Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

— Я бачила, як хтось побіг туди, — крикнула вона у відповідь.

Річард помчав направо. Вибігши з провулка на вулицю, він подивився в обидві сторони і схопив за руку проходить повз дівчину.

Звідси вибіг чоловік. У яку сторону він побіг?

У переляку вона спробувала вирватися, іншою рукою притримуючи капелюшок.

— Тут усюди люди. Хто саме? — Річард відпустив її. Зліва по вулиці продавець овочів піднімав перекинутий візок. Річард підбіг до нього.

— Як він виглядав? Чоловік, який тут пробіг, — як він виглядав.

Продавця овочів поправив

крислатого капелюха.

— Не знаю. Він набіг ззаду і перекинув мій візок. Я бачив тільки його спину, коли він побіг он туди. — Він показав рукою.

Річард знову пустився бігом. Стара частина міста представляла собою суцільний лабіринт вулиць, вуличок і глухих кутів. Річард міг орієнтуватися тільки по відблисках сонця на заході. Втім, людина, яку він переслідував, навряд чи бігла у певному напрямку. Він, ймовірно, просто біг, щоб утекти.

Річард наткнувся на д'харіанський патруль. Перш ніж солдати встигли йому відсалютував, він запитав:

— Чоловік тут пробігав?

— Ми нікого не бачили. А як він виглядає?

— Не знаю. Він вистрілив в нас з арбалета і втік. Його потрібно знайти.

Розсиптесь і починайте шукати.

Перш ніж вони виконали наказ, до Річарда підбігла Раїна. Вона привела з собою ще п'ятдесят солдатів.

— Ви бачили, куди він побіг? — Запитала вона, задихаючись від бігу.

— Ні. Я втратив його слід. Давайте все розділяйтеся по дві людини і знайдіть його.

— Магістр Рал, — сказав сержант, який командував патрулем, — той, хто хоче сховатися, не буде бігти. Цим він тільки приверне до себе увагу. Якщо у нього є хоч крапля розуму, він зверне за найближчий кут і спокійно піде, як всі. — Сержант обвів рукою вулицю на доказ своїх слів. По вулиці йшло безліч людей, і кожен міг бути тим, кого Річард переслідував. — Натякніть хоча б, як виглядає цей убивця.

Річард засмученим похитав головою.

— Я його толком і не побачив. — Він скуйовдив рукою волосся і перевів дух. Розійдемося. Половина повертається в тому напрямку, звідки прийшли. Запитуйте всіх перехожих, чи не бачили вони тікаючого і як він виглядав. Може бути, зараз вбивця йде звичайним кроком, але спочатку він все ж біг.

Раїна з ейджом в руці встала за його плечем.

— Решта підуть зі мною, — сказав Річард. — Треба взяти побільше людей.

Я хочу продовжувати пошуки. Можливо, ми наткнемося на нього, і в паніці він знову побіжить. Якщо це трапиться, ви повинні взяти його живим. Живим.

Лише пізно вночі вони повернулися до Палацу сповідниць. Там панувала тривога.

Палац був оточений солдатами з списами, мечами і луками напоготові. Миша не проскочила б.

Пройшовши через двері, Річард побачив Трістана Башкара.

Посол в очікуванні походжав по залу, заклавши руки за спину. Почувши кроки, він зупинився і обернувся.

Річард теж зупинився, і посол наблизився. Вигляд у нього був зламаний.

Морд-Сіт, Дрефан і Надін відступили на крок, а Келен залишилася стояти поруч з Річардом.

Трістан вклонився.

— Магістр Рал, ви можете приділити мені хвилинку? Річард відмітив,

що цього разу він не відкинув плащ, щоб похвалитися своїм кинджалом.

— Зараз. — Річард повернувся до своїх супутників. — Уже пізно. Нам належить ще багато роботи, і я хочу, щоб ви відпочили. Бердіна, ти підеш в замок і будеш чергувати всю ніч разом з Карою. Бердін насупилася:

— Удвох?

Річард метнув на неї сердитий погляд:

— Ти що, не чула? Так, удвох. Після того, трапилося, пильність треба подвоїти.

— Тоді я буду охороняти покої Матері-сповідниці, сказала Раїна.

— Ні. — Річард підняв вказівний палець. — Ти будеш охороняти покої Надін. Адже саме її хотіли вбити.

— Так, Магістр Рал. — Раїна запнулася. — У такому разі я поставлю солдатів біля покоїв Матері-сповідниці.

— Якби я хотів, щоб солдати несли варту біля покоїв Келен, я б сказав тобі про це, хіба не так? — Раїна почервоніла. — Я хочу, щоб солдати, які були зовні, охороняли кожні двері, кожне вікно, патрулювали б кожен клаптик землі біля палацу. Кожен! Небезпека — там, а не тут. У палаці Келен ніщо не загрожує. І солдатам всередині нічого робити. У нас і так мало людей. Не вздумай нікого ставити біля покоїв Келен. Ти мене чуєш? — Але, Магістр Рал…

— Не сперечайся зі мною. Я не в тому настрої. — Келен торкнулася його руки.

— Річард, — прошепотіла вона, — ти впевнений…

— Хтось намагався вбити Надін і майже досяг успіху. Ви що, не розумієте, що це значить? Але я не дозволю вбивці повторити спробу. Я хочу, щоб Надін була під захистом, і вистачить суперечок. Дрефан, з цієї хвилини ти повинен носити меч. Хтось хоче позбавити нас цілителів.

Він замовк. Всі мовчки дивилися в підлогу.

— Добре. — Річард знову повернувся до Трістана. — Що у вас?

Трістан розвів руками.

— Магістр Рал, я тільки хотів сказати, що вельми жалкую. Я розумію, що здався вам байдужим, але насправді мене дуже засмучує, що люди хворіють і вмирають. Чесно зізнатися, я дуже переживаю, і нерви мої на межі. Я не хотів сваритися з вами. Сподіваюся, ви приймете мої вибачення.

Річард вдивився в його очі.

— Так, звичайно. Вибачення прийняті, і мені шкода, що я був сьогодні нестриманий.

Мої нерви теж на межі. — Річард поклав руку Надін на плече. — Хтось намагався вбити мою цілительку, жінку, яка присвятила життя тому, щоб допомагати людям. Але чума продовжує лютувати, і городяни починають звинувачувати в цьому цілителів. Я не можу допустити, щоб хтось заподіяв шкоду людям, які з усіх сил намагаються допомогти.

— Так, зрозуміло. Дуже гарно з вашого боку прийняти мої вибачення.

Дякую вам, Магістр Рал.

— Тільки не забудьте, посол, що два тижні закінчуються завтра.

Трістан вклонився.

— Я розумію. Завтра ви дізнаєтеся моє рішення. Магістр Рал. Обіцяю вам. Доброї ночі.

Річард повернувся до решти:

— Завтра у нас багато роботи. Вже пізно. Як постійно нагадує мені Дрефан, ми всі повинні виспатися. Ви отримали накази. Питання?

Кожен заперечливо похитав головою.