Атомний вогонь над океаном
Шрифт:
— Якийсь божевільний храм науки, — незадоволено сказав він. — Спочатку мені здалося, що мене випробовують на льотчика надшвидкісних літаків. Потім я подумав, що мене, видно, вважають за ворожого агента. Ну й порядки тут у вас, хай йому чорт!
— Науковий інститут це не… бар, — голос батька мимоволі набрав повчальних інтонацій. — Тебе садили в крісло? — спитав він трохи тихше.
— Крісло, крісло! Я природознавець, дослідник, фізик-атомник. Я чотири семестри слухав лекції з променевої медицини, з біології і не для того приїхав сюди, щоб мене
Джек Кальман стиснув кулаки.
— Я був би радий звільнити тебе від цієї процедури, але службовими правилами передбачено, що кожний співробітник має відповісти на тести. Звичайно, є винятки. А щодо можливостей приладів, то багато хто в них сумнівається.
— Проте містер Брекдорп, здається, ставиться до детектора брехні дуже серйозно. — Барн хотів сказати: «Атомний слон» — але схаменувся: батько, певно, спитав би його, звідки він уже знає прізвисько Брекдорпа, і його підозра одразу упала б на Біт Стефсон.
— Містер Брекдорп дбає про успіхи атомного міста. Він до всього ставиться серйозно.
— Якби це безглуздя мало якесь значення!
— Так тут не розмовляють, Барн. Ми не в парку відпочинку і не на мітингу, де кожен може висловлювати свої розумні чи нерозумні думки. Я був би дурний, коли б гадав, що за мною не стежать. Ти сам відчув на собі процедуру приймання на роботу. А я все-таки заступник технічного керівника, голова вченої ради Мехіко-Занда. До мене надходить на розгляд більшість наукових дослідницьких матеріалів. Ідеться про життєво важливі для Сполучених Штатів дослідження! Прошу тебе не забувати цього.
Старий Кальман підійшов ближче до сина і поклав йому руку на плече.
— Не реагуй так болісно. Звичайно, коли за тобою постійно стежать, це викликає неприємне почуття. Але це пусте порівняно з тим, що в наше розпорядження надані мільйони, навіть мільярди. Робота такого величезного значення й масштабу ще не провадилася, відколи наші предки завоювали цю частину світу. Ми наймогутніша і найжиттєвіша нація на землі і повинні віддати здійсненню наших завдань всю силу свого серця. Це наша ера, Барн, — ера американців.
Барн повільно підвів голову.
— Не знаю, тату, чи в усьому погоджусь з тобою. Можливо, мене збентежило тутешнє ставлення до людей. Я до такого обходження не звик. Зараз мені треба піти відрекомендуватися професорові Стефсону. До побачення.
І знову довгий коридор. Настрій у Барна гнітючий. Здавалося, наче хтось весь час силоміць штовхає його кудись. Хто? Батько? А хто штовхає батька? Честолюбство? Чи, може, той товстелезний Брекдорп? А хто штовхає Брекдорпа?
І. Ф. Стефсон прийняв молодого вченого дуже привітно.
— Сподіваюсь, містер Кальман, — сказав професор, — ви привезли з собою велике бажання працювати. — Він запросив нового співробітника сісти і запропонував йому сигарету.
— Мені хочеться якнайшвидше розпочати роботу, містер Стефсон. — відповів Барн. — Дуже радий, що працюватиму під вашим керівництвом. Ви, мабуть, знаєте, що я чотири семестри слухав лекції
— Про це мені розповіла Біт. Ви ж з нею зустрілися на аеродромі. Еге ж?
— Міс Стефсон була така люб'язна, що взяла мене в свою машину. — Барн глянув на кінчик запаленої сигарети і додав: —Я маю доручення до вас, містер Стефсон. Можна сказати про це зараз?
Стефсон жестом руки попросив його говорити.
— Маю передати вам сердечний привіт від вашого батька. Я попрощався з ним учора вранці.
Стефсон і не намагався приховувати свою радість.
— Я не бачив батька майже два роки. Тоді я ще мав змогу брати відпустку. Але з того часу становище… змінилося. Керівники атомного міста вважають, що діяльність мого батька несумісна з моєю діяльністю. Сподіваюся, він був здоровий, коли ви його бачили?
Барн Кальман підтвердив, що старий Стефсон почував себе добре, і перевів розмову на іншу тему.
— Міс Стефсон натякнула мені, що я маю заступити Хріса Брауна. Ми давні друзі. Але вже кілька років втратили з поля зору один одного..
— Що ж, можете поновити свою дружбу з Брауном. Ходімо в лабораторію В-24, — запросив професор і показав рукою на двері. — Дочка дала вам перепустку? От і добре. Тепер можете вільно ходити по Мехіко-Занду.
Через кілька хвилин вони вже входили в лабораторію, надівши захисні костюми.
— Браун спершу сховає свій небезпечний матеріал в свинцеву шафу, — сказав Стефсон. — Зовсім непотрібно, щоб вас одразу ж вразили промені. Браун має можливість трохи захиститися від їх шкідливого впливу. Для цього тільки треба користуватися маніпуляторами, механічними «руками», якими керують здалека, натискуючи кнопки, і різними свинцевими пластинками та дзеркальними приладами. Але Браун працює за своєю старою системою і не зважає на небезпеку. Завдяки цьому він, слід визнати, встигає зробити втричі більше. Та йому пора підлікуватись у санаторії.
Барн майже не чув того, що говорив Стефсон. Крізь широке скляне вікно він побачив свого приятеля, який сидів за столом. Коли звук зумера сповістив, що хтось зайшов, Браун повільно обернувся. Барн мимоволі відсахнувся. Оце Хріс Браун? Він пам'ятав Хріса високим, міцним юнаком-спортсменом. Тепер перед ним сиділа людина, яка не здужала підвестися. На її мертвому сірому обличчі жили тільки очі. Невже це Хріс Браун?
— Якби ви мені не сказали, професоре, що це Браун, я б ніколи не повірив, — пошепки зауважив Барн. — На вулиці я б його не впізнав.
— Тримайтеся так, щоб він вашого подиву не помітив, — промовив Стефсон, узявши Барна за руку.
Хріс Браун відчинив скляні двері.
— Алло, Хріс. Здоров, старий!
Барн обережно обняв Хріса, наче боявся розчавити друга.
— Барн, друже! — Браун зусиллям волі переборов кволість. — Ви, мабуть, не наважилися зайти в лабораторію? Це зовсім безпечно! Я працюю обережно, містер Стефсон. Тепер, коли в мене є наступник, а кращого наступника і бажати по можна, я з радістю піду в санаторій.