Долина Гнівного потоку

Фелькнер Бенно

Якусь мить Гай боровся з собою. Він бачив, що Біллі хоче підставити йому ногу. Спершу техасець гадав, що то все з п’яної голови: він добачав у Біллі лише заводіяку, що шукає зачіпки. Але застережливий Доків погляд посіяв у ньому якусь несвідому підозру. Гай не хотів сваритися, а тим паче зчиняти бешкет у Доротеї. Взагалі він нічого вже не хотів. Тому, розміркувавши так, обернувся й відійшов. Біллі занімів з подиву. Такого він не чекав від Бертового брата. Та Гай же боягуз із боягузів! Недарма Боєр мав із ним таку мороку.

Біллі

зареготав так гучно й зневажливо, що всі в залі обернулися до них. Док, якому вже було відлягло від серця, стрепенувся і глянув на Гая. Той наче хотів був вернутися, але таки відійшов до столу й сів. Тільки обличчя йому ледь зблідло й на чолі виступили краплі поту.

Гості зашепотіли: мовляв, і Гай Джілберт злякався цього тирана. Та й як могло бути інакше…

Біллі кипів. Його жертва не клюнула на гачок! Він би з ним упорався законно, якби все склалось так, як наперед гадалося. І от тобі на, не пощастило, тепер треба братися до техасця якось інакше.

Біллі знову почав пити, уже з своїми трьома поплічниками та з Кудланем, що й собі підсів до них. Біллі так і сипав виграними грошима, горілка лилася рікою, гриміла музика, Жаба теж горлав із своїми приятелями. То була найшаленіша ніч у цій долині — а потім настав страшний кінець.

Док тихенько підійшов до столу, де сиділи Гай Джілберт, Маррі і двоє ковбоїв. Джім та Ед танцювали. Гай уже заспокоївся. Док сів коло нього; обличчя в лікаря було стомлене й посіріле.

Маррі глянув на нього й сказав:

— Треба, щоб Доротея звеліла вже замикати.

— Тоді шукачі рознесуть цей барак на друзки, — спокійно відповів Док, — а мені доведеться влаштовувати тут шпиталь. Але я пошлю по Бренкера.

— Може, ходімо вже? — звернувся Маррі до Гая.

Той після пригоди з Біллі став мовчазний, щось його наче гризло. Він глянув товаришеві у вічі й сказав тихо, розважливо:

— Не можна лишати Бренкера самого. Не завадило б також послати по Слейтера й Мура. Вони напевне прийдуть.

Док задумливо кивнув головою.

— А чи не краще було б, якби ти пішов звідси, Гаю?

На Гаєвому обличчі з’явився суворий і впертий вираз. Він глянув на Дока так допитливо й вимогливо, що той пояснив:

— Я не знаю, що у вас там з Біллі зайшло, Гаю, але ти розумієш, чому він до тебе чіплявся?

Док дивився знизу вгору на здоровенного техасця й чекав. Той замислено наморщив лоба.

— Може, я дам тобі ще одну ниточку, Гаю? — обережно, півголосом вів далі Док. — Біллі, побачивши тебе з Пастором, буркнув: “Пташка сама залетіла в клітку…”

Гай Джілберт звів брови і аж губи розтулив. Очі його посуворішали, обличчя побіліло, він, здавалося, щось напружено обмірковував. Ніхто більше не промовив ні слова: всі раптом зрозуміли, що над Гаєм Джілбертом нависла біда. Нарешті Док знову озвався:

— Боєр днями кудись їде — може, це тобі щось каже, Гаю?

Гай Джілберт здригнувся. Та поїздка нічого

йому не пояснювала, але від самого цього імені в нього тьохнуло серце, бо думки його якраз снувалися навколо Боєра. Док, не знаючи того, попав у яблучко. Тієї миті Гай Джілберт усе зрозумів. Йому аж млосно стало. Він схопив пляшку, налив чарку по вінця, випив її одним духом і з легким відтінком іронії обвів по черзі поглядом кожного з товаришів, наче зважував щось. В його очах танцювали бісики.

— Цокніться зі мною, друзі! — сказав Гай. — Це ще не поминки. Принаймні не мої. А тобі, Доку, особлива дяка від мене.

Він цокнувся з Доком і ще раз випив. Док був поважний і замислений — таким його мало хто знав.

— Біллі дуже небезпечний, Гаю! — в голосі його бриніла турбота й співчуття. — Не можна підставляти груди під його зброю.

Гай поплескав його по плечу, як доброго товариша.

— Давай ще цокнемося, Доку, — сказав він і засміявся весело, мов дитина. — Хтозна, коли нам ще випаде така чудова нагода. Я в цій проклятій долині знайшов щось набагато краще, ніж золото: себе самого і друзів! Серед них і тебе, Доку. Випиймо за те, що мені так пощастило!

Він цокнувся з Маррі, з Доком, з ковбоями. Раптом його охопила дика радість і водночас глибока тривога. Він потис руку Докові, обняв Маррі, поплескав по плечу ковбоїв.

Док підвівся.

— Пошлю когось по Бренкера, — сказав він і пішов.

Лунала музика. Чоловік коло скриньки ані на хвилю не переставав крутити корбу. Галас стояв такий, що аж у вухах лящало. Док підкликав негра-кельнера, щось сказав йому і спокійно пішов далі. Але встиг дійти тільки до середини зали.

Із гральної кімнати вивалився Біллі-Корабель і почав розштовхувати на всі боки тих, хто танцювали.

— Де той святенник? — крикнув він. — Нехай знову поставить за мене!

Пастор сидів під стіною коло столика і, незважаючи на гармидер, мирно хропів собі, виставивши гнилі зуби. Всі глянули в той бік. Біллі побачив Пастора й рушив до нього. Шукачі були вже такі п’яні, що тільки весело захихотіли, коли Біллі брутально схопив Пастора й потяг до рулетки. Той, зненацька вирваний з п’яного сну, не розумів, що сталося. Він жалібно завив, мов собака під палицею, і перелякано вчепився за стіл. Стіл перевернувся й накрив Пастора, але Біллі витяг його звідти.

Джім, побачивши те, лишив свою дівчину серед зали, де він танцював, і люто кинувся до Біллі. Якби він був тверезий, то не зважився б на таке, але п’яному й море по коліна. Ед Фінні поспішився за ним. Того проклятого вечора він теж не дуже міцно тримався на ногах. Обидва вони були проти Біллі, як два жуки проти пацюка.

— Не чіпай його, тварюко! — крикнув Джім і, обхопивши Біллі за вільну руку, рвонув його назад. Таке зухвальство вразило Біллі. — Це порядний чоловік і був-найкращий ватаг на всі прерії! Не чіпай його, кажу тобі!