ящірка, то приготувався заплигати знову. Але його попередили:
— Не бійтесь! Не ворушіться! Зараз усе закінчиться!
Ящірка сказала ці слова вісім разів, а потім якось задоволено закректала, ніби старий дід на печі, й зіскочила на землю.
— От і все, — сказали тубільці.
Піп помацав вухо.
— Заспокойтеся, — сказав Нонг, — ніякої шкоди і ніякого сліду не буде. Токе нешкідлива свійська тварина.
— Дякую, — буркнув Піп, — сьогодні я вже познайомився з двома вашими свійськими тваринами. Але як же мені тут ночувати? Гляньте, що робиться.
На стінах, по стелі бігали ящірки так жваво й легко, ніби по підлозі. Горе тим мухам і комарам, які потрапляли їм на очі. Одним махом ящірки наздоганяли і ловили їх. Ось у кутку закувала ще одна ящірка, але на цей раз уже: «Гек-ко! гек-ко!»
Однак індонезійці не бачили в цьому нічого дивного. Для них цей звук означав те саме, що для наших селян звук цвіркунів за піччю. Ящірки навіть вважаються бажаними квартирантами, і кожний господар, побудувавши новий дім, нетерпляче жде, коли поселиться гекко.