Дивовижна одіссея Феді Кудряша
Шрифт:
— Ваша милість, Восьминіг підняв руку не лише на вас, але й на його високість герцога… За таке годиться залити горлянку розтопленим свинцем…
Капітан усміхнувся і похвалив:
— Молодчина, Тюлень, непогано придумав! На його пащеку й закуска.
— Свинцю йому! — загукали довкола.
Кілька чоловік схопили Педро і, штурхаючи під боки, потягли до грот-щогли. Скоро він уже не міг поворухнутися, зв'язаний мотузками.
— Гей, кухаря сюди! Де він? — загорлав боцман. — Ану, Габріелю, давай свою жаровню!
Худорлявий, нестарий
— Я готовий, — озвався кухар.
— І я теж! — крикнув конопатник, вилазячи з трюму. — Ось він, свинець! — урочисто проголосив він, показуючи чималий сірий брусок. — Зараз порубаю.
Він став відрубувати від зливка дрібні шматочки. Доменіко кинув їх на жаровню. Скоро там уже потекли краплі свинцю, зливаючись у маленьке сіре озерце.
Прив'язаний до щогли Педро то проклинав усіх, то плакав і благав про помилування.
Федя дивився на все це і не міг збагнути, як це людину, хай би що вона вчинила, піддають такому тяжкому і жорстокому покаранню. Це ж уявити тільки: ллють у рот розтоплений свинець!.. Може, попросити капітана, щоб заборонив це дике, варварське покарання?
Хлопчик уже ступив було до Дієго, але тут, розштовхуючи матросів, наперед вийшов старий згорблений чоловік у чорному довгому плащі з відлогою, чорному камзолі, чорних панчохах і черевиках. На голові в нього був чорний крислатий капелюх. У такій одежі невисокий старигань здавався вищим і тоншим, ніж насправді.
Чимось неприємним віяло від його тонкого обличчя, довгого гачкуватого носа, зморшкуватої шиї.
«Мов той гриф», — чомусь подумав Федя.
Обличчя старого було до неприродного бліде, очі блищали якимсь лихоманковим блиском. Вражало, що він не мав брів, а рідка сива борідка була ніби приліплена до підборіддя.
Старий тримав у руках згорток пергаменту.
— Я виконав вашу волю, доне Дієго, — мовив він ламаною іспанською мовою. — Ось ваш гороскоп.
— І що там, Гуго? — поцікавився капітан.
— Дванадцять знаків зодіака — Овен, Теля, Близнята, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козерог, Водолій і Риби, — перелічив старигань, — і ще двадцять два знаки каббали, ключ і ворота, чотири стихії, три начала, сім сфер наказують вашій милості сьогодні, в день п'ятниці, вибачити кожному його образи.
— Як це вибачити? — сторопів капітан. — А якщо на мене було здійнято руку?
— Тоді теж, — спокійно і твердо повторив старий.
— Стривай, стривай, Гуго, а що ж мені робити з цим клятвовідступником? — він показав на Педро.
— Пробачити і йому. Так наказують зорі. Коли порушиш їхній наказ, можеш наразити-і я на велику біду, — старий непомітно для себе перейшов на «ти». — Ось тут, поглянь… — Пін розгорнув пергамент, тицьнув вузлуватим пальцем. — Несприятливий астральний знак — знак Пса!
Дієго за мить зблід. Тремтячими пальцями
Іржавий якір мені в бік! — стривожено вигукнув капітан. — Добре, Гуго, що ти вчасно попередив мене, я міг згубити себе, — Дієго повернувся до матросів. — Розв'яжіть Педро! Закуйте його в кайдани.
— Стривай, — підняв руку Гуго, — ти мусиш простити йому зовсім.
— Як? — розгубився капітан. — Але ж він здійняв на мене руку!
— Так наказують зорі. Я попередив тебе, а ти можеш чинити, як забажаєш.
Дієго помовчав, почухав чорну борідку і раптом зовсім несподівано спитав у Феді:
— А ви, ваша високість, як гадаєте? Подумати тільки, що міг відповісти Федя?
Сказати, що гороскоп — це цілковита дурниця, дурисвітство, обман? Хлопчик змовчав.
— Втім, тут і дитині ясно, — озвався капітан і підійшов до Педро. — Тобі, Восьминоже, до дідька пощастило. Коли б не астральний знак, ковтнув би ти свинцю. Що ж, звільняю тебе, а ятаган беру з собою.
— Трясця б узяла цього чорнокнижника… — буркнув під ніс Габріель і, схопивши відро з водою, залив на жаровні вогонь.
Матроси, мабуть, розчаровані тим, як обернулась справа, ліниво розбрелись по каравелі. Непомітно підкралися сутінки. Заморгали перші зірочки.
— Ваша високість, — мовив до Феді Дієго, — можете бути певні, що на моєму кораблі матимете всі зручності. Мої батьки — маєтні гранди, це тільки я волею долі змушений перебувати серед цієї мужви, — він гидливо кивнув у бік матросів. — Авжеж, — задумливо продовжував капітан, — колись усе було по-іншому… Я жив у розкошах, що хотів, те й робив. Були в мене найкращі арабські скакуни, карети з позолотою, оздоблені найліпшими майстрами. Всередині оксамит, атлас, заморські шовки… Навіть коні підковані золотими підковами.
— Невже із золота? — не стримався Федя.
— Правду кажу, ваша високість, із щирого золота, — гордовито сказав Дієго. — А одяг… Я міг переодягатися сто разів на день… Які в мене були камзоли, панталони, капелюхи, черевики!.. Самих камзолів, хоч вірте, хоч ні, було з півтораста. І з них третина—розшиті діамантами і перлами. Е-ех, — він зітхнув, мабуть, жалкуючи за тим, що відійшло. — Дитинство моє і юні роки минули при королівському дворі. Я там добре вивчив придворний етикет, бо ж був у свиті самого інфанта.
Капітан відчинив дубові різьблені двері.
— Прошу до моєї каюти. Наскільки це можливо на каравелі, я вмеблював її так, щоб не сором було прийняти і його величність самого короля… Моя каюта до ваших послуг, — він скинув капелюха і ґречно вклонився.
Кудряш переступив високий поріг і опинився в капітанській каюті. Напівпрозора слюда у вікнах ледве пропускала знадвору світло. Хлопчик поклав на підлогу рюкзак і обдивився. Очі поступово звикали до напівмороку, що панував у каюті.