Чорна рада

Кулиш Пантелеймон Александрович

як вода в „орному мор>= не переведетьс€, поки св>=т сонц€, так >= в —>=ч>= до в>=ку в>=чного не переведутьс€ лицар>=. « усього св>=ту зл>=таютьс€ вони туди, €к орли на недоступну скелю… ќт хоч би й м>=й побратим… та не про його тепер р>=ч. „олом тоб>=, пане €сновельможний! (“од>= вже зн€в шлик). „олом вам, панове громадо! „олом >= тоб>=, пане полковнику. Ќу, дак €к же ти вернувсь до табора, не маючи кон€.

Ч <=роде! Ч сказав Ўрам, гр>=зно насупивши на його б>=л>=њ брови, Ч коли б не таке м>=сто, то навчив би тебе шановатись!

Ч —ебто вийн€в шаблюку

та сказав: Ђјну, ириле, пом>=р€Їмось, чи€ довша?ї озацьке слово, € оддав би шалевий св>=й по€с за таку честь! “а сього зроду не буде! Ћучче, коли хоч, розрубай мене надвоЇ од чуба до матн>=, а € не зн>=му руки на твоњ шрами >= на твою р€су!

«нав-бо, що й сказати, запорожець. «араз старий >= вгамовавсь.

Ч „ого ж ти, Ч каже, Ч осо, од мене хочеш?

Ч Ќ>=чого б>=льш, розкажи т>=лько, €к ти добравсь п>=хтурою до табору.

Ч ѕху! —атано! Ч каже тод>= Ўрам, усм>=хнувшись. Ч –озкажу, т>=лько не доводь мене до гр>=ха. ќт й порозб>=гались >=к нечист>=й матер>= л€хи, а ватажок тод>=: ЂЅатьку! fа се в тебе кон€ нема?.. Ѕратчики, добудемо йому кон€!ї Ч да й припустив за л€хами.

Ч ўо ж, добули?

Ч fобули, враж>= д>=ти; вернулись >=з добрим мерином. «дивовались ми тод>= з козаками. як же й не здивоватись, що в самих кон>= потомлен>=, а жеребц€ таком доскочили, що так >= йграЇ на повод>=?

Ч ге! «най наших! Ќаш брат неспроста воюЇ: часом низовець >= чортом орудуЇ.

“ак говорив ирило “ур, розгладжуючи уси >= погл€даючи на всю компан>=ю, а оч>= так>= лукав>=, що разом, здаЇтьс€, й щиро говорить, разом >= морочить.

Ч fа >= в мене самого, Ч каже Ўрам, Ч така думка, що тут без нечистоњ сили не об>=йшлось. ѕитаю: Ђяк ви доскочили такого огира?ї Ч ЂЌам теЇ знати, батьку. —>=дай да њдь соб>= з богом: л€хи не за горою; часом жах у них проходить швидше од похм>=лл€ї.

Ч јга! ” нас так! Ч каже ирило “ур. Ч Ќаш>= не кудкудахчуть, >=зн>=сши €Їчко. ј воно було ось €к. ѕрипустили братчики за л€хами, а л€хи оглед>=лись, що њх женетьс€ жмен€, та й зупинились. ѕоки ж вони до мушкет>=в, а отаман приц>=ливсь та >= влучив њх ротм>=стров>= €краз межи оч>=. Ћ€хи тод>= врозт>=ч!. ј € за кон€… „и то пак отаман за кон€!..

Ч ўо за вража мати! Ч каже тод>= Ўрам, пртираючи оч>=. Ч fа се ж ти, бачу, сам >= отаман!

«апорожець тод>= в рег>=т.

Ч јга, Ч каже, Ч пане полковнику! “ак-то ти шануЇш давн>=х при€тел>=в?

Ч Ќу, вибачай, братику, Ч каже Ўрам, обн€вши його, Ч „и не розкололи л€хи мен>= голови шабл€ми да келепами: щось не держитьс€ в њй пам’€ть!

Ч ј що ж отеЇ ми так заговорились? Ч озвавсь —омко. Ч fавно пора по чарц>= да й за ст>=л.

Ч ќт, бгатц>=, розумна р>=ч, так-так! Ч каже „еревань. Ч я так отощав, не њвши зранку, що й радуватись не здужаю.

¬ипив ирило “ур гор>=лки да й каже:

Ч ”же ж, пане €сновельможний, не остав твоЇю ласкою >= мого побратима.

