Азіатський аероліт
Шрифт:
Ахіллесовою п’ятою фірми було віддалення острова від Америки, що надзвичайно утруднювало вчасну доставку сировини на ринок і лягало важким тягарем на її риночні ціни.
Ляйстерд давно мріяв про повітряну транспортну лінію, але сучасний стан повітроплавства не міг здійснити його мрій. Марно навіть думати було про використовання сучасних дирижаблів для перевозки грузів.
Грузопід’ємність сучасного дирижабля в порівнянні з грузопід’ємністю пароплаву була мізерна. Алеутські ж поклади, на думку Ляйстерда, мусили зайняти в промисловості
Та й сам Ерґе не перечив цьому, хоч у думці поклав нікому не дарувати свого винаходу.
Зараз, йдучи до Ляйстерда, він рішуче відкинув цю думку й вирішив іменно подарувати Ляйстерду винахід, але, звичайно, так, щоб від подарунку одержати більше користи, аніж від продажу.
Старий зморшкуватий камердинер привітав Ерґе ласкавою посмішкою. Хитрий старий міркував так: коли вже господар, міліонер, ручкається з цим чоловічком, то ручкається він не спроста, чоловічок, значить, гідний цього, тому завжди привітно зустрічав інженера.
– Містер Ляйстерд у книгозбірні, можете прямо йти туди, - шанобливо повідомив старий, приймаючи від Ерґе одяг.
Інженер знайомими мармуровими сходами подався до книгозбірні.
Перед темними різьбляними (з оріхового дерева) дверима книгозбірні Ерґе на мить зупинився, ніби вагаючись. Згодом рішуче штовхнув двері й опинився на високому помості.
Унизу, біля каміна побачив Ляйстерда - міліонер розглядав плакати конструкцій сучасних дирижаблів.
Ерґе перехилився за бильця:
– Містере Ляйстерде, до вас можна?
Міліонер підвів широке бліде лице, густо помережане глибокими тонкими зморшками, й привітно відповів:
– Прошу, друже, прощу.
Коли хвилину тому Ерґе зупинився на мить біля дверей книгозбірні Ляйстерда, він остаточно вирішив - казати чи не казати йому про свій задум, що виник тиждень тому, вночі після лекції в клубі інженерів. Це було єдине невирішене місце в його планові зухвалої авантури.
Неясний задум грабунку Азіятського Аероліту, що несподівано виник тиждень тому, за сім днів остаточно оформився до дрібниць. Усе розраховано й враховано. Потрібні лише гроші. На початку Ерґе порішив було відверто розповісти свій задум Ляйстердові й поділити з ним всю майбутню здобич. Але ось тут, біля дверей, цей план несподівано здався дитячим і наївним, і Ерґе відкинув його.
Інженер привітався й сів поруч Ляйстерда на важке шкіряне крісло. Міліонер схилився з крісла й щипцями торсав вугілля в комінкові - голий його череп продовгуватої голови вилискував проти вогню брунатним відблиском і здавався мусянжевим.
Порпаючи вугілля, він говорив фамільярно рівним хрипкуватим голосом:
– Гадаю, друже, сьогодні ми остаточно розв’яжемо нашу справу? Так?
Прислухаючись до рівного без інтонації голосу, що так не пасував піднесеному настроєві й нервовому напруженню, Ерґе обняв неспокійний, межуючий з забобоном, острах.
Він же про головне й не подумав.
Ерґе почав хвилюватись. Терпкий холодок овіяв усе тіло й здалося, що на цей раз - може, вперше в житті - він не зможе зберегти на обличчі маску спокою й непорушности. Ще трішечки, й він може стати смішним і жалюгідним.
Ляйстерд, не почувши на своє запитання відповіді, підвів голову.
– Так... звичайно, - нетвердо відповів інженер.
Легке здивовання майнуло в очах міліонера. Щось непевне говорить друг.
Що ж таке?
– Власне, розв’язувати нічого, - наважився, нарешті, Ерґе.
– Я хочу вам подарувати свій винахід.
Ляйстерд нашорошився. Дивно! Надзвичайно дивно! Неймовірно!
Ерґе зібрав рештки сил і, не спускаючи очей з лиця Ляйстерда (що слідкував за ним, як боксер на рингу за супротивником), уже байдуже додав:
– Але в мене одне запитання, вірніше два. Перше, скільки вам дають прибутку за рік, скажімо, п’ятсот тисяч доларів. Припустімо - нових п’ятсот доларів.
Ага! Ляйстерд уже розумів Ерґе, але інженер цілком опанував собою й посміхаючись, сказав далі:
– Друге питання. Ось, припустимо, я - Ерґе - звертаюся до вас за сумою в п’ятсот тисяч доларів і даю вексель, що за рік повертаю вам готівкою рівно мільйон доларів. То чи дав би містер Ляйстерд таку суму?
Ляйстерд сидів у кріслі, простягши ноги до вогню, й мертво дивився на інженера водянистими холодними очима. Згодом стулив вії, загадково усміхнувся.
– Нащо дорогому Ерґе така сума? Секрет?
– Так. Я дістаю п’ятсот тисяч доларів, зникаю рівно на рік. За рік повертаюсь до Нью-Йорку в призначений термін, вношу на біжучий рахунок містера Ляйстерда, припустимо, в Національному банкові, рівно мільйон доларів.
Ляйстерд гостро подивився на спокійне лице інженера й жартома кинув:
– Оскільки я зрозумів, мій друг затіває надзвичайну щодо масштабу авантуру?
– О, нащо так грубо, - також жартома одказав Ерґе.
– Хіба містеру Ляйстерду не до вподоби це слово? На мою думку, у наш час авантура те ж саме, що пригоди лицаря за часів середньовіччя.
Ляйстерд нічого не сказав і знов нахилився з щипцями до комінка.
Ерґе дивився на блискуче тім’я, брижасту товсту шию й думав: «дасть чи не дасть, дасть, не дасть».
Хвилин за дві (Ерґе здалися вони годинами) Ляйстерд розвіяв важку й напружену мовчанку.
Не відриваючи зору від комінка, він промовив як і раніше спокійним голосом:
– Згода. Я приймаю ваш подарунок і заборговую вам п’ятсот тисяч доларів. Вам, звичайно, друже, готівкою?
* *
*
Сорокіну приємно залоскотало м’ясисті неохайні ніздрі почуття поживи. О, Сорокін знає, де чим пахтить. Пахтить, безперечно, зараз грішми. І Сорокін нашорошено, як вірний пес, готовий до послуг, - вдивлявся в лице Ерґе.