Атомний вогонь над океаном

Балль Курт Герварт

Біт, зупинивши машину, прочитала замітку. Потім рушила далі. Її випередили кілька машин, що йшли з атомного міста. Промчали мимо великі автобуси з робітниками і службовцями. Браун склав газету і сховав у внутрішню кишеню піджака. Біт подумала: «Дивно, що Брекдорп нічого не сказав, а я теж проґавила цю замітку».

— Ви давно знаєте Барна, Хріс?

— Ми вчилися разом, були членами одного клубу. Він молодший за мене.

— Він же знає, що ви тут, і, певно, зайде до вас.

Браун втомлено посміхнувся.

— Відколи я тут, наші зв'язки порвалися. Вам же відомо, які ми підписали договори. Та воно й краще, що Барн нічого не знає про мене. Адже я людина мертва.

Біт

злякано обернулася.

— Не кажіть так, Хріс!

— А як же інакше, коли у тебе в тілі половина атомної бомби? Єдине, що мені хочеться, це допомогти успішно завершити досліди вашому батькові.

— Ви нам допоможете, Хріс. Ви ж знаєте, мій батько дуже цінить вашу роботу. Барна Кальмана ми теж перетягнемо на свій бік.

В голосі Біт звучала надія. Очі дівчини блищали.

* * *

І. Ф Стефсон поїхав електрокаром подивитися на пущений два дні тому дослідний реактор. Відколи Біт розповіла йому про свою розмову з Хрісом Брауном, професор не міг заспокоїтися. І взагалі в нього було тривожно на серці. Візити Брекдорпа до Метіуса і перевірки турбували Стефсона. Адже натискувати на Метіуса, підганяти його в роботі просто злочин. А тут ще ця газетна замітка. Невже вона натякала на Мехіко-Занд? Можливо! Стефсон подзвонив Метіусу. Але йому відповіли, що керівник другого відділення виїхав до нового реактора.

Коли Стефсон увійшов у цілком захищений від променів перший зал, Метіус уже стояв біля розподільчого щита. Почувши за собою кроки, Метіус обернувся.

Стефсон привітався і жваво запитав:

— Ну, що, Метіус, як вам подобається наше дитя? Реактор легко й швидко завантажувати сировиною і очищати від рідкого пального, до того ж він не потребує особливого догляду. На мою думку, це тип майбутнього агрегату. В цьому однорідному реакторі одна й та сама рідина, здобута в реакції суміш, є і пальне, і охолодний засіб. Це перший крок до цілком автоматизованого однорідного реактора, який вироблятиме дешеву енергію в максимально безпечних умовах. Яка ваша думка?

— Якби можна було позбутися системи відведення тепла і переробити систему регулювання з запобіжними приладами, вийшов би дослідний реактор для надзвичайно швидкого розщеплення ядер.

На лобі Стефсона з'явилися дві круті зморшки, схожі на літеру V.

— Гм, отже, такий реактор міг би, кінець кінцем, стати своєрідною дослідною бомбою..

Метіус помахом руки начебто стер застережливі слова Стефсона і сердито пробурмотів:

— Друге відділення має завдання створити швидку ядерну реакцію, при якій би не звільнялося радіоактивне проміння. Постановка проблеми дуже цікава. Єдиний відомий шлях до розв'язання такої проблеми — створення колосальних температур; близько 20 мільйонів» градусів за шкалою Кельвіна. Для цього потрібні величезних розмірів конденсатори запалювання. — Метіус широко розвів руки. — Є, безумовно, й інші можливості. Саме для того, щоб їх знайти, я і проваджу досліди «в барі привидів доктора Снобіна». Звичайно, досліди становлять певну небезпеку для атомного міста. Але поки що немає іншого виходу, — знизав учений плечима, — треба йти на риск.

— А ви припинили б ці досліди, — дуже повільно спитав його Стефсон, — якби мали у своєму розпорядженні такий однорідний реактор? Реактор з нульовою енергією, який звільняє і віддає повітрю невелику масу тепла і в кінцевій стадії не може перетворитися на дослідну бомбу?

