Брати грому
Шрифт:
Відкрив для себе різницю між хлопцями-буковинцями і моїми рідними березунами. Краяни мої горді, сміливі, мужні, запальні аж до гарячковості. Справжні нащадки української шляхти. Буковинські ж юнаки постали переді мною сумирними, боязкими й затурканими румунськими окупантами. Під час вишколу нам доводилося інколи рейдувати. Заходили в буковинські села. Курсанти віталися: «Слава Україні!» На що селяни-буковинці відповідали: «Слава вашій Україні!» Це свідчило про їхню низьку національну свідомість. Роки, проведені під жорстокою румунською окупацією, давалися взнаки. Проте заради справедливості відмічу, що молоді буковинці були добрі, простодушні, тямковиті, покладисті й неймовірно слухняні. В скорому часі з них виходили справжні патріоти-бійці. Я полюбив буковинців всією душею. Часто згадую своїх підопічних.
Німці відступали. Більшовики провели наприкінці серпня 1944 загальну офензиву
Зрідка вишкіл навідував обласний військовик Федір. Розумний і освічений, він швидким поглядом встигав побачити все і всіх. Ходив в акуратному цивільному костюмі, чорне волосся завжди коротко пострижене. Одного разу Федір пробув у таборі понад тиждень. Либонь, відпочивав серед своїх. Буковина вже була майже цілком під більшовиком, окрім гірських районів. Ми часто розмовляли про військові справи. Федір виглядав трохи старшим за мене. Якось із сотенними Боєвіром і Недобитим вони навідалися до табору. Я саме проводив теоретичні заняття. Всі три дали мені, як викладачеві, високу оцінку: викладає доступно, просто, проте трохи різкуватий у ставленні до стрільців. Але часу на сюсюкання тоді не було. У грудні 1945 року військовий референт Чернівецького обласного проводу ОУН Федір потрапив до рук енкаведистів.
За півтора місяці хлопці освоїли ази військової науки. З молодих стрільців сформували дві повноцінні сотні. В глухі гірські терени більшовики практично не потикалися. Зробили кілька спроб напасти на табори повстанців, але, діставши добрячого відкоша, поверталися в доли. Правда, з власними втратами вони не вельми рахувалися. До кінця осені повстанці мали відносний спокій. Пізня осінь 1944 року видалася морозяна, але безсніжна. Стояло «голомороззя», як у нас називають. Повстанські відділи могли вільно маневрувати горами, бо не було снігів. У Карпатах це має велике значення. Словом, ситуація була сприятлива для різностороннього вишколу стрільців.
Курсанти жили в тимчасових колибах. Господарчий провідник Весна зібрав гурт теслярів. Зрізали кілька грубезних смерек, обдерли зі стовбурів кору. Тим лубом і накрили колиби в два шари, щоб не протікали. Нам чудово спалося в імпровізованих казармах. Годували стрільців несогірше. Прислужився цьому знову ж таки Весна. Був талановитим організатором і дбайливим господарем. Нічого й ніколи не забував, враховував усе до найменших дрібничок. Збір зброї для повстанців задовго до вишколу також організував усе той же невтомний господарчий. За його мудрою порадою зброя і набої були замаґазиновані в кількох надійних місцях. До одного сховку ми ходили разом із Весною. Чого там тільки не було! Матінко рідна! Навіть французький легкий кулемет. До складу в ліс нас привели зв’язкові теренової сітки. Стрільці забрали зі сховища зброю й набої. Більше до того місця не поверталися.
Табір цілодобово охороняли самі курсанти. Іноді функції вартових виконували стрільці сотні Криги.
Квартирували на сусідній полонині. Правда, стрільці часто-густо мали різні важливі завдання. Нерідко охороняли підпільників, які транспортували повстанцям в ліс продукти, одежу, взуття, інші необхідні воякам речі.
