Без права на реабилитацию
Шрифт:
Отже, учасники ОУН-УПА, це в приблизно 90% — жертви ОУН Бандери. Правильно пише Григорій Скірка, що судити треба тих, хто змушував їх воювати проти свого народу — керівників ОУН-УПА. А якщо деяких не примушували, то їм матеріальну підтримку повинні надати бандерівські організації Заходу, об’єднані в т.зв. «Українському визвольному (тепер «державницькому») фронті».
Верховна Рада України давно вже повинна засудити ОУН-УПА-СБ як злочинне формування, відмежувати його від українського народу, а «змобілізовані» учасники УПА, щоб очистися від скверни бандерівщини, повинні розповісти про те, як вони опинилися в УПА і що вони в ній робили і ний наказ. Це й досі не досліджена, вельми важлива для встановлення правди про ОУН-УПА, тема, варто їй присвятити увагу й зусилля, щоб відмежувати український народ від злочинної ОУН-УПА-СБ.
З огляду на завдання очолюваної Вами, Професоре, урядової комісії (вивчення діяльності ОУН-УПА), я вимушений пригадати Вам, що національна держава не є самоціллю для народу, для нього тільки така національна мирна держава є метою, яка гарантує справедливість для всіх її громадян, свободу слова й інші свободи, яка організовує виховання й освіту, охорону здоров’я і безпеку. Держава фашистського типу (в якій верховодить «еліта», «верства луччих людей», які у відношенні до української «маси», «черні» застосовують «творче насильство») не є і не була метою українського народу. ОУН Бандери змагала до побудови саме такої держави, отже (у великій мірі вимушена) боротьба за таку державу не була народно-визвольною боротьбою українського народу ані хоч би його значущої частини, в тому й поліщуків, волинян і галичан. Буду Вам, Професоре, вдячний за суттєві зауваження щодо викладеного у цьому листі.
Вересень, 2000 року.
Після написання цього листа я, 2003 року, опублікував польською і українською мовами список понад 5 тисяч українських жертв бандерівців, географія цих убивств дозволяє зробити висновок, що в 1941–1950 роках від рук структур ОУН Бандери мученицькою смертю згинуло не менше 80 тисяч українського цивільного населення. — В.П.
Професора Станіслава Кульчицького бандерівсько-талмудичне пояснення суті ОУН-УПА
До моїх рук потрапив документ авторства проф. Станіслава Владиславовича Кульчицького у вигляді офіційного листа Міністерству юстиції України — без дати, писаний ним як керівником робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА. З огляду на бандерівсько-талмудичне пояснення суті ОУН-УПА в цьому документі, він, цей документ, вимагає, щоб віднестися до нього.
Документ має претензії кваліфікувати ОУН-УПА з юридичної точки зору і складається з двох основних частин, перша з них.
«Кваліфікація антирадянської діяльності Організації українських націоналістів і Української повстанської армії». В цій частині С.В. Кульчицький, посилаючись на те, що анексія Радянським Союзом Західної України не була визнана міжнародним правом, правильно пише, що «у період з 17 вересня 1939 р. до 11 лютого 1945 р., з точки зору міжнародного права, уродженці Західної України є громадянами Польщі», але чомусь автор листа обмежує це твердження до названого періоду, хоч воно відноситься до всього часу існування Польської держави, на якої території діяла ОУН (бо ж в радянській Україні вона зазнала краху).
