Без права на реабилитацию
Шрифт:
ОУН-УПА уничтожили около 200 000 поляков, около 40 тыс. украинцев и много тысяч евреев. Прокуратура Польши однозначно подтвердила, что украинские националисты из ОУН-УПА в 19 391 947 гг. проводили уничтожение людей. Документы подтверждают, что злодеи ОУН-УПА очень тесно сотрудничали с гитлеровским фашизмом и его вооруженными формированиями.
Неужели семьи погибших согласятся, что в независимой Украине убийц приравняют к настоящим защитникам?
Надеемся, что ветераны ВОВ не допустят признания ОУН-УПА.
Президент Штефан Сикерко г. Вроцлав (Польша)
Два письма В.В.Полищука из Канады
історику, професору Станіславу Кульчицькому (до відома Прем’єр-міністру України і депутатам до Верховної Ради України).
В інтернеті прочитав Вашу статтю п.з. «Воював — але не ветеран, боровся, але не борець», яка примусила мене публічно звернутися до Вас відкритим листом, бо ж Ви торкаєтеся в ній справ небайдужих
Темою Вашої статті є захист законопроекту «Про відновлення історичної справедливості щодо борців за свободу і незалежність Української держави», підготовленого «Урядовою комісією з вивчення діяльності ОУН-УПА», яку Ви очолюєте. На жаль, я не читав тексту проекту, тому обмежуся виключно до Вашої статті.
Мешкаючи у Канаді, я понад двадцять років досліджую феномен українського інтегрального націоналізму і в ході праць над темою дослідив тисячі архівних документів і доступну літературу в українській, англійській, польській, російській і чеській мовах. Пишу про це, щоб не було сумніву щодо моєї необізнаності проблеми.
Пробачте мою відвертість, але після прочитання Вашої статті в мене склалася думка, що:
а) Ви ніколи не досліджували доступних в Україні архівних документів і літератури, які торкаються ідеології, програм і діяльності структур ОУН, зокрема ОУН Бандери, а однією з тих структур була т.зв. Українська повстанська армія, членів якої Ви називаєте «борцями за свободу і незалежність Української держави» — і тому Вам невідомі факти, а якщо так, то Вам би не брати слова у цій справі і не очолювати названу комісію;
б) знаючи історичну правду про злочинну суть ОУН-УПА Ви (це ймовірніше) свідомо стали на захист цього формування не з позицій людини науки, а з позицій політичного прихильника збройної структури, яку в українському народі називають «бандерівцями».
Щоб не ускладнювати проблеми, иідінчуіч до тверджень зі статті в такому порядку, як вони викладені Вами.
Вже на самому початку Ви, всупереч фактам, пишете, що раніше у хорі недругів Української повстанської армії звучав тільки голос українських комуністів. Самі слова: хор недругів, засвідчують, що їх не пише людина науки, а радше пропагандист, бо ж це лексике пропагандиста, а не історика. Це ж неправда, що тільки українські комуністи виступали (і надалі виступають) проти ОУН-УПА, тому й треба запитати: чи українські соціалісти, соціал-демократи, українські демократи в Україні і поза нею мають іншу, ніж в українських комуністів, думку про це формування? Зверну увагу, що ОУН Бандери від лютого 1940 року узурпувала собі право репрезентувати весь український народ, і Ви, виявляється, йдете по цій же лінії, хоч ідеологія, політичні програми й діяльність ОУН чужі українському народові, чужі його природі, доказом чого є наслідки виборів до Верховної Ради України.
