Бомба для голови
Шрифт:
— Ви ж не представник фірми по продажу авторефрижераторів, щоб я улещував вас. Тільки хай він не приїжджає до мене о десятій годині — яв цей час буду зайнятий.
— О десятій він його чекає, — сказав Холтофф, поклавши трубку. Айсман посміхнувся:
— Як тільки Штірліц увійде до нього, твої люди входять слідом за ним і вимагають у Штірліца документи: він пішов учора в Східний сектор з радянським паспортом — тепер це безпрограшна партія. Привід для арешту: він спрямовує слідство по неправильному руслу. Він партнер Кочева в грі КДБ проти нашої республіки. Зразу ж після того як твої люди затримають Штірліца, в кабінет увійдуть хлопці з поліції. Потім з'явишся ти, даси показання, що Штірліц приходив до тебе як давній друг
— Грос. Сіменштадт, п'ять. Верцбах, — тихо повторив Холтофф.
— Усе добре, — сказав Шорнбах, подзвонивши до Берга, — якщо дозволите, я заїду до вас сьогодні о шостій годині в одній справі…
— Спасибі. Я жду вас.
…О дванадцятій годині Айсман оголосив тривогу по всіх лініях зв'язку: Штірліц так і не з'явився в Берга, а прокурор повідомив пресу, що він забирає назад свою заяву про відставку в зв'язку з «обставинами, які щойно відкрилися…».
У невеличкому пом'ятому «фольксвагені» сидів молодий хлопець з довгим підкрученим волоссям і ліниво обнімав дівчину. Було темно: вулиця, на якій стояв особняк Гельтоффа, погано освітлювалась. Курт, зв'язковий Айсмана, залишив свій БМВ-2200 трохи віддалік і двічі пройшов мимо «фольксвагена». У вікні кабінету Гельтоффа горіло світло. Курт обійшов навколо особняка, обернувся і, впевнившись, що тепер його не видно парочці з «фольксвагена», швидко відчинив ворота відмичкою. Він ішов садом, відчуваючи холод листя; краплі роси падали на його обличчя. Зазирнув у кабінет: Гельтофф лежав на тахті. Вікно було прочинене. Курт відчинив його ширше і, підтягшись — вікно було низьке, — вліз у кабінет.
— Я все зроблю сам, — тихо сказав Гельтофф.
Шорнбах і два його співробітники уважно слухали голос Гельтоффа. Апаратура, встановлена в «фольксвагені», який тепер перемістився до «мерседеса» Курта, давала можливість слухати розмову з Гельтоффом і передавати її в центр з відстані ста метрів.
— Я сам, — повторив Гельтофф. — Чи ви хочете, щоб це був вирок? Розстріл?
— Цього ми не хочемо. Більше того, ми принесли тобі чек. Ось. Як і обіцяв Айсман. На десять тисяч марок. Напиши, що ти залишаєш ці гроші сім'ї. Решту вони одержать з твого рахунку, коли стануть спадкоємцями…
— Штірліц так і не з'явився в місті?
— Ні. Скажи правду: ти нічого не сказав йому?
— Я ж бачив — ви стежили за кожним моїм кроком.
— Якщо ти залишив у якомусь тайнику ім'я таксиста, то за це доведеться відповісти твоїм дітям…
— Якого таксиста?
— Гроса. В якого «мерседес»…
— Який «мерседес»?
— Ти що? Все забув? Що з тобою?
— А що буває з людиною, яка мусить убити себе? «Мерседеси», айсмани, дорнброки, гітлери, кізінгери — будьте ви всі прокляті… Що я повинен написати за ці десять тисяч?
Шорнбах шепнув у мікрофон:
— Лейтенанте Ловер, оточуйте будинок. Беріть їх. Алло, «третій», продовжуйте записувати розмову… Лейтенанте, якщо вони тікатимуть, стріляйте по ногах, вони нам потрібні живі…
Коли лейтенант
Він біг через сад і не відчував, як листя шмагало його по обличчю, не відчував холоду роси, тому що біг він, низько пригнувшись. Це й коштувало йому життя: сержант Ухер, помічник убитого Ловера, вистрелив по ногах, але куля ввійшла в хребет, і Курт упав, переламавшись навпіл.
