Борозна у чужому полі
Шрифт:
Цікаво, що українське бароко, з якого так багато маємо пам’яток у Львові, не мало великого впливу на відродження української церковної архітектури в Га- личині.
Архітект Александр Лушпинський видає альбом власних рисунків сільських церков у Галичині та сам проектує кілька церков. Під час 1-ї світової ві- йни група галицьких архітектів-українців (між ними Лушпинський і Нагірний) опрацьовують шкіци май-
бутньої відбудови українського села після відступу російського військового наїзника. На жаль, із цих планів нічого не було переведено в життя, бо неза- баром почалася війна з Польщею, яка, унаслідок цієї війни, окупувала Галичину.
Наприкінці 1-ї
Крім чисто архітектурної праці, українські архі- текти з допомогою мистецьких виставок намагають- ся збудити в українському суспільстві зацікавлення своїм старовинним та новим будівництвом. Одна з найактивніших мистецьких організацій, а може, і
єдина того часу, була в Харкові, де гуртувалося тоді багато українських мистців, відомих і поза Україною, як ось: С. Васильківський, Самокиш, Ткаченко (пе- реважно перебував у Парижі, відомий мариніст), а з архітектів – С. Тимошенко, Фетисов, Лінник, Сер- дюк та в Києві Дамиловський і Дяченко. Художньо- архітектурне товариство улаштувало кілька річних виставок, де, крім малярства та скульптури, були нові архітектурні праці та багато матеріялів з народнього будівництва. Під редакцією С. Васильківського ви- дано альбоми українських орнаментів. Сергій Тим- ошенко підготував збірку зі старовинного будівни- цтва на Харківщині; – ці матеріали загинули в Чека разом із цілим архітектурним архівом С. Тимошенка та деякими збірками Фетисова».
Оповідав через роки Іван Шовгенів, що після обшуку помешкання Тимошенків у Харкові чекіс- ти вивезли з нього дві вантажних машини разом з книгами, кресленнями і документами батькового конструкторського бюро. Чимало було серед того добра матеріалів та досліджень з історії українсько- го архітектурного стилю, проектів ще не зведених будівель та іншої документації. Як оповідав Шовге- нів, професор Микола Сумцов, попри своє таке бла- геньке здоров’я, ще довго оббивав пороги тодішніх совдепівських канцелярій, марно силячись виряту- вати бодай щось від російських грабіжників.
архітектури. На жаль, з приходом большевицької влади, професорів – свідомих українців – усунено, з тодішніх українських большевиків. Яких своєю чер- гою пізніше так чи інакше заступили «певніші» ро- сійські або жидівські професорські сили.
З побуту галицьких українців у Києві залишилася дуже гарна пам’ятка церковного будівництва – не- велика дерев’яна греко-католицька церковця, що її збудував, здається, Іван Левинський (а може, На- гірний), на Павлівській вул. та, на жаль, большевики знищили її на самому початку свойого панування на Україні. Ця церковця, хоч і стояла на
Іще перед Першою світовою війною для Іва- на Бойка, заможного українця з Харкова, архітект Сергій Тимошенко спроектував в українському сти- лі дачну (відпочинкову) оселю біля Геленджика, над Чорним морем, але, здається, тільки курортний павільйон та ще один будинок встигли збудувати за цим проектом».
А ще Олександрові хоч штрихами, хоч пунктиром хотілося окреслити, де ж ти є, національна архітек- туро, як велося тобі, коли з моці останньої тужилась вижити, не датися розтоптати і знищити?…
уряді, тому при змінах влади доводилося конспірува- тися. С. Тимошенко, перебуваючи 1919 р. нелегально під Києвом, підготовляв повстання та Зимовий похід проти більшовиків, але одночасно виконав близько 15 шкіців різних будинків для майбутньої відбудови України. Два з них, – проект міської управи для провін- ційного українського міста та проект 9-банної церк- ви на 3500 чоловік, – опубліковано у виданні «Група Празької Студії – 1926 р.». Дмитро Антонович, даючи оцінку цих праць, вважає проект цієї 9-банної церк- ви за один з найцікавіших проектів у процесі розвитку української церковної архітектури. Архітект Дяченко працював тоді над проектами шкіл та інших будівель.
Від 1921 року українську архітектуру можна поді- лити на дві цілком відмінні течії. Перша – незалежна від політичної контролі праця в Польщі (Галичина, Волинь), на Підкарпаттю, у Чехословаччині та за океаном – у Канаді й США. Друга – на більшій части- ні української території, де архітектура, як і ціле укра- їнське культурне життя, перебуває під контролею московської окупаційної влади. На Великій Україні, через залежність від Москви, українська архітектура підупадає, бо черпання мотивів з українського баро- ко вважається за великий злочин. Крім декількох бу- динків, як ось Лісовий інститут у Києві за проектом Д. Дяченка чи готель та музей на могилі Шевченка – архітекта Василя Кричевського, які проскочили повз російську цензуру, решта будівель, приблизно від 1927 року аж до останнього часу, будується на загаль- ноімперський кшталт, і мають вони ті самі напрям- ки й архітектурні ідеї, що й архітектура російська. Треба визначити, що й більшість архітектів тепер на Україні – росіяни. З цих часів для характеристики слід подати такі визначні будинки з 1925–1929 років,
як Харківський поштамт (доба конструктивізму) та будинок Держпрому в Харкові – архітектів Серафи- мова й Кравця. На них помітний вплив російського кубізму. Багато ліпший пізніший комплекс архітектів Серафимова й Зандберга з 1990 року, де дуже поміт- ний вплив конструктивізму Західної Європи (Корбу- зьє, Гропіус та Лукарти – брати). У такому або, може, й гіршому оформленні збудовано кілька будинків у Кривому Розі, Сталіно (Юзівка) та в інших містах. Ці будинки на 90% навіть мало модерні, а так, якась мішанина запозичених мотивів з віденського модер- нізму 1910-х років, спрощених і застосованих досить неохайно. Яскравим прикладом такого будівництва міг би бути будинок Універмагу в Києві, цілком зруй- нований за Другої світової війни».
Про руйнування Хрещатика і універмагу при тім числі Олександрові Сергійовичу оповідав знайо- мий, він бачив місто лиш проїздом, з вікна авто, і не міг судити в деталях, що обвалилося, що вціліло. А от руйнування таланту мистців Олександрові довелося бачити, хоч і не вживу, на фото, але вони були крас- номовні вельми. Під «пролетарський» стиль совіт голив і стриг усіх, навіть найталановитіших не обми- нала ота державна гребінка. Тамбовські «пєтушки» раптом силилися закукурікати на чужих домівках…