Без права на реабилитацию. Часть 2
Шрифт:
Йшлося про партію ОУН Бандери. То що ж – держави, яких громадянами
були вирізуванні боївками ОУН Бандери «національні меншості», не
можуть противитись визнанню ОУН-УПА? Пригадаю, що національні
меншості захищаються міжнародним правом. При цьому зразу ж, з
позиції українця, скажу: чи світлу мету – побудову української держави,
можна здійснювати методами народовбивства – «вирізуванням націо-
нальних меншин» і, додам, терором у відношенні
Ви учасників УПА називаєте бійцями УПА, маючи на думці УПА
як армію. А чи справді УПА була армією? Хто, крім держави, може
творити армію? То, може, Ви вважаєте, що ОУН Бандери 30 червня
1941 року справді прокламувала українську державу? Якщо так, то
розмова з Вами взагалі недоречна. УПА не була ні армією, ні
повстанським рухом, ні партизанкою. Про «армію» я вже сказав, що її
творити може тільки держава, а не якась партія, натомість щодо
«повстанського руху», то в його склад входять виключно добровольці,
тоді коли в УПА вже в травні 1943 року понад 50% були терором,
отже злочинним шляхом, «мобілізовані» українські селяни. Те саме
відноситься до «партизанки» – її учасниками можуть бути послані в
партизанку державою солдати, або ж добровольці, а щодо УПА, слід
повторити, то в її складі були терором «мобілізовані», отже не послані
державою і не добровольці.
Якщо учасники УПА не були ані бійцями (солдатами), ані
партизанами, ані учасниками повстанського руху, то не можна про них
говорити, як про «ветеранів». Не випадково ж Міжнародна Асоціація
Ветеранів ІІ-ї світової війни не прийняла до свого гурту УПА, хоч
ОУН Бандери багаторазово й наполегливо домагалася цього.
У цьому контексті слід поставити запитання: то чим же була УПА?
За визначенням того ж Тараса Бульби-Боровця, збройні відділи ОУН
Бандери мали характер партійних боївок (див. ДАРО, ф. Р-30, оп. 2,
спр. 113, ар. 103-105). Хто ж входив у склад тих «партійних боївок»?
Архівні документи дозволяють на сформулювання досить чіткої відповіді
на це запитання: хребет УПА, тобто її середній і вищий командний
склад, становили члени ОУН Бандери, як правило галичани – колишні
поліцаї в німецькій службі, котрі на наказ ОУН Бандери в березні
1943 року пішли зі зброєю в руках «до лісу» (це в основному середнього
163
рівня командування) і колишні солдати, підофіцери й офіцери батальйонів
Нахтігаль і Роланд, з яких під кінець 1941 року створено 201 батальйон
Schutzmannschaften, розформований під кінець 1942
1943 року вони, на наказ ОУН Бандери, пішли на Волинь формувати
бандерівські збройні відділи, які початково називалися «Українська
Визвольна Армія» (УВА) – див. Літопис УПА, т. 1, с. 46. Названі тут
члени ОУН Бандери створили також хребет підпільної мережі цього
формування й залучили до неї морально сумнівний волинський елемент,
в тому й 16-літніх хлопчаків. До весни 1943 року гітлерівський терор
настільки посилився, що тисячі селян Волині були вимушені перехову-
ватися від переслідування по волинсько-поліських лісах, частина з
них пішла в радянську партизанку, а частину «організувала» ОУН
Бандери, оперуючи гаслами боротьби проти німецьких окупантів.
Але таких було замало, то ж від самого початку існування збройних
відділів ОУН Бандери, тобто від весни 1943 року починаючи, ця ОУН,
застосовуючи терор, узурпуючи право до державної влади, почала
«мобілізувати» волинських селян у ряди організованих боївок. З
архівних документів видно, що у травні 1943 року не менш 50%
учасників бандерівських боївок були «змобілізовані», тобто силою,
терором залучені до них. Наведу за українцем, який досі живе у США,
на Флориді, опис «мобілізації» до УПА в Галичині після визволення
її з-під гітлерівської окупації. Цей українець у листі до варшавського
українського (націоналістичної орієнтації) Нашого слова написав
таке: вночі прийшли до села «есбісти», тобто боївкарі бандерівської
«Служби безпеки», й забрали всіх, понад сотню, здатних до «війська»
чоловіків і хлопців і вивели їх у ліс, там поставили в шеренгу й
сказали: ви змобілізовані в ряди УПА, а хто не хоче бути в УПА, хай
вийде з шеренги. Вийшло кільканадцять молодих галичан і їх тут же,
на місці, розстріляли, про що вістка рознеслася по всій околиці. В
архівах ДАРО, ДАГОУ та ДАВОВУ я знайшов кількадесят індивідуальних
і бланкових «мобілізаційних листків» з періоду гітлерівської окупації
західних областей України і після їх визволення, якими волинські й
галицькі селяни «покликалися до УПА під загрозою відповідальності
перед революційним судом», з репресіями по відношенню до родин
включно.
А Ви, шановний Професоре, пишете, що українці «вступали до
УПА». З кожним місяцем «мобілізувати» до УПА посилювалося,
1944 року понад 60% учасників УПА були «змобілізовані», отже терором