Далі Ви кажете, що до українських комуністів приєдналися російські політичні діячі, і що працівникам МЗС України довелось нагадати 16 липня ц.р. своїм колегам про неприпустимість втручання у внутрішні справи України. Виявляється, що й МЗС України стоїть на позиціях, за якими діяльність ОУН-УПА — це внутрішня справа України. Чи справді воно так? Чи МЗС України не помиляється в цьому? Чи ж МЗС України не відомо, що від рук ОУН-УПА-СБ мученицькою смертю загинуло щонайменше 120 000 польського населення і тому діяльність ОУН-УПА (і СБ) не може бути байдужою для Польської держави? Саме тому міністр закордонних справ Польщі 24-го вересня ц.р. заявив, що «УПА для всіх поляків була злочинною організацією» і що реабілітація учасників ОУН-УПА була б прийнята в Польщі як «глибоко несправедлива». Саме злочинна діяльність ОУН-УПА-СБ по відношенню до польського цивільного населення і брак засудження цього формування державною владою України й досі стоїть на перешкоді дружньому співжиттю польського й українського суспільств. Від рук названого формування мученицькою смертю гинули мирні росіяни, чехи, про українське цивільне населення в цьому місці не згадуючи. Чи ж може МЗС Російської Федерації бути байдужим на намагання визнати «бійців УПА» воюючою стороною, коли структури ОУН Бандери виловлювали колишніх радянських солдатів (котрі переховувалися у волинських селян) і розстрілювали їх або душили путами, а трупи вкидали в колодязі? Ні, справа ОУН-УПА, це не «внутрішня справа України», це біль України й суміжних країн, але передовсім України, якого можна позбутися тільки шляхом розкриття історичної правди про це формування. Це ж бо проблема, яка стоїть на перешкоді скласти дружні відносини між українським і польським народами (не між державними структурами, бо це інша річ, а між народами). Тарас Бульба-Боровець писав у «Відкритому листі до проводу ОУН Бандери» (Оборона України», 10 серпня 1943 р.) таке: Чи правдивий революціонер-державник може підпорядкуватися проводові партії, яка починає будову держави від вирізування національних меншин та безглуздого палення їх осель? Йшлося про партію ОУН Бандери. То що ж — держави, яких громадянами були вирізуванні боївками ОУН Бандери «національні меншості», не можуть противитись визнанню ОУН-УПА? Пригадаю, що національні меншості захищаються міжнародним правом. При цьому зразу ж, з позиції українця, скажу: чи світлу мету — побудову української держави, можна здійснювати методами народовбивства — «вирізуванням національних меншин» і, додам, терором у відношенні до українців?
Ви учасників УПА називаєте бійцями УПА, маючи на думці УПА як армію. А чи справді УПА була армією? Хто, крім держави, може творити армію? То, може, Ви вважаєте, що ОУН Бандери 30 червня 1941 року справді прокламувала українську державу? Якщо так, то розмова з Вами взагалі недоречна. УПА не була ні армією,
Якщо учасники УПА не були ані бійцями (солдатами), ані партизанами, ані учасниками повстанського руху, то не можна про них говорити, як про «ветеранів». Не випадково ж Міжнародна Асоціація Ветеранів ІІ-ї світової війни не прийняла до свого гурту УПА, хоч ОУН Бандери багаторазово й наполегливо домагалася цього.
У цьому контексті слід поставити запитання: то чим же була УПА? За визначенням того ж Тараса Бульби-Боровця, збройні відділи ОУН Бандери мали характер партійних боївок (див. ДАРО, ф. Р-30, оп. 2, спр. 113, ар. 103–105). Хто ж входив у склад тих «партійних боївок»? Архівні документи дозволяють на сформулювання досить чіткої відповіді на це запитання: хребет УПА, тобто її середній і вищий командний склад, становили члени ОУН Бандери, як правило галичани — колишні поліцаї в німецькій службі, котрі на наказ ОУН Бандери в березні 1943 року пішли зі зброєю в руках «до лісу» (це в основному середнього рівня командування) і колишні солдати, підофіцери й офіцери батальйонів Нахтігаль і Роланд, з яких під кінець 1941 року створено 201 батальйон Schutzmannschaften, розформований під кінець 1942 року, а весною 1943 року вони, на наказ ОУН Бандери, пішли на Волинь формувати бандерівські