Архе
Шрифт:
По бруківці лупить дощ.
МАЕСТРО: Але мене от зараз найбільше непокоїть оцей загадочний міфічеський
тандем Вінні-Пуха і П'ятачка. Адже самим главним там був, безоговорочно, Вінні, поскільки це він толкав такі вєщі, про існування которих П'ятачьок і
не здогадувався. І при цьому сам П'ятачьок реагіровав на ці просвітлєнія і
одкровєнія дуже бурно, впадаючи помінутно в шаманістічєскій екстаз.
БУБА: Ну да, ти, Кварц, правий, но, з другої сторони, воно все
так... Не зовсім це саме.
МАЕСТРО: От іменно! Тому мене так насторажує образ осліка Іа-Іа. Він тіпа і
нє у дєл, і тіпа просікає глибини всіх глибин. У мене даже напрошується якась
екзистенційна алюзія зі страждущім Хрістом. Ну але оця теологічеська тема
веде дуже далеко. Візьмімо хоча б цей суто євангельський гвозьдь, на которому
держиться хвіст і котрий стирчить в Іа-Іа зі сраки. Ти відчуваєш, куда це нас
може завести, да? І якщо ми будемо розглядати іменно есхатологічєскі настроє-
нія Алана Мілна в контексті шпенглєрівського заката Європи, то стає зовсім
страшно. Поскольку у нас присутствує черговий персонаж, так називаємий
Крістофєр Робін, да? І, шо главне, у цього Крістофєра Робіна єсть батько, який - шо інтересно - всю тєлєгу про Вінні-Пуха і талкає. Тіпа знову маємо
Бога як Деміурга і Наратора. Ну і зовсім по-апокаліптічєскі звучать рядки, де
папа злиться на Крісто-
226
фєра Робіна, коли той пізно приходить додому, відкривши Сєвєрний Полюс, - тут
тобі і в Шопенґауера ладошки взопріють, да?
БУБА: Може, вип'ємо?
Маестро п'є
МАЕСТРО: (продовжує) І в то же врємя ми не коснулися самого главного - а
іменно Карлсона, котрий живе на криші. А конкретніше - новий виток свідомості
человечества на прикладі цього літаючого артефакта. Тому шо Карлсон міг
казатися недальоким тільки винятково обмеженим особистостям. Пригадай, Буба, його картіну - «Красний пєтух». Но на картіні нарисована лисиця, котра петуха
пожерла. Тут возможні якнайширші конотації до скандінавскої міфології чи
навіть посиланія на труди алхіміків, поскольку Ліса і Пєтух - це как би
протилежні стіхії, твьорде і жидкє, чи то пак летюче, начала, а на глибших
ступенях посвящєнія - так і взагалі главнейший біном сверхсовременно!'
антропології, так називаємо! мета-антропології. Но саме главне, шо наш
персонаж перестає мислити лінійно. Він храбро відкидає категорії, свойствєнні
огранічєнному западному уму - як-от: раздєлєніє на суб'єкт і об'єкт, одиничне
і множественне, вірне і хибне і так далії. Но от мене найбільше тривожить, так сказать, то, шо осталось невисказаним і как би непроявленим, і шо
проніцатєльний
був схопить поміж рядками текста. А іменно - інтєґрация органікі в
нєорганіку, в смислі пропеллера в його спину. Адже Карлсон виступає тут як
апологет кібєр-панка. Ти от звернув увагу, шо вона, в смислі Ліндґрен, сознательно замовчує цей перехід, союз анатомічєскої і техногенної
субстанцій, взаїмне проникнення цих фактур одна в одну? Тобі це не кажеться
странним?
БУБА: В якому смислі?
МАЕСТРО: У якнайширшому. Це, знаєш, пахне масонами і їхніми ложами. І звідси
веде вже зовсім інша стежина. Так би мовити, стик культурних пластів западної
літєратур-
227
ної традиції і чисто слов'янської мультиплікації з властивими їй
алкоголічєскими прічудами у вигляді антропо-морфічєскі ізображаємих животних.
Да, мова йде про мультіки о Гєнє і Чебурашке. Ти вловлюєш цей тонкий перехід, да?
БУБА: Безумовно.
МАЕСТРО: Но поскільки сам Гена і отой другий вже були достатньою мірою
згадувані як у масовій, так і самвида-вівській періодиці, ми їх касатися не
будемо. Ми схопимо їх всіх за яйця. Поскільки я хочу звернути твою увагу на
мрачний і дємонічєскій образ старухи Шапокляк.
БУБА: Радикально.
МАЕСТРО: Да! І я про те ж! Ібо... Ібо іменно она являється как би
персоніфікованим уособленням... Ага, персоніфікованим уособленням тьомних сіл
человеческой души, так ска'ть, бессознательного, на кшталт разного роду
бєсноватих желаній і прочая, прочая. Но вона, ця старуха Шапокляк, вона, в
прінципі, начало хоть і женьскє, но актівне, і потому заслуговує детальнішого
аналізу. От візьмімо до уваги цей чисто фройдістскій сімвол на її голові -
огромнєйшу бесформєнну шляпу...
біб
Він добирається до лігвища братів Коклюшів десь біля десятої ранку. Стоїть
під старими дверима зі стопленим дзвінком, поруч із яким хтось (гаразд, гаразд - він) надряпав:
тут і зараз
Він дзвонить тричі.
З-за дермантину чути човгаючі кроки.
– Хто?
– Я.
– Не гони біса. «Я» бувають різними. Пароль!
– «Антиодуд рятує світ».
Молодший Коклюш, бідака-енурезник Олег, обережно прочиняє двері на ланцюжку.
Побачивши, хто там, впускає
228
маестро до барлогу. Перед тим, як зачинити, визирає з дверей і перевіряє, чи
за маестром не тягнеться якийсь хвіст.
У хлопців, здається, триває ніч. Він заходить з коридора до кімнати, і тут же