Стефсон наблизився до скляної моделі реактора. Метіус підійшов слідом за ним.

Модель складалася з кількох скляних посудин і трубок, в яких містилися розріджені

гази. Як у світлових рекламних трубках, тут були використані струми високої напруги різної довжини хвиль. Добір відповідних газів або газових сумішей створював світлові ефекти, які давали можливість бачити роботу реактора на різних ступенях. Ця модель коштувала дуже дорого, а її наукова користь у багатьох дослідників викликала великий сумнів. Проте для гостей, які ^іноді приїздили в Мехіко-Занд, робила добру послугу. Показники на щитах центрального регулювання залу часто були незрозумілими, а на моделі відвідувачі бачили весь процес, що відбувався в реакторі. Для І. Ф. Стефсона модель була цінна ще й тим, що біля неї він міг обговорити з близькими йому вченими деякі наукові питання. Фізики-атомники та й інші вчені теж розуміли це значення моделі. Стефсон сподівався, що одного чудового дня площадка біля моделі стане місцем міжнародної зустрічі вчених. Адже Радянський Союз не раз пропонував співробітництво. Тепер слово за Сполученими Штатами.

Стефсон пересунув на моделі невеликий важіль, і котел реактора одразу ж засвітився матовим білим світлом.

Біле світло означало звільнення енергії. Інтенсивність світла змінювалася ритмічно, що показувало віддачу в реакторі. Через усю модель тяглася спіраль з широких пласких трубок, в яких циркулювала рідина, що віддавала тепло зовнішньому середовищу. Цей процес відбивався на моделі голубуватим рівним світлом. Котел оточувала щільна рефлекторна оболонка, яка не давала можливості потрібним реакторові нейтронам вилетіти з нього. Червоні світлові імпульси показували жовті нейтрони. Ці невидимі електричні нейтральні снаряди, що проникають в атомні ядра, розщеплюють їх і звільняють численні нейтрони.

Стоячи біля моделі, обидва вчені ще раз проглянули в думках увесь процес ядерної реакції. Малесенькі електрони на величезній відстані мчали по еліптичних орбітах навколо атомного ядра, в якому його складові частини — протони і нейтрони — стиснуті в щільну масу. Раптом снаряд прострілює порожнечу навколо атома і вдаряє в ядро атома урану. Ядро руйнується, набирає яйцевидної форми. 92 позитивно заряджені частинки — протони — розходяться, бо 143 нейтрони більше не спроможні стримувати їх укупі. Посередині розтягнутого ядра на якусь мільйонну частку секунди створюється западина, внаслідок чого відокремлюються дрібнісінькі уламки зруйнованого ядра і, наче снаряди, мчать у різні боки. Там, де щойно було атомне ядро, спалахує вогняна куля.

Це первісний ефект. Далі відбуваються все нові сутички нейтронів з ядрами. Так з'являється ланцюгова реакція, яка, немов лавина, зростає, звільняючи величезні маси енергії.

На моделі почали коливатися і пересуватися чорні риски. Вони символізували гальмівні центри в котлі реактора, які регулювали потік нейтронів, щоб він не зростав надміру і не звільняв енергії, здатної розірвати реакторний котел.

— Отже, ви припинили б досліди з моделлю атомної бомби в «барі привидів», Метіус? — знову спитав Стефсон.

— Авжеж, — не вагаючись відповів учений.

Стефсона така беззастережна відповідь здивувала.

Ах, якби він міг зробити так, щоб Метіус глянув трохи далі, за межі своєї науки. А Метіус почав обґрунтовувати згоду:

— Авжеж, я був би радий, якби «бар привидів доктора Снобіна» згорів чи злетів угору. Автоматику я дуже шаную, але в тому «барі» мене завжди охоплює таке почуття, наче за моєю спиною стоїть порохова бочка, на якій горить свічка. Якби в нас був невеличкий однорідний реактор! його вміст можна варіювати залежно від того, які провадяться досліди. Це й безпечніше. Стефсон замислено глянув на Метіуса і сказав: