Бояриня

Бояриня

Драматична поема

І

Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини О л е к с и П е р е б і й н о г о. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиґлики, на столі прилагоджено до вечері. Стара П е р е б і й н и х а дає останній лад на столі, їй помагає дочка її О к с а н а і с л у ж е б к а.

Через садок

до рундука ідуть П е р е б і й н и й і С т е п а н, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видко одразу, що він не москаль.

П е р е б і й н и й (до гостя)

Моя стара управилась хутенько!

Дивись, уже спорудила й вечерю,

поки ми там на цвинтарі балачки

провадили.

П е р е б і й н и х а

(зіходить трохи з рундука назустріч гостеві)

Боярине, прошу

зажити з нами хліба-солі.

С т е п а н (уклоняючись)

Рад би,

шановна паніматко, та не смію,

коли б не гнівались старі бояри, —

я й так уже давно від них одбився.

П е р е б і й н и й

Про них ти не турбуйся. Підкоморій

їх запросив на бенкет, а тебе

я випрохав до нас: "Я сам, — кажу їм, —

щось недугую трохи, то не можу

на бенкетах гуляти, а Степана,

по давній приязні до його батька,

хотів би пригостити в себе в хаті.

Він молодик, йому ще не пристало

на бенкети великі учащати".

Боярам, видко, вже запах медок

та варенуха, отже, роздобрились

та й мовили: "Нехай собі п а р н і н к а

сидить у тебе хоч і до від'їзду.

Навіщо він нам здався?"

С т е п а н

От спасибі,

панотченьку!

(Зіходить на рундук з господарями).

П е р е б і й н и й

Я джурі накажу,

нехай перенесе твоє манаття

до нас, та й заберу тебе в полон,

поки не визволять бояри.

С т е п а н

Боже!

Такий полон миліший од визволу.

П е р е б і й н и х а (до Оксани)

Піди лиш, доню, там пошли Семена.

(Оксана виходить і незабаром вертається).

С т е п а н

Якби лиш я не став вам на заваді...

П е р е б і й н и х а

Ото б таки! Ще в нас у хаті стане

для гостя місця!

П е р е б і й н и й

Ти, синашу, в мене

забудь всі церегелі. Таж зо мною

небіжчик батько твій хліб-сіль водив,

укупі ми й козакували.

(Садовить Степана ( сам сідає при столі. До Оксани).

Дочко,

ти б нас почастувала на початок.

(Оксана наливає з сулійки

дві чарки — батькові й гостеві).

О к с а н а

Боярине, будь ласка, призволяйся.

С т е п а н

(узявши чарку, встає і вклоняється Оксані)

Дай боже, панночко, тобі щасливу

та красну долю!

О к с а н а

Будь здоровий, пивши.

(Степан, випивши, знов сідає. Оксана частує батька.

Всі вечеряють).

П е р е б і й н и й (до Оксани)

А він спочатку не пізнав тебе,

ти знаєш? Запитав: "Яка то панна

у першій парі корогву несе?"

О к с а н а (усміхаючись і поглядаючи на Степана)

Коли?

П е р е б і й н и й

Та отоді ж, як ти на трійцю

в процесії між братчицями йшла.

С т е п а н

Ти завжди носиш корогву?

О к с а н а (з певною самовтіхою)

Аякже,

я перша братчиця в дівочім братстві.

П е р е б і й н и й (жартівливо підморгнувши)

Се вже тобі не та мала Оксанка,

що ти, було, їй робиш веретенця.

О к с а н а

Ті веретенця й досі в мене є...

(Замовкає, засоромившись).

С т е п а н (втішений)

Невже?

О к с а н а

(перебиваючи ніякову для неї розмову. До матері)

А де се, мамо, наш Іван?

П е р е б і й н и х а

Та де ж? На вулиці між товариством.

І в а н

(Оксанин брат, молодий козак, увіходить з будинку).

Ба ні, я тут. Давайте, мамо, їсти.

П е р е б і й н и х а

Ти б уперед хоч привітався з гостем!

І в а н (сідаючи, недбало)

Ми вже віталися там, коло церкви.

П е р е б і й н и й

Він буде мешкати в нас до від'їзду.

І в а н (так само)

От як? Що ж, добре... Слухай-но, Оксано,

ця страва вже простигла, принеси

свіжішої.

О к с а н а (уражена його недбалим тоном)

Служебка зараз прийде,

то й накажи їй.

І в а н

Ба, яка ти горда.

(До Степана).

У вас там на Москві, либонь, дівчата

так бришкати не сміють?

С т е п а н

Я московських

дівчат не знаю.

О к с а н а

Як же се?

С т е п а н

Я, власне,

недавнє на Москві. Поки ще батько

живі були, я в Києві, в науці,