Богиня і Консультант
Шрифт:
«А куди первісне розрізнення ділося потім?»
«Воно й тепер існує. Всесвіт пронизаний «Струнами Сили». Вони пронизують усі світи, виміри і реальності. Вони ніби тримають Геометрію Всесвіту, як її силова структура. Дехто вважає, що кожна із цих Струн бере свій початок з того першого розрізнення, яке ще й досі не вичерпало себе у своїй волі до ускладнення».
«Ці Струни можна побачити?»
«Кажуть, що можна, але наближатися до них надто небезпечно. Вони завтовшки як один атом водню,
«Чому предмети, здатні фокусувати Силу, називають «жезлами».
«За давніх часів ці предмети Жерці вмонтовували у свої жезли».
«Нащо?»
«Така була тоді традиція. Сучасні люди назвали б це «модою». До цього предмети носили на шийних ланцюгах. Потім — клали до коштовних скриньок. Мода мінялася».
«А чому деякі люди можуть користуватися Силою, а інші — ні?»
«Так є».
«Але чому?»
«Цього ніхто не знає. Ані Старші, ані Вищі, ані деви, ані асури [116] . Про це мовчать боги. Так само ніхто не знає, що стається із тими, хто перейде Міст».
«Той Калин Міст, який бачили клінічно померлі?»
«Його багато хто бачив, — сказала безіменна, — але ніхто не повернувся по ньому з того берега».
116
Деви й асури — назви духів у праарійській демонології.
«Дехто, — додав Дракон, — каже, що Міст — це та форма, у якій Струна є видимою зі світу Йєцирах».
«От ви такі мудрі й ніби всезнаючі, а на всі мої питання відповідаєте «не знаю», «ніхто не знає», «дехто каже», «так є». Може, ви якісь пусті перевертні, дурилки картонні?»
«Ти задаєш межові питання, на них важко відповідати», — сказав ящір.
«А ви сподівалися, що мене цікавитимуть оті ваші війни?»
«Але ти теж є частиною Війни за Камінь», — нагадав Дракон.
«А ви на чиєму боці?»
«Я не хочу, щоби Камінь Бау приніс у світ велике зло», — сказав Дракон.
«А ти?» — Мітелик обернувся до безіменної.
«А я хочу жити», — відповіла та.
«Ти все ще
«Богиня не дала мені імені, — сказала руда. — Без нього мені буде важко повернутися до плоті. Щоби закликати мене до порожнього тіла, Майстри Буття мають знати моє ім'я».
«І ти зрадила Бау».
«Вона є злом».
«Ти зрадила її, ще коли була Ірою?»
«Ні».
«Це не ти, часом, розповіла людям Ордену про Камінь?»
«Ні».
«Ти була вагітною, коли тебе вбили».
«Так».
«Від кого? Від доцента Вербенка?»
«Це не має значення».
«Має».
«Так, від Вербенка. Він хотів бути причетним до відродження степового жрецтва, марив цим».
«Ти зрадила Боба так само, як і Богиню».
«Я не зраджувала… Це не була зрада. Він не міг мати дітей. А Жриця повинна народити спадкоємицю».
«Що означає символ «змія і зірка»?» — він показав на поясну бляху рудої.
«Це символ істинної Жриці. Вона долучена до Традиції подвійно: світлом і мудрістю. Зірка означає світло, а змія — мудрість».
«Отже, ти — істинна Жриця, яка не отримала імені».
«Якби я народила доньку, то Богиня…»
«Це лише припущення», — втрутився Дракон.
«Чому?»
«Богиня робить що хоче. Жодні закони і правила її не зв'язують».
«Тому Богиня є злом?»
«Тому вона є Богинею», — замість Дракона відповіла безіменна.
«Але Богиня є злом?»
«Так».
«Переконайте мене у цьому», — запропонував Мітелик.
«Я спробую», — сказав червоний ящір.
Раптом усе довкілля сіпнулося, змішалося кольорами. За мить Мітелик побачив зовсім інший краєвид. Він упізнав брудне небо і вкриту крижаними плямами тундру. Він уже бачив їх уві сні: під таким небом на холодній землі неоліту жила Праматір Йіма.
Спочатку у тундрі нічого не відбувалося. Потім частина неба почала світитися, здавалося, за плівкою сірих хмар хтось запалив потужний світильник. Звідкись здалеку до Мітеликових вух долинув бридкий звук: враження було таким, наче хтось піднебесний шкрябав міддю велетенське скло. Там, де світилося, хмари розійшлися колами і у гігантську дірку промкнувся хобот сизого диму, подібний до велетенського вихору. Хобот тягнувся до землі й наливався червоним, немов його розжарювало зсередини.