Без права на реабилитацию. Часть 2
Шрифт:
між учасниками Другої світової війни”, внесеного до парламенту
народним депутатом України Богданом Костинюком і зареєстрованого
Сектором реєстрації законопроектів за №3589 від 04.06.2003 року.
Автор даного “документа” – народний депутат України Богдан
Костинюк – пропонує: “З метою громадянського примирення між
учасниками світової війни, відновлення історичної справедливості
щодо бійців Української повстанської армії та Організації українських
91
націоналістів,
Верховна Рада України постановляє:
“Стаття 1. Визнати боротьбу Організації українських націоналістів
та Української Повстанської Армії за свободу і незалежність України
в період з 1939 року до середини 50-х років національно-визвольною
боротьбою”.
Чи була діяльність ОУН-УПА у вказаний період національно-
визвольною боротьбою?
З вересня 1939-го до середини 50-х років ніякої національно-
визвольної боротьби не було, а була злочинна діяльність організаційних
структур ОУН і УПА, якими керували спецслужби іноземних держав:
спочатку фашистської Німеччини, а згодом – США і Великобританії.
Що стосується співпраці українських націоналістів із фашистсь-
ким режимом Німеччини, то цікавим з цього приводу є пояснення
самого “вождя” ОУН Степана Бандери (в абвері “Сірий”, “Баба”,
“Орський”). Свого часу воно було викладене у його зверненні “Слово
до українських націоналістів-революціонерів за кордоном” (1948). Суть
визнання Степана Бандери полягає ось у чому: “Коли ж Німеччина
пішла війною проти Росії, нашого ворога, то Україна (читай українські
інтегральні націоналісти – В.Масловський) не могла не прийняти
неприхильне цього факту. Тому наша лінія дії була чітка: “невідступне
відстоювання приязних взаємин і спільної війни проти більшовицької
Росії і тільки проти неї”.
Як бачимо, тут наголос “і тільки проти неї”, означає досить багато,
якщо не все.
І далі: “Таку політичну лінію ми вважаємо за єдино правильну, її
ми намітили, її реалізували і важливими жертвами відстояли – і до неї
завжди признаємось” [8].
Про лінію “приязних взаємин і спільної війни з Німеччиною
проти Росії» також знайомимось у “Відозві бандерівського крайового
проводу ОУН - жовтень 1942 року”: “... до всього українського грома-
дянства та всієї нашої інтелігенції, хочемо всіх Вас проінформувати в
міжнародних справах у сьогоднішнім тяжкім часі, що відбувається на
наших землях з нашим відвічним ворогом Москвою. У нас є деякі
українські реакційні сили, які
українського народу та для нашої союзної непереможної німецької
армії...
...Ми звертаємось до всього населення та закликаємо всіх не слу-
хати їх і їхньої шкідливої роботи проти українського народу. Давати
92
їм відсіч на кожному кроці, а допомагати німецькій армії як матері-
ально, так і морально. На кожному кроці розкривати їх антинімецьку
роботу» Підпис: Крайовий провід [9].
Обидва лідери ОУН ведуть мову про співпрацю із фашистською
Німеччиною, яка вела агресивну війну проти СРСР і України. Згідно з
міжнародним правом агресивна війна – міжнародний злочин. С.Бандера
і “Легенда”, по суті, визнають участь ОУН в агресивній війні.
У вироку Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі від
1 жовтня 1946 року сказано так:
“Війна по своїй суті є зло, її наслідки не обмежуються одними
лише воюючими країнами, але і зачіпають увесь світ. Тому розв’язання
агресивної війни є найтяжчим міжнародним злочином...” [10, с. 327].
Всі особи, причетні до планування, організації і скоєння злочину
агресивної війни – війни проти миру і людяності, згідно із статтею 6
Статуту міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, оголошені
злочинцями [10, с. 420, 421]. Новітні українські націоналісти доводять,
що у минулому вони боролися проти насильства. Це велика неправда.
Доказом цього є такий документ “повстанського характеру”.
Це “Присяговий обов’язок вояка дивізії “СС Галичина”.
“Я, український доброволець, цією присягою добровільно віддаю
себе у розпорядження німецької армії.
Я присягаю Німецькому Вождю і верховнокомандувачеві німецької
армії Адольфу Гітлеру в незмінній вірності та послухові.
Я урочисто зобов’язуюсь усі накази й розпорядження моїх на-
чальників виконувати, а також усі військові, державні і службові
справи суворо держати в тайні і цим самим вірно і віддано служити
Німецькій Армії і одночасно своїй Батьківщині.
Мені ясно, що після своєї присяги підлягаю усім військовим
стягненням. Кінець моєї служби як українського добровольця визнає
Німецька Армія» [11]. Есесмани цієї дивізії разом з УПА багато скоїли
злочинів в Україні та сусідніх державах. Так, “дивізійники” на благо
“...Німецької армії і батьківщини» в Дембицькому концтаборі на
території Жешувського воєводства Польщі знищили 750 тисяч людей