Білий король детективу
Шрифт:
— Ти думаєш, що…
— Так, думаю! — з викликом сказав Джо. — Думаю, бо ван Гофф свого часу замовляв у фірми “Роботи. XXI вік” двох роботів. І обох — маленьких. Одного з них, на ймення Хлопчик, ти мав щастя знати.
— А… хай йому чорт! — скривився Х’ю. — Я перетворив його на металобрухт, а де подівся другий? Мої агенти тоді зробили детальний обшук вілли, але ніде не виявили іншого робота.
— Твої агенти там його ніколи й не виявлять.
— Ти гадаєш, що міні-робот професора ван Гоффа якимось чином опинився
— Роботам не властиве чисто людське поняття про смерть, себто кінець! Питання життя і смерті для них не існує. А будь-яку операцію, яка запрограмована в його комп’ютері, він виконає.
Вони ще трохи пройшлися, а тоді зупинилися.
— Це вже… ниточка, — сказав Кларнес і зненацька поклав руку на плече друга. — Я розумію, що ти хочеш діяти. Тим більше, ти приватна особа і начальства над тобою немає. Але повторюю: найманий убивця вдруге може й не схибити.
— Я врахую і такий варіант.
— Що ж, бажаю удачі, білий королю, — Кларнес затримав руку Джо у своїй. — Стривай. У тебе, мабуть, зараз порожні кишені. Візьми на повітряне таксі. І, бога ради, будь обережним.
— У мене немає місіс Лі, яка могла б стати удовою, — всміхнувся детектив.
— Але я маю друга, якого б не хотів втрачати.
ІІІ
— І тут нас випередили, — бурмотів Джо, повертаючись пізно увечері додому. Настрій був зіпсований, відчуття таке, ніби його обікрали серед білого дня.
Справа про загибель Дженні Стівенс в авіакатастрофі на північному сході Африки із архіву загадково зникла. Місяць тому вона була ще там, а ось удруге вже не пощастило взяти її до рук. Комусь не сподобалось, хтось насторожився, що приватний детектив раптом почав цікавитись цією справою, і — вона благополучно зникла. Навіть у пам’яті комп’ютера про неї не залишилося слідів. Випередили. Що ж, навіть негативний результат — це теж результат. Виходить, що він, Джо Лі, на правильному шляху, якщо хтось боїться, щоб справа не потрапила до нього. І від того на душі ставало трохи легше.
Коли Джо зайшов у двір-колодязь псевдофортеці, друге вікно на веранді, як і завжди, було відчиненим і світилося, а його сусід Гаррі Бен сидів біля вікна і читав. Втім, зараз Гаррі, здається, не читав, а дрімав, поклавши голову на відкриту книгу.
“І чого це він читає одну й ту книжку вже другий місяць? — вкотре подумав детектив. — Невже вона така цікава, що він вивчає її напам’ять? Гм… Треба буде хоч сьогодні поцікавитись, а що ж то за книжка?”
— Добрий вечір, Гаррі, — якомога бадьоріше привітався Джо і зупинився біля сусідового вікна.
Зараз Гаррі зведе голову і неохоче відповість: — “Добрий…” І закриє книжку, і поверне її титульною сторінкою до підвіконня, і зітхне: “А втім, який він добрий? Вечір як вечір — не гірший, але
Та цього разу Гаррі навіть не звів голови і не відповів на привітання.
— Сидіти увечері біля відчиненого вікна не зовсім і безпечно, Гаррі, — повторив Джо звичну другу фразу, з якою він завжди звертався до сусіда.
“А що може загрожувати безробітному, містер Лі? — як завжди відповість Гаррі Бен. — Гірше, що закінчуються заощадження…” Ну і так далі (Джо завчив напам’ять не лише всі слова Гаррі, а й інтонацію, з якою вони будуть мовлені).
Та цього разу Гаррі голови не підняв і не озвався.
— Гаррі! — крикнув Джо, вже починаючи здогадуватись, в чому річ.
Сусід не підвів голови, що неприродно лежала на відкритій книжці, на сторінці — це детектив зафіксував у своїй пам’яті машинально, — де було написано:
“Спосіб № 145, найбільш ефективний, без болю і крові”.
І Джо все стало зрозуміло.
За професійною звичкою Джо, щоб не лишити ніде відбитків, дістав спецрукавиці, натягнув їх на руки, а вже тоді взяв голову сусіда й підняв її від книги, навіть крізь рукавиці відчуваючи, яка вона холодна…
Глянув у розплющені скляні очі, які вже давно вкрила смертельна мла, обережно опустив голову на підвіконня. Намагаючись нічого не чіпати і не зрушувати з місця, оглянув підвіконня, потім — через вікно — кімнату, де був ідеальний порядок. Слідів крові чи насильства ніде не зафіксував.
“Зараз подзвоню Х’ю, — подумав машинально. — Він офіційна особа, хай і дає справі належний хід…”
Але йому захотілося подивитися, яку ж це книжку вперто, майже впродовж двох місяців читав покійний.
Відмітивши про себе, на якій сторінці вона була відкрита та як лежала, Джо підняв її, зазирнув на титульну сторінку і прочитав: “Самогубство. Інструкція для здійснення”.
І далі, як і в кожній книзі, значилось ім’я автора “посібника”, марка видавництва. Джо ще ніколи не тримав у руках таке видання. Зрештою, поклав книжку на те місце, де вона лежала (навіть крізь спецрукавиці йому здалося, що він відчуває холод смерті), і ще раз оглянув підвіконня. Побачивши під рукою покійника ріжок якогось папірця, обережно, двома пальцями витягнув стандартну барвисту листівку, на звороті якої було надруковано:
“1001 спосіб, як швидко, надійно і елегантно звести рахунки з власним життям, чекає на вас, якщо ви відвідаєте наш салон-магазин
“ВСЕ ДЛЯ САМОГУБЦІВ”.
Якщо ви хочете стати покійником, але не знаєте, як це зробити, зверніться до нас. Ціни по обслуговуванню самогубців у нас найнижчі, але ми обслуговуємо клієнтів швидко, зручно, красиво і надійно. З гарантією, що ви станете покійником.
У салонах нашого магазину на вас чекає 1001 спосіб, як поквитатися з власним життям. Гарантуємо, що після відвідин нашого салону ви станете стопроцентним покійником.