В наступній точці листа його автор послуговується неадекватною для історика лексикою, він бо пише, що «утворені ними (тобто громадянами Польщі — В.П.) політичні організації, зокрема Організація українських націоналістів, а також військові формування, зокрема Українська повстанська армія, є організаціями Польської республіки». Одне коротке речення, а стільки в ньому нісенітниць: 1) не «громадяни Польщі», а невеличка кучка (усього 30 осіб!) українських націоналістів, зібралися у січні 1929 року у Відні і там на «Конгресі» проголосили постання ОУН. При нагоді слід звернути увагу на те, що, за українською семантикою, «конгресом» є «з’їзд, нарада з широким представництвом», а отже ті, що проголосили постання ОУН, не були «конгресом», а зібранням горстки людей, котрі, як це видно з постанови, узурпували собі право говорити від імені українського народу. Але до речі: хто з головних творців ОУН був у 1929 році громадянином Польщі? Невже були ними Євген Коновалець, Дмитро Андрієвський, Микола Капустянський, Микола Сціборський, отже ті, котрі були ядром твореної ОУН? Далі: ОУН і УПА, як пише автор листа, були «організаціями і формуваннями Польської
Далі автор пише, що «за таких умов боротьба членів ОУН і бійців УПА з радянською владою і радянськими силовими структурами кваліфікується як боротьба місцевого українського населення проти чужоземної воєнної інтервенції». Справді карколомний і одночасно талмудичний висновок. «Чужоземна інтервенція» завжди скерована проти держави, а не проти населення. Якщо анексію Західної України можна називати «інтервенцією», то вона була скерована проти Польської держави, то чи «місцеве українське населення» (Західної України) боролося в інтересі Польської республіки?
С.Кульчицький правильно пише, що «після 11 лютого 1945 р. уродженці Західної України, з точки зору міжнародного права стають громадянами СРСР», але ж далі він говорить, що «за таких умов боротьба членів ОУН і бійців УПА з радянською владою і радянськими силовими структурами кваліфікується як громадянська війна в СРСР». Так можна було б писати, коли б:
а) ОУН не була терористичною організацією, коли б вона мала за собою підтримку значущої частини українського населення;
б) коли б УПА була добровільним, а не терором утвореним формуванням;
в) коли б ОУН-УПА дійсно «вела боротьбу... з радянською владою і радянськими силовими структурами».
Тільки за таких умов можна було б говорити про «громадянську війну в СРСР». Тим часом,
до а): ОУН від самого постання до щонайменше 1950 року була терористичною організацією, яка під час II світової війни і після неї не мала підтримки з боку українського народу, який не бажав мати української держави фашистського типу;
до б): УПА була шляхом терору побудованим формуванням, уже в травні 1943 року в її складі було понад 50% терором залучених до неї українців Волині, а на кінець 1943 року в ній терором залучених було не менше 90%. Кістяком посталої на Волині УПА були перші сотні галичан, командний склад ОУН Бандери покликала зі складу колишніх батальйонів Нахтігаль і Роланд, як теж з політично й організаційно підпорядкованій ОУН Бандери Української допоміжної поліції. При цьому С.Кульчицький чомусь не згадує про суттєве формування ОУН Бандери — про «Службу безпеки», яка тероризувала українське населення, силоміць залучала його в ряди УПА, застосовувала публічні тортури до непокірних тощо (не згадуючи про тортури «третього ступеня» — станок, тобто підвішування над багаттям підозрілого у зраді члена ОУН чи учасника УПА в ході його допитування);
до в): «боротьба» ОУН-УПА (по суті не УПА, а «боївок» ОУН Бандери, зокрема зі «Служби безпеки») у 1944–1950 роках зводилася до потаємних, іноді тільки для демонстрації-залякування, публічних вбивств українського населення: голів і секретарів сільських рад, голів колгоспів, трактористів, вчителів, агрономів, міліціонерів (останніх потайки, не в сутичках). Це й була, за С.Кульчицьким, «боротьба» з радянською владою та її силовими структурами. Якщо структури ОУН Бандери вбивали цих людей тому, що вони були прихильниками радянської влади, то це згідно з постановою ООН від 1948 року кваліфікується як народовбивство-геноцид. А коли йдеться про силові радянські структури, то від них рештки «бійців» ОУН-УПА ховалися, а коли їх викривали у «схронах», відстрілювалися, іноді тільки підривали себе гранатами. Це й була «боротьба» з тими силами.