Коли Берг приїхав до Гроса, він застав у будинку лише напівсліпу стару жінку, його далеку родичку, яка нічого не знала, бо жила в темній кімнаті, зовсім ізольовано від двоюрідного брата…
«Мерседес» із старанно завареним кульовим отвором на задніх правих дверцях зі слідами крові на підлозі знайшли в гаражі.
Опитавши службовців аеропорту, Берг зробив висновок, що Грос вилетів до Італії. Через три години «Інтерпол» повідомив його, що Гроса знайшли і взяли під нагляд у Неаполі, на віллі німецького комерсанта Проце, який продавав «мерседеси» східноафриканським країнам.
Одержавши всі ці дані, Берг попросив секретарку замовити квиток на перший же рейс до Рима, але виявилося, що всі квитки на літак «Пан Амерікен» уже продано: наступний рейс, який виконувала «Айр Індіа», був тільки ввечері. Секретарка замовила одне місце на ім'я Берга і послала в Темпельгоф нарочного.
Сховавши квиток у кишеню, Берг відчув тяжку, гнітючу втому. Він заїхав додому, переодягся, зайшов у снек-бар і випив каву з шматочком сиру.
«Найважче почнеться, коли я привезу сюди Гроса, — подумав він, розплачуючись за каву. — Тут включаться великі сили, якщо тільки вони не вколошкають його до мого приїзду. Вони, мабуть, сподіваються, що він сам вип'є якусь гидоту, коли зрозуміє, що попався. Тому братимемо його вночі, не стукаючи в двері. Але мені чомусь здається, — вони поки що не вб'ють його. І потім, я ж сказав секретарці, що для всіх я ліг на два дні в госпіталь з приводу загострення виразки дванадцятипалої кишки».
Про те, що його телефон — і в прокуратурі, й дома — прослухується, Берг не подумав. Він вважав, що це можуть зробити лише з санкції відділу юстиції західноберлінського сенату, який — Берг був переконаний — зараз на це не піде; він не зважив тільки на те, що телефонну мережу міста обслуговували дві компанії, в одній з яких концерн Дорнброка мав контрольний пакет акцій. («Усі революції, — казав Дорнброк, — провалювались або перемагали в залежності від того, чи вдавалося бунтівникам оволодіти засобами зв'язку»).
«Так, треба ж заїхати до Марії, — подумав Берг. — Дивно, чому вона просила подзвонити саме сьогодні?»
Він витяг записну книжку й підійшов до телефону, що стояв на столику, біля виходу із снек-бару.
— Здрастуй, Маріє, це говорить стара жирафа…
— Боже мій, здрастуй! Я вирішила, що мій дім уже зовсім перестав бути твоїм!
— Варто було не подзвонити якихось десять років, і вже такі страшні висновки… Коли б ти зараз потерла кілька морквин, я заїхав би до тебе.
— Я потру тобі не тільки кілька морквин, а й устигну зварити твій буряк.
— Тоді я не поїду в метро, а подамся на таксі.
Він їхав по вулицях, і перед ним раз по раз з'являлося обличчя дружини. Він бачив її усміхненою, тихою й ніжною. Вона завжди була такою, навіть коли він без просипу пив. Марія була її подруга.
Чоловік Марії Карл був його товаришем по університету. Він вступив у НСДАП 1939 року. Вони тоді зібралися в Карла: Ільзе, Марія, Берг і Ваггер, який поселився в Гонконзі і, прийнявши англійське підданство, спокійно приїжджав у рейх як юрисконсульт музейного відомства домініонів і колоній. Ваггер виїхав з Німеччини в тридцять третьому році і дивився на них тепер з якимось жалем. Він завжди привозив продуктові подарунки, які принижували Берга щедрістю.