Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

Верна запалила на долоні вогонь. Очі жінки розширилися, а потім наповнилися сльозами.

— Так, Жанет, це я, Верна. Якщо ти обіцяєш не кричати, я попрошу Уоррена тебе звільнити.

Жанет кивнула. Верна приготувала дакрил — на випадок, якщо вона обдурить, — і зробила знак Уоррену.

Ледве звільнившись, Жанет кинулася Верні на шию. По щоках її текли сльози радості. Уоррен теж запалив на долоні вогонь і підняв руку вище. Вогонь освітив кам'яні стіни, з яких сочилася вода, залишаючи на підлозі

плями вапна.

— О, Верна, — прошепотіла Жанет, — ти навіть не уявляєш, яке щастя бачити твоє обличчя!

Верна обняла її, як і раніше тримаючи дакрил в руці, потім відсторонилася і, посміхнувшись, погладила Жанет по волоссю.

Жанет поцілувала свій безіменний палець — древній жест, благаючий Творця про захист. Верна не сумнівалася, що Жанет віддана Світлу, але все ж була рада побачити цьому підтвердження.

Сестра Тьми, що дала клятву вірності Володареві Підземного світу, ніколи не поцілує свій безіменний палець, інакше її господар розгнівається.

Верна прибрала дакрил в рукав, а Жанет повернулася до Уоррена. Вони обмінялися усмішками.

І Верна, і Уоррен були вражені тим, як одягнена Жанет. Вона була босою, і під мішкуватим напівпрозорим балахоном на ній нічого не було.

Верна помацала балахон.

— Навіщо, в ім'я Творця, ти це на себе начепила? Жанет опустила очі.

— Джеган велить усім своїм рабиням носити такий одяг. З часом перестаєш його помічати.

— Зрозуміло. — Верна бачила, що Уоррен старанно відводить погляд від сестри Жанет, яка стояла перед ним, по суті, голою.

— Верна, що ти тут робиш? — Запитала Жанет тихим голосом.

Верна усміхнулася і вщипнула її за щоку.

— Я прийшла, щоб витягти тебе звідси, дурненька. Я прийшла, щоб врятувати тебе. Ми подруги — і ти думала, що я тебе кину?

Жанет розгублено моргнула.

— Аббатиса послала тебе за мною?

Верна підняла руку і показала їй кільце у себе на пальці.

— Я аббатиса.

Жанет завмерла в подиві. Потім впала на коліна і почала цілувати сукню Верни.

Верна взяла її за руку і примусила встати.

— Перестань. На це немає часу.

— Але… Але як? Що трапилося?

— Верна, мережа довго не протримається, — пошепки нагадав Уоррен.

— Жанет, слухай мене. У нас мало часу. Нам небезпечно довго затримуватися.

— Саме так, — сказала Жанет. — Аббатиса, ви повинні…

— Верна. Ми подруги. І я як і раніше Верна.

— Верна, як, в ім'я Творця, тобі вдалося проникнути в цитадель Джегана? Ти повинна йти. Негайно.

Якщо тебе знайдуть…

Верна насупилася і торкнулася кільця, протягнуто через нижню губу Жанет.

— Що це? — Жанет зблідла.

— Це значить, що я рабиня Джегана. — Вона почала тремтіти. — Верна, рятуйся. Йди. Ти повинна тікати!

— Я з

нею згоден, — прошепотів Уоррен крізь зціплені зуби. — Давай змотуватися! Верна поправила плащ на плечах.

— Я знаю. Тепер, коли ми тебе знайшли, можна і бігти.

— Милостивий Творець, ви навіть не уявляєте, як я хотіла б йти з вами, але ви не в силах уявити, що Джеган тоді зі мною зробить. О Творець, ви просто не в силах уявити!

Її очі знову наповнилися слізьми.

— Жанет, послухай мене, — сказала Верна. — Я твоя подруга. Ти знаєш, що я не стала б тобі брехати. — Вона почекала, поки Жанет кивне. — Є спосіб не пустити соноходця у твій розум.

Жанет вчепилася їй в сукні.

— Верна, не муч мене марною надією! Ти і уявити не можеш, як я хочу тобі вірити, але я знаю…

— Це правда. Слухай мене, Жанет. Тепер я — аббатиса. Невже ти думаєш, що Джеган не зацапав би мене якби міг? Але він не може.

Жанет тремтіла, сльози текли по її щоках.

Уоррен поклав руку їй на плече.

— Верна говорить правду, сестра Жанет. Джеган не може проникнути в наш розум. Ходімо з нами, і ти будеш і безпеці.

— Як? — Прошепотіла Жанет. Верна нахилилася до неї.

— Ти пам'ятаєш Річарда?

— Звичайно. Неприємності і чудеса в одній людині. Верна посміхнулася.

— У нього є дар, але не такий, як у всіх. Він був народжений з обома сторонами магії. Більш того, він — Рал Три тисячі років тому предок Річарда створив магію, яка не дозволяла соноходцям того часу проникати в розум його підданих. Ця магія передається у спадок його нащадкам, які мають дар.

Жанет перестала ридати.

— Як? Як це працює? — Верна посміхнулася.

— Настільки просто, що важко повірити. Так часто буває з могутньою магією. Потрібно лише від усього серця принести йому клятву вірності, і його магія відразу буде захищати тебе від соноходця. Поки Річард живий і перебуває в цьому світі, Джеган ніколи не увійде в твій розум.

— Я присягну у вірності Річарду і буду вільна? Верна кивнула:

— Саме так.

— Що я повинна робити?

Верна підняла руку, щоб попередити заперечення Уоррена. Вона опустилася на коліна, і Жанет зробила те ж саме.

— Річард — бойовий чарівник і веде нас у нашій боротьбі проти Джегана. Ми віримо в нього, віримо в його серце. Повторюй слова разом зі мною і вір у Річарда — і ти будеш вільна.

Жанет кивнула і молитовно склала руки. Сльози котилися по її щоках. Верна зашепотіла присягу, роблячи паузи, щоб Жанет могла повторювати після неї:

— Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас, Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму наше спасіння. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.