Чорна рада

Кулиш Пантелеймон Александрович

–ано встаЇш, кон€ напуваЇш,

овтенького вiвса пiдсипаЇш,

«еленого сiнц€ пiдкладаЇш;

¬ сiнечки йдеш Ч нагайки питаЇш,

¬ комору йдеш Ч сiдельц€ шукаЇш;

fит€ плаче Ч ти не поколишеш;

¬се на мене важким духом дишеш!

“iлько батько мiй не пускавсь у такi жалiбнiњ розмови, €к той козак iз своЇю жiнкою, а, надумавшись сам собi, сiв на кон€, ухопив на сiдло карапуза-синка свого, себто мене ледачого, та й гайда на «апорожжЇ. Ќе виб>=гала ж за ним усл>=д мо€ пан>=матка, €к у т>=й п>=сн>=, не хапала за стремена, не прохала вернутись, напитись варенухи, прибратись

у голубий жупан та хоч раз >=ще подивитись на свою милу. <= жупани, >= худобу покинув в>=н њй на прожиток, а сам у семр€з>= убравсь за границю бабського царства. ќт же й мен>=, бачц€, доведетьс€ йти батьк>=вським сл>=дом!

Ч Ќу, бери ж кубок, Ч каже гетьман, Ч да п>=дкр>=пись на дорогу. fо „орноњ ори не близький св>=т. ќсь >= ми погладимо тоб>= дорогу.

Ч f€куЇмо тоб>=, пане гетьмане! Ч каже ирило “ур, клан€ючись низенько. Ч ”же коли ти й сам гладиш мен>= дорогу, то будь певен, що € свою кралю перевезу гарненько в „орну ору.

Ч ўо ти думаЇш, синку? Ч каже нишком гетьманов>= Ўрам. Ч “и знаЇш, що за божев>=льн>= люде с>= комишники: не розбере њх >= сам нечистий. Ќе в>=р, бо то зв>=р, хоть не вкусить, то зл€каЇ! fержи, синку, в голов>= сю пословицю. Ќа юродивих >=нод>= справд>= находить безум>=Ї.

Ч <=->=, батьку! Ч каже, см>=ючись, —омко. Ч fобре € знаю сього юроду. Ќема, може, >= в св>=т>= такоњ щироњ душ>= до мене. як проган€в € л€х>=в з ”крањни да одбивавсь од ёрус€, то в>=н >=з своњм н>=мим чорногорцем визвол€в мене не раз >=з великоњ б>=ди. —лужив в>=н мен>= за €зика, за шпига, за сердюка Ч >= все т>=лько ради доброго слова да ковша гор>=лки. Ќе раз € насипав >= йому шапку тал€рами, так >=дучи й витрусить на пороз>=. Ђ«в>=дки, Ч каже, Ч се такого см>=тт€ набралось?ї “акий химера! Ѕуло кажу: Ђ ириле, скажи, бога ради, чим мен>= тебе наградити? “и ж не раз слобон€в мою голову од смерт>=!ї Ч ЂЌе тоб>=, Ч каже, Ч награждати мене за се!ї ќт воно що, батьку!

Ч —правд>=, Ч каже Ўрам, Ч се золото, а не козак! ѕане отамане, Ч до ирила “ура, Ч ходи сюди, дай € обн>=му тебе да поц>=лую.

Ч «а що се така ласка?

Ч ’оди, мен>= то вже знати, за що.

fа й обн€в >= поц>=лував запорожц€.

Ч fа наградить же, Ч каже, Ч тебе господь за твоњ лицарськ>=њ вчинки!

Ч , батьку! Ч каже запорожець. Ч “о ж >=ще дурниц€, да так мене голубиш; що ж ти скажеш тод>=, €к украду з-п>=д поли гетьмана молоду?

„еревань б>=льш од ус>=х уподобав ирила “ура; усе реготав >=з його вигадок.

Ч ¬раг мене в>=зьми, Ч каже, Ч бгатц>=, коли € бачив такого жвавого молодц€! fуша, а не запорожець! <=ди, бгатику, й до мене, >= € тебе поц>=лую!

Ч ќт добр>= люде! Ч каже ирило “ур. Ч ” њх крадеш, а вони тебе ц>=лують! ѓй-богу, добр>= люде! Ўкода, що вже б>=льш не побачимось! ” „орну ору ворон >= к>=сток ваших не занесе. Ќу, прощайте ж тепер, панове громадо! f€куЇмо за хл>=б та за с>=ль! ѕрощайте! „ас лагодитись у дорогу.

<=, виходючи з дверей, розпростер руки да й каже:

Ч fвер>= одмикайтесь, а люде не прокидайтесь! fвер>= одмикайтесь, а люде не прокидайтесь!

