Без права на реабилитацию. Часть 2
Шрифт:
ючи проблему злочинів українських націоналістів, стверджує: “ОУН
97
мала антихристиянський характер. Як, зрештою, й італійський фашизм
та німецький націонал-соціалізм. ОУН-УПА під час війни діяла всупереч
міжнародному праву. ОУН була фашистською організацією..., український
націоналізм був різновидом фашизму. Вважаю..., що ОУН-УПА
жахливими методами знищила фізично, тобто вчинила злочин народо-
вбивства,
вбивство було заплановане кільканадцять років перед його скоєнням.
Саме тому ОУН розцінюю як злочинну організацію, а УПА й інші
українські націоналістичні воєнізовані відділи безпосередньо допустилися
злочину народовбивства – на поляках, євреях, росіянах і десятках тисяч
українців, котрі були проти ОУН-УПА. Вина, отже, стверджую –
цілковито на боці ОУН-УПА.
Організація, в ідеологію якої лягли елементи злочинів, котра
злочини організовувала й виконувала руками своїх членів, справедливо
має бути названа злочинною...
Український націоналізм – це злоякісна пухлина, яка, переживши
здебільше на Заході в діаспорі, а також в Україні, переважно в Гали-
чині, знов відживає і розростається на Україні” [24].
Історик з діаспори Ігор Каменецький у рецензії на 6 і 7 томи
“Літопису УПА” зробив такий висновок: “Німецьке військове команду-
вання намагалося обминати сутички з УПА, скеровувати дії УПА
проти радянських і польських партизанів та використовувати її для
цілей розвідки» .
Віталій Масловський, доктор історичних наук, професор, який
багато років досліджував український націоналістичний рух і вивчив
велику кількість архівних документів, на ґрунті цього знання дійшов
до такого висновку: “Бандерівська ОУН, – визнавали самі оунівці, – є
типовою фашистською організацією, а УПА ніколи не була українським
військовим формуванням, вона не що інше, як “Ваффен СС”, яка
створювалась за зразком гітлеризму та прийняла повністю нацистську
ментальність (тобто спосіб мислення, психіку – В.М.). І ще... світовий
історичний досвід свідчить про те, що будь-який націоналістичний
рух приречений на поразку, він зрештою вироджується у бандитизм.
Бандитизм політично-кримінальний” [25].
Нестор української літератури Олесь Гончар у передмові до книги
“Людської крові не змити. Книга фактів” писав: “Перед Вами книга
фактів і свідчень, книга документальних звинувачень. “Людської
крові не змити” – так зветься сувора і гнівна ця книга. Силою фактів
таврує вона націоналістичних дітовбивць, мордувальників, котрі щодалі
98
більше
подобу людську й не зупинялися ні перед чим, не визнаючи ніякої
моралі, ні закону, ні права, окрім права ножа і багнета, одержаного
з чорних гестапівських рук...
Це вони, засліплені люттю до радянських людей, чужорідні і
чужі своєму народові, вони вирізували ночами цілі родини активістів,
палили хати. На очах у матерів кидали їхніх дітей у криниці... І ці
душогубники, що стількох замордували, навчившись кривавого ремесла
у своїх фашистських протекторів, це вони ще розбалакують про Україну,
про свою належність до українського народу?
Не приймала і ніколи не прийме їх Україна. Як і всякі відщепенці,
вони нічого не заслужили, крім гніву й презирства народного” [26].
Надійшла черга дізнатися, що розповідають про свою діяльність
чолові і рядові члени Організації українських націоналістів.
Степан Бандера і Ярослав Стецько у листі на ім’я рейхсміністра
нацистської Німеччини Розенберга писали: “УВО, а згодом ОУН, під
проводом Євгена Коновальця від початку свого існування співпра-
цювала з Німеччиною проти Польщі і Москви, знаючи, що Німеччина
сприяє Самостійній Соборній Українській державі.
Свою зовнішню політичну концепцію український націоналізм
будував на союзі України з Німеччиною... Співпраця ОУН з від-
повідними німецькими чинниками коштувала ОУН за всі роки... багато
жертв у людях... ОУН розуміла, бо було їй ясним, що у спільній
боротьбі України і Німеччини за новий справедливий лад у світі,
зокрема, на сході Європи, треба Україні знову і знову дати крові і
жертв” [27].
Колишній головнокомандувач УПА Василь Кук, він же “пол-
ковник Коваль”, “Леміш”, “Юрко”, який зараз мешкає у Києві й іноді
дає інтерв’ю на захист ОУН-УПА, забув, що у 1960 році у “Відкрито-
му листі» до Ярослава Стецька та інших керівників ОУН за кордоном
писав: “...На прикладі “союзу” з німецьким фашизмом яскраво видно,
до яких страшних наслідків може такий “союз” призвести, яких важких
ран може завдати своєму власному народові, орієнтуючись на чужу
допомогу, на чужу силу. Такий болючий досвід у минулому повинен,
здавалося б, назавжди відібрати бажання... у всякої політичної партії
йти на чергову співпрацю з новими антирадянськими силами з новими
“союзниками”, та так, на жаль, не є...
99