збройні відділи, які початково називалися «Українська Визвольна Армія» (УВА) — див. Літопис УПА, т. 1, с. 46. Названі тут члени ОУН Бандери створили також хребет підпільної мережі цього формування й залучили до неї морально сумнівний волинський елемент, в тому й 16-літніх хлопчаків. До весни 1943 року гітлерівський терор настільки посилився, що тисячі селян Волині були вимушені переховуватися від переслідування по волинсько-поліських лісах, частина з них пішла в радянську партизанку, а частину «організувала» ОУН Бандери, оперуючи гаслами боротьби проти німецьких окупантів. Але таких було замало, то ж від самого початку існування збройних відділів ОУН Бандери, тобто від весни 1943 року починаючи, ця ОУН, застосовуючи терор, узурпуючи право до державної влади, почала «мобілізувати» волинських селян у ряди організованих боївок. З архівних документів видно, що у травні 1943 року не менш 50% учасників бандерівських боївок були «змобілізовані», тобто силою, терором залучені до них. Наведу за українцем, який досі живе у США, на Флориді, опис «мобілізації» до УПА в Галичині після визволення її з-під гітлерівської окупації. Цей українець у листі до варшавського українського (націоналістичної орієнтації) Нашого слова написав таке: вночі прийшли до села «есбісти», тобто боївкарі бандерівської «Служби безпеки», й забрали всіх, понад сотню, здатних до «війська» чоловіків і хлопців і вивели їх у ліс, там поставили в шеренгу й сказали: ви змобілізовані в ряди УПА, а хто не хоче бути в УПА, хай вийде з шеренги. Вийшло кільканадцять молодих галичан і їх тут же, на місці, розстріляли, про що вістка рознеслася по всій околиці. В архівах ДАРО, ДАГОУ та ДАВОВУ я знайшов кількадесят індивідуальних і бланкових «мобілізаційних листків» з періоду гітлерівської окупації західних областей України і після їх визволення, якими волинські й галицькі селяни «покликалися до УПА під загрозою відповідальності перед революційним судом», з репресіями по відношенню до родин включно.
А Ви, шановний Професоре, пишете, що українці «вступали до УПА». З кожним місяцем «мобілізувати» до УПА посилювалося, 1944 року понад 60% учасників УПА були «змобілізовані», отже терором до неї залучені, були «мобілізовані» не тільки рядові учасники УПА, але й майбутні її командири. Приблизно 30% учасників УПА, це були ті, котрих, використовуючи стан гітлерівського терору, фальшивою пропагандою ОУН Бандери залучила до УПА. Вони й «змобілізовані», боячись помсти на родинах, боялися залишити ряди УПА, найчастіше з неї втікали українці з Великої України, але їх, після переловлення, засуджували за «дезерцію» й карали смертю, найчастіше розстрілом перед відділом, а інколи й шляхом відрубанім голови перед відділом. Про це також є архівні документи авторства структур ОУН-УПА-СБ. Це і є зразок класичного терору.
У контексті статті Сергія Гончарова Ви ставите авторові у закид, що він пише про участь бандерівців у гітлерівському геноциді, тоді коли законопроект, про який мовиться, торкається виключно діяльності УПА після визволення з-під гітлерівської окупації, коли йдеться про УПА, якої учасники вели збройну боротьбу з радянською владою. Цим Ви намагаєтесь відмежувати діяльність ОУН-УПА, яка була скерована проти сталінського режиму, від її іншої діяльності, причому встановлюєте не відомо чому межу — жовтень 1944 року, хоч західні області України були визволені починаючи з ранньої весни того року. Ви, як видно, з тактичних міркувань, вигідних під сучасну пору, навіть намагаєтесь відмежувати УПА від ОУН Бандери, бо остання має за собою співпрацю з німецьким окупантом, має за собою страхітливі злочини бандерівської структури у вигляді «Служби безпеки». Те, що Ви робите, це намагання увести в оману Верховну Раду України. Таке Вам, мабуть, підказав чільний захисник ОУН-УПА, колишній упівець, співредактор Літопису УПА, канадський професор Петро Потічний, саме він, теж з тактичних міркувань, пропонує тимчасово відокремити структуру УПА від неславної ОУН Бандери, хоч ОУН-УПА-СБ, це теж ж саме формування і воно нероздільне ані в часі, ані в просторі.