Ч Ќе оставим, Ч каже —омко. Ч я знаю, що в>=н шаблею ворочаЇ лучче, н>=ж €зиком.

Ч Ќе дивуйсь, пане гетьмане, що в>=н мовчить, наче води набрав у рот: в>=н у мене з далекоњ земл>=,

аж >=з „орноњ ори Ч десь аж за венграми. “епер таки наломивсь балакати по-козацьки, а скоро прийшов до нас, то насм>=шив братчик>=в своЇю мовою: усе т>=лько Ђбреї та Ђмореї! ј добрий юнак, о, добрий! ќдин х>=ба ирило “ур йому в юнацтв>= р>=вн€. “им € н>=кого й не люблю так, €к себе та його!

VII

—омко почав саджати гостей своњх за довгий ст>=л. Ўрама й „ереван€ посадив на покут>=, сам с>=в на хаз€йському м>=сц>=, к>=нець стола, а „ереваниху й Ћесю посадив на ослон>=. «апорожець примостивсь на задньому к>=нц>= стола >=з своњм побратимом.

Ўрамовому ѕетров>= прийшлось сид>=ти поруч >=з Ћесею, хоть в>=н би тепер рад був одгородитись од нењ горами й мор€ми. ўо там не вигадував той запорожець, €к там не пот>=шались гост>= >=з тих вигадок, в>=н сид>=в за столом, наче в гаю.

Ч Ќу, скажи ж мен>=, пане отамане, Ч питаЇ —омко в ирила “ура, Ч €ким в>=тром занесло тебе в ињв?

Ч —амим св€тим, пане €сновельможний, Ч одв>=товав запорожець, Ч проводжаЇм прощальника до ћежигорського —паса.

Ч „ого ж се ти одбивсь од свого товариства?

Ч ѕотривай, пане гетьмане, розкажу все по р€ду; дай перше промочити гортань. “>=лько в вас так>= н>=кчемн>= кубки, що н>= в в>=що гаразд >= налити. —в€те д>=ло наш>= с>=чов>= кор€ки! ” нашому кор€ц>= утопиш >=ншого м>=зерного й л€шка.

Ч ѕгавда, бгате, њй-богу, пгавда! Ч озвавсь „еревань. Ч я давно кажу, що т>=льки в —>=ч>= >= вм>=ють жит>= по-людськи. ѓй-богу, бгате, коли б у мене не ж>=нка та не дочка, то кинув би ус€ку суЇту мирськую та й п>=шов до вас на «апорожжЇ!

Ч м! Ч каже ирило “ур, озирнувши його тушу. Ч Ќе багато таких потовпилось би в курен>=!

”с>= засм>=€лись, а „еревань наперед ус>=х. ¬еселий >= негн>=вливий був соб>= пан.

Ч я з душ>= люблю сього пройдисв>=та, Ч каже гетьман Ўрамов>= стиха. Ч „асом в>=н закине й дуже вже круто, да, враг його знаЇ, €кось так щиро засм>=Їтьс€, що н>=защо на його не розсердивсь би.

Ч ѕогано т>=лько, Ч каже Ўрам, Ч що с>= братчики см>=ючись, чолов>=ка купл€ть, см>=ючись, >= продадуть.

Ч ўо правда, то правда, батьку. ѕо њх с>=човому розуму, н>=що на св>=т>= не стоњть н>= радост>=, н>= печал>=. ‘>=лозофи, враж>= д>=ти! fивл€тьс€ на божий мир >=з бочки, т>=лько не з порожньоњ, €к той f>=огенес, а по шию в гор>=лц>=.

Ч “ак вам хочетьс€ знати, чого € одбивсь од товариства? Ч каже ирило “ур, спорожнивши кубок. Ч ќсь чого. ћоже, ви чували коли-небудь про побратимство! fе вже не чувати? —е наш с>=човий звичай. як не одр>=зн€й себе од миру, а все чолов>=ку хочетьс€ до кого-небудь прихилитись; нема р>=дного брата, та й шукаЇ названого. ќт >= побратаютьс€ да й живут дов>=ку вкуп>=, €к риба з водою. Ђfавай, Ч кажу € своЇму „орногору, Ч давай побратаЇмосьї. Ч Ђfавайї. Ч ќт >= зайшли у братство та й попросили панотц€ прочитати над нами >=з јпостола, що нас породило не т>=ло, а живе слово боже; >= от уже ми тепер р>=дн>= брати, €к той ’ома з ремою.