Архе
Шрифт:
по горлянці шмагає пряний дух маконхе.
Брати сидять у продимленій темряві і слухають чорний гул27. Атмосфера в
кімнаті нагадує закриту вечірку на урановій шахті на глибині 600 метрів. На
голові у концептуалістів - спелеологічні ліхтарики, в Сашка синій, в Оле-жика
– червоний.
Із самого ранку треш-концептуалісти шмалять дур. Обидва вже опромінені
настільки, що світяться. Маестро падає в образ і вітається:
– Доброго ранку, риб'ята! Ви тут, бачу,
– маестро стає в
позу і артистично декламує: - Душа нє стоіт ні гроша, когда ісполниться
прогноз, і потрєбітєль гашиша пріобрєтьот туберкульоз...
Сашко підіймає зад зі скрипучої тахти, застеленої цератою, і тисне маестрові
ґраби. По маестровому обличчю плигає синій зайчик. Сашко простягає маестрові
пластикове кільце з ліхтариком. Маестро закладає його на голову і вмикає: ще
один червоний промінь.
– Ми графік ломимо, - каже Сашко і киває головою.
– Ми тепер люди без часу, - додає Олег, винуватець того, що тахта застелена
целофаном.
– Учора в обід закінчили новий проект...
27 «Чорний гул» - різновид dark ambient, характерний довгими композиціями, що
створюють в уяві слухача затемнені пустельні ландшафти. Низьке, протяжне, монотонне завивання, яке здатне викликати глибокі зміщення у свідомості
слухача. У Львові жанр представлений проектом Mr.Mute & The Bad Trip Orchestra (В.Романош, О. і О.Кашлкжи, А.Давихам). Пан Німий (також: Німий
озон, Ом Нічийний) - колективний міфологічний образ серед шанувальників dark ambient. Існує повір'я, буцім людина, яка глибоко проникає у «чорний гул», на
певний час втрачає дар мови. Також стан «чорного гулу» описується як «ніч і
вітер»: практично повна відсутність базових психічних орієнтирів (відчуття
положення у просторі, меж фізичного тіла, розчинення кордонів суб'єктивної
дійсності), спрощення (зникнення) ряду ідей екзистенційно-чуттєвого характеру
(буття-небуття, звук-тиша) тощо.
229
– ...називається «ICO 54467 A»...
– ...ну, там про іржавий екскаватор. Ми замікшували потужні гітарні рифи і
наклали на них крупним планом кадри гусениць, болтів, вмерзлий в землю ківш -
таке. А потім камера від'їжджає, і видно цілу махіну тої залізяки. Потім
знову крупним планом камера напливає на бортовий номер, і хрипкий голос
ричить: «І! Ес! О! П'ять-чотири! Чотири-шість! Сім! А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!»
– ...Так-от: закінчили ми його біля обіду. А до того часу п'ятдесят шість
годин не спали.
– Депривацією сну займалися, - знову підвертає слівце Олег.
– Сам знаєш: знімали, цифрували, мікшували, рендерили, в'ючили... До речі, запрошуємо на
презентацію.
– Он як?
– Ну ясно! Сьогодні, у нас на даху. Концерт сферичної шумової музики. Це така
нова фіха: ми з Сашком продовжуємо тему, буцім underground себе вичерпав, а
натомість почався upperground. Тільки допоможеш нам із drum-машинкою, гаразд?
Маестро беззаперечний. Куляста музика - це супер.
– Коротше, Олег!
– каже Сашко.
– Потім йому розкажемо. Дай я закінчу.
Значить, так-во, Квант. Слухай далі. Прокинувся я - на дворі перша ночі.
Розбудив Олега, сходили з ним на крапку, прикупили фіміаму, закинулися
трамадолом, шоби в горлі не дерло, і воскурили собі. Сидимо, дивимося, шо ми
там наапґрейдили про той екскаватор, аж тута на тобі - дзвінок у двері. Ми з
Олегом на таких причандалах ціпеніємо, як заціп'янілості в музеї, думаємо -
піздєц, мєнти прийшли! Але чуємо - пароль видзвонили. Так це, виявляється, приходять Вано Романош із Курсантом і приносять до нас трьох чуваків, ледве
теплих.
– Серед чуваків, між іншим, одна чувіха...
– Не перебивай. Кладе Вано їхні тіла у нас на підлогу і каже, може, вони у
вас позависають, це, мовляв, приїхали друзі з Омська, в'юнком трохи
передознулися...
– Квант, а шо, Омськ - це хіба Росія?
– знову перебиває Олег.
– О, це вже Внутрішня Монголія. Сама назва яка трансцендентна - Омммммммм...
ск.
– ...то ми з Олегом, значить, поселили їх у нашому лабіринті. Шо нам, шкода?
Вони ще, правда, звідти не вибралися. Як не знайдуть дорогу у вітальню до
обіду, організуємо рятувальну експедицію.
– На пошуки друзів з Омська, ..... підтвердив Олег.
–
Прикинь, лазити накуреним по нашій квартирі - як би ти це назвав?..
– Камікадзе-експірієнс, - підказує Сашко.
– Стопудово. Можна шоу
організовувати.
Маестро делікатно притуляє до вуст бульбулятор і робить неслабу (як на таку
ранкову пору) тягу. У цей момент Олег і Сашко замовкають у пошані. У світлі
червоно-синіх променів дим із ковпачка в'ється, наче сім'яна рідина морської
зірки з безодень океану. Маестро повертає бульбік і жестом спонукає
продовжувати. У голові тріщить лічильник Гейґера. Під нігтями німіє час.
– Слухай, які дальше малімони були! Поселили ми в себе тих омців. Вони, бідаки, такі вже пропацючені були, такі розпенцачені, шо ледве на ногах
трималися. То зразу ж спатки лягли.
– Точніше, ми з Ваном перетягли. А Курсант тільки стояв і свою шапку-вушанку
рукою притримував.
– ...я тій дівчинці свого коца дав, того, шо з моржом...