Чаклун та сфера. Темна вежа IV
Шрифт:
Тітка посунула до неї, схожа на примару в своїй чорній сукні з розстебнутим ліфом, нечутно ступаючи у своїх капцях, і Сюзен відштовхнула її від себе. Від страху й огиди штовхнула що стало сили. Корделія вдарилася спиною об стіну біля вікна, заплетеного павутинням.
— Сама проси пробачення, — відрізала Сюзен. — За те, що так розмовляєш із його дочкою тут, у його кабінеті. — Вона навмисне перевела погляд на полицю з книгами, а потім на тітку. Занепокоєно-стурбований вираз, що з’явився на обличчі Корделії, свідчив про все, що вона хотіла чи мала знати. Сюзен не вірила, що вона була причетна до вбивства брата, але щось
— Ти віроломна сучка, — прошепотіла Корделія.
— Ні, я нікого не зраджувала.
І, вимовивши це, відчула, як величезний тягар звалився з її плечей. Так, вона нікого не зраджувала. Біля дверей кабінету Сюзен озирнулася на тітку.
— Останню ніч я спала вдома, — сказала вона. — Навіть чути не хочу твоїх звинувачень. І бачити тебе не хочу таку, якою ти стала. Це крає мені серце і вбиває ту любов, яку я відчувала до тебе змалечку, коли ти намагалася замінити мені маму.
Корделія прикрила обличчя руками, наче їй було боляче дивитися на Сюзен.
— Тоді йди звідси! — заверещала вона. — Забирайся до Будинку-на-набережній чи туди, де ти валяєшся з тим хлопцем! І якщо я більше ніколи в житті не побачу твоєї шльондрячої пики, то вважатиму, що життя вдалося!
Сюзен вивела Пілона зі стайні. Проте на подвір’ї так розридалася, що їй було несила вилізти в сідло. Втім, усвідомлення того, що вона відчуває в душі не лише смуток, але й полегшення, допомогло їй зібратися з силами. Виїхавши наХай-стрит і пустивши Пілона в галоп, вона навіть не озирнулася.
О темній ранковій порі, коли ще навіть не благословлялося на світ, Олів Торін крадькома вийшла з кімнати, де тепер спала сама, і рушила до спальні, яку впродовж сорока років ділила зі своїм чоловіком. Долівка під босими ногами була крижаною. Подолавши весь шлях до ліжка, Олів тремтіла від холоду… але не тільки. У ліжку хропів її худющий чоловік у нічному ковпаку. Коли вона лягла поряд із ним, він перевернувся на другий бік (суглоби в колінах і спині відчутно хруснули), і вона притислася до його спини та міцно обійняла. Не від пристрасті, а від бажання взяти собі часточку його тепла. Його груди (пласкі, але вона знала їх так само добре, як і свої власні) здіймалися й опадали під її руками, і вона почала помалу заспокоюватися. Він поворухнувся, і Олів подумала, що він може зараз прокинутися і побачити її в своєму ліжку — вперше за бозна-скільки часу.
«Так, — подумала вона. — Прокинься». Сама вона не наважувалася його розбудити. Її сміливості вистачило лише на те, аби прийти сюди, прокрастися в темряві, пробудившись від одного з найкошмарніших снів за все її життя. Але якби він прокинувся, вона б сприйняла це як знак і розповіла йому, що бачила уві сні велетенського птаха, жорстокого Руха з золотистими очима, що пролітав над баронією, а з його крил стікала кров.
«Там, куди падала його тінь, була кров, — розповіла б Олів чоловікові, — а тінь його падала скрізь. Баронія потопала в крові, від Гембрі до Петлі. А вітер доніс до моїх ніздрів запах великого багаття. Я побігла до тебе, але ти сидів мертвий у своєму кабінеті біля каміна. Хтось виколов тобі очі і поклав на коліна череп».
Але замість прокинутися він уві сні взяв її за руку, як робив це раніше, до того, як почав
Вона задрімала. А коли прокинулася, надворі вже розвиднілося. Він відпустив її руку, взагалі перекотився од неї на інший бік ліжка. Він не надто зрадіє, якщо, прокинувшись, побачить її, вирішила Олів, та й переляк від нічного кошмару вже минувся. Вона відгорнула ковдру, поставила ноги на підлогу, а тоді ще раз озирнулася на нього. Його нічний ковпак перекособочився. Вона поправила його, погладила рукою тканину і кістляве чоло під нею. Він знову поворухнувся. Олів почекала, поки він затихне, а тоді підвелася і непомітно, як привид, повернулася до своєї спальні.
Намети-атракціони в «Зеленому серці» відкрилися за два дні до Ярмарку Жнив, і до них потяглися перші відвідувачі — випробувати своє щастя на колесі, жбурлянні пляшок і кошику з кільцем. Ще там був поїзд, запряжений конячкою-поні, — візок, що возив радісних дітлахів вузькими рейками у вигляді вісімки.
(«Поні звали Чарлі?» — поцікавився у Роланда Едді Дін.
«Навряд, — відповів Роланд. — У Високій Мові є одне неприємне слово, схоже на це ім’я».
«Яке слово?» — спитав Джейк.
«Слово, що означає смерть», — відповів стрілець.)
Якийсь час Рой Діпейп спостерігав, як поні насилу тягне візок, описуючи вісімку, і з ностальгією згадав, як сам у дитинстві катався на такому візку. Звісно, більшу частину дитинства у нього вкрали.
Надивившись донесхочу, Діпейп неквапом рушив до офісу шерифа і зайшов усередину. Герк Ейвері, Дейв і Френк Клайпол займалися чищенням дивного пістрявого арсеналу зброї різних гатунків. Ейвері привітався з Діпейпом кивком і повернувся до свого заняття. Щось у його вигляді здалося Діпейпові дивним, і через декілька секунд він збагнув, що саме. Шериф нічого не їв. Уперше, відколи Діпейп приїхав до Гембрі, шериф не пхав собі до рота їдла, загрібаючи з тарілки, яка завжди була під рукою.
— Всі готові до завтрашнього дня? — спитав Діпейп.
Ейвері зиркнув на нього: напівроздратовано, напівглузливо.
— Що це, в біса, за питання?
— Питання, з яким мене прислав сюди Джонас, — відрубав Діпейп, і шерифова посмішка трохи зблякла.
— Еге ж, ми готові, — Ейвері провів м’ясистою рукою над зброєю. — Що, не бачиш?
Діпейп міг би процитувати стару приказку «не спробуєш — не дізнаєшся», але хіба в цьому був сенс? Діло мало вигоріти, лише якщо хлопці ні про що не здогадуються (як вважав Джонас). Але якщо їх не надурили, то хлопці виріжуть Геркові Ейвері його товстий зад і згодують росомахам. Хоча Роєві Діпейпу було до цього байдуже.
— Ще Джонас звелів нагадати, що бути треба рано.
— Еге-еге, ми будемо там рано, — погодився Ейвері. — Ці двоє і ще шестеро. З нами попросився Френ Ленґіл, а в нього є автомат. — Останнє слово Ейвері вимовив з такою гордістю, неначе зброя була не у Ленґіла, а в нього самого. І хитро зиркнув на Діпейпа: — А ти, трунорукий? Хочеш з нами? Раз — і ти помічник шерифа.
— У мене є інші справи. У Рейнолдза теж, — всміхнувся Діпейп. — У нас у всіх повно роботи, шерифе, адже на носі Жнива.