До Золотої Зорi (на украинском языке)

Бережной Василий Павлович

– Отой пiдлiток, то Магiв син?

Кенi поглянула на кулю:

– Ага, це Дан, поглянь - у нього в руках звiрятко.

– Мабуть, упiймав кошеня.
– Каштан сфокусував зображення.
– Так i є, це буде перший приручений тут кiт.

– Та вони вже давно приручають тварин, - докинула Кенi.
– О, прошкує до нашого будинку.

– Певне, хоче показати Вадовi.

Зненацька на узлiссi почався рух. Кiлька чоловiкiв стали кружка, мов у танцi. Потiм, коли Маг змахнув бiлою кам'яною дощечкою, взялися виривати траву, дерев'яними

копачками зiскрiбати землю. Незабаром з'явилося заглиблення, схоже на чорну тарiль дiаметром у кiлька метрiв.

– Що вони роблять?
– не вiдриваючи погляду вiд кулi, обiзвалась Кенi.

– Мабуть, якесь ритуальне дiйство. Побачимо.

Тим часом iншi чоловiки носили каменi - округлi, завбiльшки з голову. Тими каменями вони вимостили "тарiль", а тодi накрили сухим гiлляччям i зеленим хмизом. Коли таким робом приготування були закiнченi, всi трохи вiдiйшли i сiли на травi. Маг, узявши двi сухi палички, почав терти, видобуваючи вогонь.

– Може, кинути їм пучок променiв?
– усмiхнувся Iмпет.
– А то в нього трохи застарiла технологiя.

– Не втручайся, - спохмурнiла Кенi.

Нарештi Маг запалив багаття. Сизий димок пiднявся над хмизом саме тодi, коли зайшло Свiтило. Незабаром полум'я затанцювало над усiєю "тарiллю", люди вiдсунулися подалi - в сутiнки, один лише Маг лишився сидiти вiч-на-вiч iз Духом Вогню. У свiтну кулю було добре видно, як тремтять вiдблиски вогню на його сухорлявому обличчi, як ворушаться старечi губи: вiн щось говорив Духовi Вогню, мабуть, благав його, умовляв допомогти, бо i мiмiка, i жести рук, i похитування корпусу виражали упокорення. Нi погроз, нi найменшого залякування!

Багаття палало цiлiсiньку нiч, i десь передсвiтом тишу розкололи лункi вибухи - то вiд жару трiскалось камiння. Першi променi Свiтила позолотили верхiвки дерев, i тодi пролунав рiзкий звук рiжка, будячи сонних. Майже всi "прихiдцi з неба" вже були на ногах, а Кенi та Iмпет чи не найпершi. Вони вже знали, що зараз вiдбудеться ритуал на догоду Духовi Вогню, i поспiшили на узлiсся.

Видовище було вражаюче. До "тарiлi", що пашiла жаром, пiдiйшов невеликий гурт босих i майже голих чоловiкiв, стегна яких були прикритi свiжим листям iз рiзних дерев. На мить вони зупинились, Маг кинув кiлька зелених гiллячок на камiння i змахнув рукою. Присутнi спокiйно, без вагання рушили на "тарiль", один за одним ходили по колу, ступаючи на розпечене камiння.

– Божевiльнi!
– iз жахом прошепотiла Кенi.

Тим часом старий Маг почав кидати на "тарiль" зелене листя - його жмутами подавали дiти. Задимiло, зашипiло, - наче пiд ногами виконавцiв ритуалу звивалися гадюки. Картина одразу змiнилася: учасники "ходiння по вогню" взялися за руки i почали танцювати, щось вигукуючи. А потiм, узявши в дiтей невеликi дерев'янi дзбани, почали чимось поливати камiння, затим усю "тарiль" засипали землею. Оговтавшись, Кенi пiдiйшла до них, оглянула кожного, але

нi в кого - найменшого опiку! Наче вони й не ступали на розжарене камiння.

Iмпет наблизився до Мага. Старий випростався i наче повищав, очi йому сухо блищали, i важко було визначити, чого в них було бiльше: лютої затятостi чи торжества. Капiтан, не вiдводячи погляду вiд Магових палаючих зiниць, поцiкавився, коли чекати допомоги, адже треба вести землянi роботи.

– Я питав Духа Лiсу, - урочисто вiдповiв Маг, - i вiн загадав благати Духа Вогню. Ти бачив, як Дух Вогню ласував камiнням, чув, як воно трiщало в його зубах?

– Нам давно вiдомо, що вогонь зажерливий, - промовив капiтан, спохмурнiвши, - але ми втрачаємо час. Центральне Свiтило покарає усiх за таке зволiкання. Треба негайно розпочинати роботу.

Маг прискалив око, i капiтановi на мить здалося: старий наскрiзь пройнятий отим жаром, що жеврiв тут усю нiч.

– Дух Вогню наказав: син мiй - Дан - мусить вiдправитися до самого Духа Свiтила!

– Як це?
– здивувався капiтан.

– Його перенесе дротик. Дан дiзнається про все. Вернеться з мандрiвки стане на моє мiсце, буде Магом.

– А коли не повернеться?

– Якщо Дух Свiтила залишить його в себе, нам не випадає переходити до iншого Свiтила. Все буде, як було.

– Ти сказав - дротик. Як вiн його перенесе? Вiн же летить недалеко.

– Дротик випустить дух, той полине вгору.

– А чому саме Дан?

– Так звелiв Дух Вогню.

Старий знову прискалив око, i капiтана обпалив хижий погляд.

Бiльше не питав нi про що. Хитнувши головою, поспiшив до себе.

– Бачиш, бачиш, яке звiрятко подарував Дан?
– Малий Бад з розгону обхопив батька рученятами.- Зловив у хащах! Вiн ще ввечерi принiс...

Дан, опецькуватий пiдлiток, сидячи навпочiпки на пiдлозi, погладжував пухнасте кошеня по спинi.

– Це з тих, що полюють на зовсiм маленьких, - сказав, поглянувши на капiтапа.

– Я знаю, це - кошенятко, з нього виросте великий кiт.

– А можна, хай вiн у нас живе?
– з надiєю в голосi попросив Бад.

– Нехай. Годуватимеш, вiн i звикне. Це буде наш перший приручений кiт.

Пiдiйшла Кенi - обличчя схвильоване, в очах тривога.

– Дан приречений,- прошепотiла, озирнувшись на хлопчикiв, що вовтузились з кошенятком.
– Я не сподiвалася, що старий такий пiдступний i жорстокий.

– Я знаю про його намiри, - зiтхнув Iмпет.
– Дикiсть, звичайно, але...

– Якi можуть бути "але", якi вагання?
– Кенi насупила брови.
– Треба вiдвернути це ритуальне вбивство хлопця.

Капiтан пiдiйшов до Дана.

– Ти вже знаєш, куди тебе хочуть послати?

– До самого Духа Свiтила!
– юне лице засяяло радiстю.

– I тобi не страшно?

– Страшнувато, - похнюпився Дан.
– Зате, як повернуся, - буду Магом!

– Ох ти...
– захоплено вигукнув Бад.
– Невже станеш Магом?