Без права на реабилитацию. Часть 2
Шрифт:
кем-то». А выбив каким-то чудом незалежность, носится с нею, как с
писаною торбой... Так за что ее любить? Я хочу чтобы моим Отечеством
была Россия или Япония».
Не успокаивает и другой вопрос: «Готов ли ты жить в условиях
рыночной экономики?»
154
«Не знаю... Я всегда был далек от политики, экономики и других
чудес, я сам по себе и мне безразлично, какая экономика».
«Готова... наверное, если учесть,
меня очень мало».
«Нет, потому что самое лучшее вывозится за границу».
Третий вопрос: «Готов ли ты стать в строй защитников Родины?
Ответ :
– «В случае войны – да. А сейчас – нет»;
– «Да, если будет что защищать»;
– «Не хочу»;
– «Готов за деньги. Я не стану рисковать жизнью просто так. В
случае смерти родители получат хотя бы какую-то компенсацию!»
– «Я не против службы, но за деньги»;
– «Воевать? Надо верить, я хотел бы верить. Верить с большой
буквы, было бы чему. Сейчас пока не кому»;
– «Если бы все мы были один за одного (в понятии все
государство), то да. А в действительности в нашей стране полный
беспорядок»;
– «Да готова природно, не ради громких слов любви к Отечеству.
Просто я люблю бой, атаку, дух накала и риск, хождение на лезвии
смерти. Мой так-тип насмешка. Главное, чтобы было столкновение, а
за что это уже дело десятое... право безнаказанно убивать... и за все
получать лавры героя, защитника.
При таких условиях я пойду воевать, все равно на какой стороне».
Примечание :По просьбе директора (номер школы не указывается).
155
ПРО МИНУЛЕ –ПРАВДУ !
ЗВЕРНЕННЯ
Ми, учасники слухань у Комітеті Верховної Ради України у
справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, звертаємося до вищого
керівництва держави, відповідних міністерств і відомств, науковців,
працівників освіти і засобів масової інформації, усіх співвітчизників з
приводу сьогоднішнього стану висвітлення в Україні новітньої віт-
чизняної історії.
Народна мудрість гласить, що лише та нація, та держава, яка шанує
своє минуле, гідна благополучного майбутнього. Історія є своєрідним
заповітом предків наступним поколінням, уроком на майбутнє. Саме
тому переважна більшість наших громадян сприйняли прийнятий
Верховною Радою України Закон України «Про увічнення Перемоги
у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» як вияв поваги держави,
усього суспільства до своєї історії, як прагнення дотримуватися
історичних традицій українського народу –
захисників Вітчизни, її творців.
На жаль, в останні роки під гаслом необхідності відновлення
історичної справедливості, переосмислення нашої історії, її нового
бачення розгорнулася кампанія по «переписуванню» історії України.
«Новатори» від науки і політики на догоду сучасній політичній
кон’юнктурі і зарубіжним радникам – консультантам довільно тлумачать
історичні події, грубо перекручують істину, механічно змінюють
плюси на мінуси і, навпаки, нав’язують «нову концепцію» української
історіографії.
Особливій ревізії піддається радянська епоха та її доленосний
період – Велика Вітчизняна війна. У багатьох академічних виданнях,
вузівських і шкільних підручниках, художніх творах, кінофільмах, через
засоби масової інформації ці роки подаються як період суцільних
репресій, «тоталітаризму і диктатури», «гулагів», «голодоморів» тощо.
Події Великої Вітчизняної війни висвітлюються у викривленому вигляді,
замовчується або відкидається вирішальний внесок Радянського Союзу
в Перемогу над фашизмом та історичне значення самої Перемоги,
спотворюються складові Перемоги – героїзм воїнів і трудівників тилу,
патріотизм і дружба народів Радянського Союзу.
В той же час без достатніх аргументів, нерідко всупереч історичній
правді широко висвітлюється діяльність Організації українських
націоналістів та її озброєних формувань – Української повстанської
156
армії, героїзуються ті, хто свідомо співпрацював з фашистами і чиї
руки заплямовані кров’ю тисяч вбитих і замучених ними ні в чому не
винних наших громадян.
Такий підхід не має нічого спільного з принципами наукової та
історичної правди, закриває дорогу новим поколінням до знання
минулого нашого народу, веде до формування нігілістичного ставлення
до життя та діяльності старших поколінь своєї Вітчизни, деформує
духовність.
З огляду на викладене і у зв’язку з наближенням 60-річчя
визволення України від гітлерівської Німеччини та 60-річчя Перемоги
над фашизмом ми заявляємо: спільними зусиллями суспільства і держави
треба припинити фальсифікацію новітньої вітчизняної історії .
З цією метою:
Органи державної влади і місцевого самоврядування мають
забезпечити безумовне виконання Закону України «Про увічнення
Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», відповідних