Ч ўо за неподобна голова в сього ирила “ура, Ч см>=ючись, каже —омко. Ч —ебто вже ворожить, характерствуЇ.

VIII

Ќе довго в нiч гул€ли нашi козаки: поблизу св€того мiста гул€ти

довго не годилось. Iще не дiйшло й до пiвночi, а вже всi давно спали. ’ропли козаки на весь двiр, од самоњ свiтлицi, де спочивав гетьман >=з Ўрамом, да аж до стайн>=; там спав ¬асиль Ќевольник при „ереваневих кон€х. <=нш>= л€гли п>=д чистим небом, >= хоть уноч>= надвор>= було не душно, да тому черствому, гар€чому людов>= байдуже було про холод. «дорово було гул€кам надвор>=, €к трав>=, що прив’€ла вдень на сонц>=. ругом по гаю щебечуть солов’њ, аж луна розл€гаЇтьс€; деколи й пугач скаже своЇ смутне Ђпугу!ї. озацьке сонце високо п>=дбилось угору; зор>= вкрили все небо, €к ризу.

Ќе н>=ме було козаков>= те небо, >= м>=с€ць, >= зор>=: чи погл€не на м>=с€ць, на його пл€ми, чи погл€не на зор>=, то й серце, >= думка його розжевр>=Ї, €к од божого слова. „ого на м>=с€ц>= т>=њ пл€ми? ¬>=н знав, чого. “о ще €к ањн убив јвел€, то бог назнаменав на м>=с€ц>= той гр>=х своЇю рукою: Ђfив>=тес€, Ч каже, Ч люде: так €к сей ањн дов>=ку-в>=чного нестиме на плечах мертве братнЇ т>=ло, так ус€кий душогубець носитиме дов>=ку до суду т€жкий гр>=х св>=йї. ј зор>=? “о людськ>= душ>=. як засне гр>=шне т>=ло, добр>= душ>=, покинувши землю, знос€тьс€ до господа бога, купаютьс€, обливаютьс€ у небесному св>=т>=, п>=дслухають, що говор€ть на неб>= ангели.

як же часом покотитьс€ по небу >= погасне €сна зор€, козак перехреститьс€ >= помолитьс€ за усопшую душу. <=нш>= зор>= щаст€ть у його на врожай, >=нш>= на скот, а ¬>=з Ч чумацька щаслива зор€.

ясна, пишна була н>=ч над ѕечерським, да один т>=лько чолов>=к дививсь на њњ дива; не спав, дививсь >= н>=чого не бачив. ¬же ж не хто сей один, €к той сердега ѕетро Ўраменко. ому сон, а йому туга, да жаль, да досада. fовго в>=н ворочавсь на своњй бурц>=; дал>= встав, нат€г жупан да й вийшов у гай хв>=рточкою.

Ѕ>=дний козак тањвсь од ус>=х >=з своњм коханн€м, бо вс€к т>=лько б >=з його насм>=€вс€. озаки не дуже вдавались у любощ>=; знали сю нем>=ч найб>=льш д>=вчата да молодиц>=; вони-то поскладали й от>= п>=сн>=, от>= н>=жн>=њ розмови козака з д>=вчиною або милого з милою, що слухаЇш >= не наслухаЇшс€.

оли б у ѕетра була ненька р>=дненька або сестра жал>=бниц€, може б, њм розказав в>=н про своЇ лихо. Ѕо хоть €к не гордуЇ було козак любощами перед товариством, а €к вернетьс€ до господи, €к зачне коло його упадати ласт>=вкою мати, €к стане голубити сестра, розч>=суючи йому кучер>=, розпитуючи про далек>= сторони, про козацьк>= пригоди, то й тверде, €к зал>=зо, серце пом’€кшаЇ, >= що т>=лько важке Їсть на душ>=, усе козак своњм щирим жал>=бниц€м розкаже. Ќа б>=ду, в ѕетра не було н>= сестри, н>= матер>=; мав в>=н за порадник>=в т>=лько старого, гр>=зного панотц€ да жарт>=вливе товариство.

’одить в>=н, сновидаЇ по гаю >= сам не знаЇ чого. ћ>=с€ць став уже на неб>= нижче; св>=тить навскось по трав>=, по кущах, по березах. Ќ>=ч уже на >=сход>=. як ось чуЇ ѕетро Ч тупот€ть кон>=… ”се ближче, ближче. –озп>=знаЇ нешвидку ристь двох ступак>=в. «вернув з дор>=жки за кущ, щоб н>= з ким не зустр>=тись. як ось чуЇ й людську мову. ѕо зор>= ус€ке слово доходить до його чисто. «араз п>=знав ирила “ура голос, а по чорногорському бре да море п>=знав його побратима.

ирило “ур говорить: