Чарівний талісман (збірник)
Шрифт:
Довгий, як ви вже здогадуєтеся з прізвиська (насправді його звуть Андрій Мережко), — здоровенний, майже двометровий акселерат із сонними очима й розпатланим чубом.
Злюкін (Казик Люкін) — середній на зріст, звичайний шестикласник, але страшенно забіякуватий, злий і мстивий.
Ну, а Малявка… Правильно! Малявка (Алик Дука) — маленький, найменший у шостому «Б» Вуха відстовбурчені, шийка худенька, кулачки маленькі Але тими кістлявими кулачками він так боляче штурхав свою жертву, яку Довгий тримав, як
Всі «художества» трійці були злі й жорстокі
Як правило, займав жертву Малявка, а Довгий і Злюкін ховалися десь за рогом будинку. І як тільки той, до кого Малявка присікувався, давав йому стусана, щоб одчепився, одразу з'являлися Малявчині друзі. «Ти що малих кривдиш?! — вигукував Злюкін. — Здоровий — так?» І…
Особливо знущалася трійця з молодших. Забирала гроші, сніданки, примушувала робити різні капості — бити вікна, вазони, псувати наочне приладдя… Але майже ніколи не вдавалося впіймати трійцю на гарячому — так хитро й підступно вони діяли А залякані їхні жертви боялися їх виказувати, розплачувалися самі.
І тепер трійця лише хмикала й пересмикувала плечима — чого, мовляв, дивитеся, при чому тут ми, знати не знаємо
Леся Чорнобривець і Аліна Гончарук присіли біля клумби навпочіпки й намагалися підняти, вирівняти поламані квіти, повернути їх до життя
— Як це так?! — розпачливо шепотіла Леся. — їм же боляче!.. Вони ж усе відчувають…
– І… і навіть пізнають того, хто їх скривдив… Я читала… — шепотіла Аліна
— Вони ж живі… Як це можна було, — губи в Лесі тремтіли.
Леся й Аліна були юннатки, альпійська гірка — то їхнє дітище
У Лесика теж тремтіли губи. Він був блідий
Коли Лесик дивився на Лесю Чорнобривець, у грудях його починав тьохкати соловейко Ніжно так і щемливо: «Тьох-тьох!. Тьох-тьох-тьох!..» Може, тому, що її звали Леся, а його Лесик?… А може, з іншої якоїсь причини… Хтозна, чого в людей у грудях тьохкають соловейки.
А от коли Лесик дивився на трійцю, в грудях його починали каркати ворони, хрипло, противно так, гаркаво: «Каррр!.. Каррр! Каррр!..»
Жора теж небайдуже дивився на Лесю. Але почуття його виявлялися по-іншому В Жори холов кінчик носа — наче крижана колюча сніжинка сідала на нього.
А от коли Жора дивився на трійцю, щоки його починали горіти вогнем, наче до них притуляли розпечене залізо
Але зараз чомусь ні ворони у Лесикових грудях не каркали, ні Жорині щоки не пекло вогнем.
Може, тому, що надто вже дикий був випадок Не могло бути нормальних реакцій. А герої наші — хлопці дуже вразливі
Задеренчав дзвінок на уроки І наче то був сигнал, що можна вже не мовчати, одразу навколо загуло й загомоніло
Збуджено перемовляючись, розходилися і розбігались учні по класах
Дисципліна у той день, що
Зустріч з академіком мала початися одразу після п'ятого уроку.
Довгий стіл на сцені актового залу вже зранку був застелений скатертиною, і на ньому стояли квіти й пляшки з мінеральною водою та пепсі-колою
Агашкін, який сидів за партою біля самісінького вікна перед Лесиком і Жорою, весь час витягував шию, визирав надвір, робив «перське око» (тобто одне примружував, а друге витріщав) і збуджено хихикав.
Агашкін страшенно любив різні надзвичайні події та неприємності (певна річ, коли вони траплялися не з ним, а з кимось іншим) Якось, коли у шкільному дворі була пожежа (хтось підпалив макулатуру, і зайнялися старі поламані парти, біля яких та макулатура лежала), Агашкін так верещав від захвату, так танцював і підстрибував, що мало сам не вгнався у вогонь
Клас на «перське око» Агашкіна реагував по-різному Деякі, найбільш несвідомі, й собі хихикали, пирскали в кулак. Але переважна більшість учнів дивилася осудливо
Лесик поглядав на розпашіле, як маків цвіт, Лесине личко (він сидів майже поряд із нею, їх розділяв тільки прохід між партами), і в грудях його потроху, ледь чутно вже починав витьохкувати соловейко Жора теж дивився на Лесю через плече товариша, і кінчик його носа починав холонути…
Ах та Леся, ах та Леся-чарівниця!.
На п'ятому уроці всі вже совалися так нетерпляче, мов сиділи не за партами, а на розпеченій черені.
І раптом учитель фізики Антон Григорович (саме була фізика) кахикнув. І сказав:
— Не совайтесь, сидіть спокійно Зустрічі з академіком не буде. Після уроків підете додому.
Всі так і завмерли. Отаке… Що?.. Чому?.
— Нічого не знаю, — мовив Антон Григорович. — Так сказав Лев Парамонович
Але ж стривайте! Академік же приїхав. Точно! Вчора увечері прилетів літаком Тато Агашкіна працює у Борисполі в аеропорту. І сам бачив, як Лев Парамонович його зустрічав. З квітами і з Кірою Андріївною…
Жора глянув на Лесика й часто-часто заморгав Він, мабуть, більше за всіх чекав цієї зустрічі.
— Сумнівів нема! — сказала Аліна. — Це через альпійську гірку… Може, й правильно…
Леся мовчки зітхнула Вона дивилася на Лесика. Леся знала його з першого класу. Але ніколи не бачила його таким схвильованим і незвичайним, як зараз
«А я завжди вважала його легковажним, — думала вона. — І байдужим до квітів, до рослин А він, бач, як переживає…»
Правда, Леся не знала, що в Лесика є сьогодні й інші причини для збудження Сьогодні день народження його мами А цей день для Лесика незвичайний. Він дуже любить свою маму.