Знання, набуті в старшинській школі, дозволяли мені вишколювати молодих стрільців. Тим більше, що при мені були шкільні конспекти. Всі дисципліни я подавав у скороченому й спрощеному викладі. Враховував рівень підтоговки сільських хлопців, що значно відрізнявся від рівня курсантів старшинської школи. До старшинського вишколу підбиралися середньошкільники. Хлопців же з три-семикласовою освітою не навчиш, звичайно, вичислювати сінус альфа, як вести артилерійський вогонь по закритих невидимих цілях. Зрештою, в тому й не було жодної потреби. Стрілець повинен уміти самостійно здійснити марш за азимутом, вночі йти за компасом, розбиратися в тактиці бою, досконало знати зброю… Головне моє завдання — спростити освоєний у старшинській школі матеріал і дохідливо викласти його стрільцям. Що я й робив повсякденно. Багато уваги надавав навчанню практично володіти зброєю. Стрілець мусив уміти прицільно стріляти з будь-якого виду зброї. Спочатку навчав молодих
Під час вишколу на власній шкурі переконався, наскільки важка й виснажлива праця педагога-вишкільника. Згадувалася чомусь косовиця. Ми з тестем косили трави від сходу до заходу сонця. Але після багатьох годин мозоління з косою на літній спеці я ще мав стільки сили й енергії, щоб уночі піти на репетицію до читальні. Тут же, після занять, падав на хвойну підстилку цілком виснажений, навіть вечеряти не хотілося. Учительський хліб дуже важкий. Проте можу з певністю сказати, що не пропустив жодного курсанта, який не засвоїв би матеріалу. Стрільці теж стоїчно витримували навантаження. Часто були ще й нічні практичні заняття. Не всі могли витримати, кількох курсантів довелося відрахувати за станом здоров’я. Нічні переходи й марші служили справжнім випробуванням, добрим фізичним гартом для молодих вояків.
Пригадується випадок із власного курсантського життя. Маю завдання пройти за азимутом чималу відстань. Темінь, хоч в обличчя бий. Швидше намацую
звиклими змалечку до гористої місцевості ногами звивисті гірські пішники, аніж бачу їх. Стежки петляють туди-сюди, а я мушу прямкувати за стрілкою компаса. Дорогу час від часу «переходять» то гостробокий камінь, то підступний пень. Приємності моєму напруженому тілові зустрічі ті приносять мало. Та до болю фізичного я вже давно звик.
Каміння під ногами траплялося частіше й частіше. Але я простував за незворушною світло-зеленкуватою стрілкою. Раптом відчув під ногою порожнечу. Ще не встигла спрацювати думка, як тіло моє вже стрімко летіло вниз. До тями прийшов на дні глибоченького обривистого яру. Простісінько наді мною завис круглий, мов полонинський сир, місяць. Видивлявся з небесної верхотури, що воно там борсається поміж каменюччям у сирому проваллі. Повільно обмацав себе згори донизу. Руки-ноги, слава Богу, цілі. Ребра теж не поламані. Та й усе інше на місці. Правда, голову повернути не можу. Скрутив, либонь, в’язи. Але то байка. З гіркою бідою видряпався з нічної пастки. Допомогли фізичний гарт і місяць, що сумлінно освічував мій шлях.
Крім переходів і маршів, часто практикували з курсантами «нічні бої». Вчилися також воювати не тільки в лісі й горах, але й у відкритому полі, вести вуличні бої в місті. Кожен з нас — і командири, і курсанти — підпорядковувалися одній меті, великій і світлій: побудова Української Самостійної Соборної Держави. Обмундировані курсанти були не Бог зна як, багато носило ще домашню одежину. Постачання обмундируванням, зброєю, набоями в повстанській армії здійснюється, здебільшого, за принципом Петлюри: склади й бази на тій стороні, у ворога — здобувай! Тому вояки УПА й носили обмундирування солдатів усіх воюючих тоді держав. Те саме було й зі зброєю. Повстанські сотні на озброєнні мали різно-каліберну зброю всіх задіяних у Другій світовій війні армій.
В процесі вишколу намагались уникати боїв із ворогами. Провід не хотів губити невишколених і необстріляних юнаків. Правда, не завжди виходило, як хотілося. Довкола голодними шакалами нишпорили німці й мадяри, озлоблені вояки більшими й меншими відділами відступали через Карпати на Захід. Карпатські ліси вже тріщали від твердої ходи більшовицького «ведмедя», повстанцям дедалі частіше доводилося воювати на два фронти.
Прибігає якось гонець з галицької сторони, повідомляє, що неподалік села Голови в лісі парашутувала вночі диверсійна група більшовиків. Мусимо її зліквідувати ми, бо на терені нема жодної сотні. Є сотенний Недобитий зі штабом, але їх лише п’ятеро — сам сотенний, котрийсь чотовий, політвиховник і два стрільці охорони. Наш вишкільний табір дислокувався на горі Біла Кобила, на південний захід від Чорного мосту, що біля Головів. Дві старі, шипітські, чоти сотні Криги пішли рейдом по Буковині, в таборі зосталася тільки вишкільна група. Крига без зайвих роздумів віддає наказ вести курсантів на ліквідацію розвідгрупи. Короткі збори і чота вирушила. Я відібрав п’ятдесят проворніших стрільців, бо не знав достеменно, скільки більшовиків приземлилося. Нашвидкуруч перевірив у стрільців зброю і набої. Командую відмарш.