Бомба для голови
Шрифт:
Марія поставила пластинку, але ніхто не танцював. Усі мовчки сиділи за столом і не дивилися одне на одного, бо Карл запросив їх на цю вечірку, сказавши по телефону:
— Це з нагоди важливої події в моєму житті… В партію ж вступають лише один раз…
І ось вони сиділи за столом, не підводячи очей. Берг ще на вулиці дорікав Ільзе за те, що вона купила на останні гроші три червоні гвоздики. Дружина знизала плечима: «Незручно до друзів іти без подарунка».
Мовчанка затяглася. Берг налив собі «Ергешютце» і випив, не чекаючи, поки всі наллють собі по другій.
— Георг застудився, — як завжди всміхаючись, пояснила Ільзе, —
— Еге ж, я застудився… Я весь обледенів ізсередини… — сказав Берг, — але сьогоднішнє торжество мене відіграє. Мені вже стало тепліше! Навіть краска заливає лице від внутрішнього тепла!
— Зараз у нас буде пиріг з рибою, — сказала Марія.
— Вам уже добавили карток? — спитав Берг. — Чи збільшили утримання? Членам НСДАП треба бути сильними…
За столом запала гнітюча тиша.
— Добавили карток, — сказав Карл. — І збільшили зарплату. Це правда. Треба ж підгодовувати членів руху, щоб ми тримали в руках таких, як ти, слинявих інтелігентів. Ти ж знаєш, що я вже давно мріяв примкнути до руху. Ще коли ми з тобою відвідували збори соціал-демократів і виходили на демонстрації з червоними прапорами. І ось нарешті моя мрія здійснилась! А хіба ти не мрієш примкнути до нас? Хіба тебе не надихають великі ідеї фюрера?!
— Давайте потанцюємо, — квапливо сказала Ільзе, — яка чудова музика! Це англійська пластинка? Знову нас балує добрий Ваггер?
— Мені ненависні ідеї нашої сволоти, і, якщо ти тепер донесеш на мене, тобі видадуть ще кілька карток на два фунти риби на тиждень, — сказав Берг.
— Ти дурень, — кинув Ваггер, — раніше я цього за тобою не помічав, Берг.
— Виходить, і ти емігрував за завданням Гіммлера? — здивувався Берг. — А я думав, ти справді не можеш жити в цьому смердючому багні. Ти ж розвідник, Ваггер? Напиши й ти донос, га?
— Ти дуже смілива людина, Георг, — сказав Карл. — Ти так грізно викриваєш нацизм за столом! Ти обрав собі найлегший шлях — пити, ображати друзів і співчувати самому собі. Тільки живемо ми не в смердючому багні, а в Німеччині. Хоч би якою вона зараз була, вона залишиться Німеччиною, а не смердючим болотом.
— Коли б я був певен, що моя граната підірве Гітлера, я прив'язав би гранату до грудей, — сказав Берг люто, — Ясно тобі?! Скажи, що ти мені не віриш, ну скажи!
— Я вірю тобі, тільки де ти добудеш гранату?
— Сам зроблю.
— З чого? Всі речовини, які можна використати як вибухівку, вилучено з продажу. Може, й справді, твої дружки з вайнштубе пообіцяють тобі гранату, а гестапо простежить за тобою, і в них виникне цікава ідея про змову, яку інспірують англійці, — Карл кивнув головою на Ваггера, — а підтримують перевертні, що пробралися в партію, — і він тицьнув пальцем себе в груди.
— Отже, ти вважаєш мене провокатором?
Ільзе підвелася з-за столу й сказала:
— Георг, рідний, ми живемо тільки завдяки тому, що Карл і Марія дають мені щомісяця п'ятдесят марок з його зарплати… Не можна ж так не любити людей, Георг!
Берг здивовано обернувся до Ільзе — вона завжди мовчала або весело щебетала про щось з подругами на вечірках, збирала з столу тарілки чи допомагала господині подати нове блюдо.
— Я люблю людей, Ільзе, — вимовив він по складах. — Але я терпіти не можу тих, хто продає себе за шматок хліба.
— І правильно робиш, — погодився Карл, — я з тобою згоден. Я теж терпіти не можу запроданців, які в хвилини трагедії п'ють, щоб заспокоїти
Берг тоді відкинув стільця й пішов. Він ходив по місту до ранку. Рано-вранці він розбудив Карла. Він запам'ятав, який був Карл, відчинивши йому двері: з одвислою щелепою, блідий, у довгій нічній сорочці. Побачивши Берга, він важко обперся плечем об одвірок і сказав:
— Ідіот… Зараз же тільки п'ята… Іди, там, на столі, лишилися пляшки.
— Ти повинен простити мені, Карл, я розмовляв, як свиня.
Вони потім часто виїжджали в гори учотирьох, брали з собою і дітей. У Карла й Марії було троє хлопчиків, а в Берга дівчинка. Діти збирали хмиз. Карл розпалював вогнище, потім смажили ковбасу на гілках, вимочених у струмку, щоб вони не так швидко згорали на білому полум'ї; діти стрибали через вогнище, співали пісень і гралися в свої безтурботні гамірні ігри. Карл іноді розповідав про те, що відбувається в них на зборах членів НСДАП. Обличчя його тоді кам'яніло, хоча він показував «увесь цей балаган» до того кумедно, що Георг качався на траві й довго потім не міг заспокоїтись, часом навіть плакав від сміху.
Карл загинув на третій день після того, як його відправили на фронт у складі сухопутних СС. Це було влітку сорок четвертого року, тоді в армію забирали всіх, крім працівників гестапо й функціонерів «Трудового фронту». А через місяць після його загибелі заарештували членів його підпільного антифашистського осередку Марію й Ільзе. Ільзе померла в тюрмі. Марія повернулась. Її діти загинули разом з дочкою Берга, коли бомбили: Берг забрав хлопчиків після арешту Марії до себе.
Марія довго лежала в госпіталях, потім три роки пробула в будинку для душевнохворих, а коли вийшла звідти, уряд Аденауера призначив їй пенсію як жертві нацистської сваволі. Пенсія була досить велика — третя частина тієї, яку Аденауер платив гітлерівському гросадміралу Дєніцу, що повернувся з тюрми, і це давало змогу Марії мандрувати: вона намагалася якомога рідше бувати в Німеччині.
Берг бачився з нею нечасто: їм обом було тяжко вдвох, бо кожен з них згадував минуле, від якого залишилася тільки гірка пам'ять.
…Марія дуже змінилася за ці роки: Берга просто приголомшило — як вона схудла. Але це молодило її, і навіть сиве волосся здавалося париком; нічого старечого в її зовнішності не було. Вони сиділи за столом, не засвічуючи світла. Берг повільно прожовував терту моркву й запивав сухим рейнським, дивуючись власній хоробрості: за останні двадцять років він не брав у рот ні краплі спиртного — боявся запою.
— Ти молодієш, Маріє, і це не комплімент.
— Знаєш, тільки дороги можуть віддалити старість, — відповіла вона, — коли без упину їздиш і лягаєш спати, знаючи, що вночі тебе розбудить будильник, щоб устигнути на літак, який іде чорт знає куди і взагалі чорт знає навіщо ти на ньому летиш, тоді час завмирає. Це дурниці, коли кажуть, що в сім'ї старість непомітна. Може, самим і непомітно, як вона наближається, зате збоку… Я поховала стільки своїх подруг… Вони стали руїнами, бо живуть по порядку: якщо вже ти бабуся, отже, стара, і треба наглянути містечко на кладовищі. Живі, але вже мертві… Їж буряк.