Аргонавти Всесвіту
Шрифт:
Нове дивовижне атомне паливо дало можливість сконструювати ракетні двигуни, з яких гази витікали з швидкістю 12 кілометрів на секунду. Атоміт став чарівним ключем до дверей в міжпланетний простір (це не я вигадала таке красиве порівняння, так сказав Микола Петрович!).
На нашому астроплані “Венера-1” встановлені саме такі ракетні двигуни. Що це дало?
Раніше, при старому ракетному паливі, його вага мусила б перевищувати вагу корабля в 5900 разів (навіть писати не хочеться такі неймовірні цифри!). А при атоміті — вага палива перевищує вагу самого корабля тільки в 12 разів.
Певна річ,
— Чи тримали ви коли-небудь в руках, Галю, звичайну, найпростішу залізну садову поливальницю?
— І навіть воду в ній носила, поливала грядки на нашому городі дома, — здивовано відповіла я. — Але при чому тут поливальниця?
— А от при чому. Звичайнісінька поливальниця важить усього лише в сім разів менше, ніж вода, яка в неї налита. Поливальниця й вода дають співвідношення 1:7. У нас, в нашому кораблі, співвідношення між вагою складного астроплана з усіма його механізмами, устаткуванням, пасажирами і вагою запасу палива досягає 1:12. По відношенню до ваги взятого палива астроплан мусить бути легшим, ніж поливальниця по відношенню до налитої в неї води. Розумієте?
— Але як же цього можна було досягти? — ще більше вразилась я.
Микола Петрович знизав плечима:
— Конструктори виконали своє завдання, тільки й всього. Труднощі, бачте, існують, на мою думку, лише для того, щоб їх перемагати. Цим самим зайняті, між іншим, і ми з вами…
Розділ десятий,
в якому Галина Рижко продовжує свій щоденник і закінчує розповідь про влаштування астроплана “Венера-1”; у цьому розділі також йдеться про те, яким підступним і небезпечним ворогом може виявитися в міжпланетному просторі загадкове космічне проміння.
…Кілька днів я не бралась за щоденник — було дуже багато важливих справ. Зате тепер, коли життя в астроплані увійшло, як кажуть, до звичної колії, — хочу швиденько надолужити прогаяне. Тим більше, що Микола Петрович, довідавшись про мій щоденник (я, звісно, сказала йому, що пишу), зауважив:
— Дуже добре, Галю. Досі ваші обов’язки на кораблі були дещо не визначеними. Ні, ні, — поспішив він мене заспокоїти, бо я вже відкрила рота, щоб заперечити, — я знаю, ви робите чимало корисного і важливого. І їжу готуєте, і господарство ведете, і допомагаєте Ван Лунові стежити за приладами повітроочищувальної системи, і стали непоганим фотооператором… Але тепер я вважатиму вашим головним обов’язком — вести докладний щоденник. Ви ж розумієте: потім, коли ми повернемося, можна буде об’єднати мої службові записи і ваш щоденник. Хіба це не буде цікавим? Пишіть, Галю, записуйте все!
Так-от, спочатку про найголовніше: ми знову летимо вірним напрямом, правильним курсом. Микола Петрович і професор Ван Лун розрахували і вивірили все. А земні пости керування підтвердили їх розрахунки. Потім ракетні двигуни виправили курс. Тепер все в порядку, метеоритові не
Саме в тому місці, де він пробив зовнішню стінку астроплана, в одній з шаф зберігався запасний четвертий скафандр. Метеорит пробив його навскоси, починаючи з прозорого шолома. Скафандр безнадійно вийшов з ладу — і навіть полагодити його за допомогою запасних частин, які є в головному складі, теж неможливо. Тепер, коли ми будемо працювати на Венері, з астроплана не можна буде виходити всім одразу, бо нас четверо, а скафандрів лишилося тільки три… А може статися, що на Венері і не так вже багато вуглекислоти в атмосфері, як пророкував професор Акімов?.. Не знаю, побачимо…
Минулого разу я не закінчила розповідь про астроплан і його двигуни. Доведеться дописати про це, спробую по-коротше.
Я спинилась на співвідношенні ваги астроплана з вагою атомітного палива — 1:12.
Навіть за умов найбільшої економії палива — зліт з рейкової доріжки за допомогою візка з додатковими ракетними двигунами, початок роботи наших власних двигунів у розрідженому повітрі вершини Казбеку, використання швидкості обертання Землі і багато чого іншого — астроплан довелося завантажити дуже великою кількістю палива. Інакше не можна було!
При зльоті з Землі корабель важив близько 650 тонн. З них — не слід лякатись, адже ж я все пояснила раніше — паливо займає 600 тонн, а з 50 тонн, що залишилися, — близько 40 тонн важить корпус астроплана, двигуни і приміщення для атомі ту. І тільки 10 тонн є дійсно корисним вантажем. Ось з чого він складається (це все без мене, я в розрахунки не входила. Ну, зараз це не важливо, бо все обійшлося), — щоб було ясніше, випишу стовпчиком, так буде зрозуміліше.
1. Три пасажири210 кілограмів.
2. Запас продуктів (туди і назад для округлення по 200 днів, а всього на дорогу — 400 днів; перебування на Венері — 465 днів; усього продуктів на 3 чоловіки по 1 кілограму на день — 2 тисячі 595 кілограмів та ще резервний запас їжі — 405 кілограмів) — усього продуктів 3000 кілограмів.
3. Вода 1000 кілограмів (от як мало води: проте я раніше докладно розповіла про роботу конденсаторів, які повертають назад воду, виділену нашими організмами у вигляді пари).
4. Рідкий кисень 500 кілограмів (адже й кисень також повертається нам назад з продуктів дихання, отож нам потрібний дуже маленький додаток).
Усього: 4710 кілограмів.
До цього треба додати ще дуже багато: запас рідкого повітря, установки для того, щоб очищувати й переробляти повітря, прилади опалення, охолодження, конденсатори води, енергетична система в стінках корабля, одяг, скафандри, посуд, аптечка, різні інструменти і апарати, радіостанція, радіолокатори, кіно— і фотокамери, різні прилади, зброя та припаси до неї, мікрофільмова бібліотечка, поштові ракети (про них я розповім згодом) і ще всіляке дрібне обладнання. Все це важить понад 5 тонн — дуже мало, якщо врахувати скільки всього необхідно взяти пасажирам для тривалої міжпланетної подорожі. Ну, і ще я. В мені ваги тільки 56 кілограмів, зовсім дрібниця. Звісно, продукти доводиться витрачати й на мене… проте це я вже про інше заговорила.