Долина совісті
Шрифт:
Богорад насупився:
— Це тільки початок… Я став длубатись далі. До того, як вийти заміж за Оскара Сніга, наша фігурантка якийсь час була «цивільною» дружиною Єгора Єлистая… Пам’ятаєте, був такий телеведучий? Дуже популярний років шість тому?
— Він, здається, наклав на себе руки? — запитав Влад, знову підбираючи пальці в черевиках. — Ходили такі чутки…
Богорад кивнув:
— Так. Він вистрибнув із п’ятнадцятого поверху через кілька днів по тому, як востаннє посварився зі своєю дружиною… з пані Анжелою Стах.
Влад приплющив очі.
…Уривок з телерепортажу п’ятирічної давнини. Влад рідко
Пізно вночі в інформаційному повідомленні показали тільки тіло на асфальті — під простирадлом — і тонку руку без кілець і браслетів, білу руку на розкреслених крейдою дитячих «класиках». Просто на цифрі «три»…
— Що з вами? — швидко запитав Богорад. Видно, він звик вважати свого співрозмовника холоднокровною і мужньою людиною, і раптова Владова блідість здивувала його.
— Дуже шкода, — глухо кинув Влад. — Хто ще?
— Ви вже здогадалися? — швидко запитав Богорад. — Тобто ви справді припускали…
— Ні, — чесно зізнався Влад. — До такої міри — я не припускав.
До їхнього столика підійшла офіціантка. Чемно запитала, чи не бажають відвідувачі чого-небудь іще, і Влад замовив двісті грамів коньяку. Богорад подивився на нього — і замовив морозиво.
Очікуючи на замовлення, обоє мовчали. Богорад хотів, щоб Влад запитав, а Влад дивився на машини, мелькаючі за живоплотом із самшитових кущів, і думав про самоскид із брудною жовтогарячою кабіною.
Нарешті принесли коньяк і морозиво. Богорад опустив ложечку в шоколадно-рожеву масу, зачерпнув шматочок, підніс до рота, смачно лизнув:
— До того, як познайомитися з Єгором Єлистаєм, Анжела Стах була заміжня за молоденьким сином відомого банкіра… Доній, вам це прізвище про що-небудь говорить? Тільки той Доній — Гліб, а син його — Ярик. Ярик Доній. Молодший за неї на вісім років. Він іще школу не закінчив, коли вони познайомилися. Ярик Доній прожив у законному шлюбі з пані Стах дев’ять із половиною місяців… Після чого вони розлучилися, і Ярик потрапив у психлікарню. Він і зараз там. Тобто час від часу. Як мені сказали, у нього бувають ремісії, і його виписують. Але обов’язково раз на рік, навесні, він упадає в жорстоку депресію… Саме зараз у нього загострення, тому зустрітися з ним мені не вдалося. Звичайно, старшому Донию зовсім не хочеться, щоб хтось знав про нещастя з його сином, довкола нього існують усілякі таємниці, заборони і таке інше… Однак у дитинстві й юності, як розповідають свідки, це був милий, зовсім нормальний і життєрадісний хлопчик. Щоправда, батько балував його, і на особистому рахунку в хлопчика була зовсім астрономічна сума… Розумієте?
Влад зробив великий ковток коньяку, встиг уловити концентрований аромат винограду, і надпив іще раз:
— Далі…
— До того, як познайомитися з заможнім школярем, — нудним голосом продовжував Богорад, — пані Анжела Стах була коханкою такого собі художника. Видно, її просто-таки щастило на богемних персонажів… Ім’я художника нічого вам не скаже — Самсон Ведрик… хоча зараз, як стверджують фахівці, його роботи починають зростати в ціні. Знаєте, як це буває: жив у злиднях,
— Посмертно? — перепитав Влад.
Богорад кивнув:
— Він порізав собі вени приблизно сім років тому. Між його смертю і знайомством Анжели Стах з сином банкіра — півтора мною не відстежених року. Де вона була? Що робила? Невідомо. З художником у них було велике кохання завдовжки у півтора року. Потім він помер.
— Художники частенько бувають психопатами, — сказав Влад.
— Зрозуміло, — зітхнув Богорад.
І наліг на своє морозиво, а Влад дивився, як він їсть. Як ніжно-рожеві з шоколадними прожилками грудочки перебираються із вазочки на ложку, а потім зникають у горлянці приватного детектива. «Дивно, що він любить морозиво», — тупо думав Влад.
І жодних інших думок.
— А що було з Анжелою Стах між її відрахуванням із медучилища й зустріччю з неврівноваженим художником Самсоном Ведриком, — сказав Богорад, облизуючи губи, — встановити поки не вдалося… Пане Палій, мені було б шкода, якби ви померли. Моїм дітям дуже подобаються історії про Гран-Грема… Крім того, ви винні мені ще половину суми. Як домовлялися. Якщо ви вмрете завтра — з кого мені вимагати гроші? З Анжели Стах?
Влад був вдячний Богораду за цей недолугий жарт. На Богорадів погляд, письменник був за крок від смерті, тобто людиною, завмерлою на карнизі висотного будинку, а детектив — як це йому, детективові, здавалося — рятувальником, який підповзав на животі, з усіх сил утримуючи на обличчі вираз доброзичливого спокою і навіть намагається жартувати…
Богорад не міг не помітити, що Влад вражений і засмучений. Але Богорад не уявляв, що саме так вразило його клієнта. І вже, звісно, він не міг і помислити, що йому самому — детективові Богораду — загрожує та ж таки небезпека, що погубила всіх Анжелиних чоловіків.
— Зрозуміло, — сказав Влад. — Певна річ, усе, про що ви мені розповіли, має документальне підтвердження?
Богорад ледь помітно посміхнувся:
— Ну, звісно… І я готовий передати вам ці документи. Тільки врахуйте — не всі з них можуть бути використані в суді. Дещо отримано, гм-гм-гм, не цілком законними методами.
— Я не збираюся ні з ким позиватися, — заперечив Влад.
Богорад покінчив з морозивом і відсунув вазочку:
— Пане Палій, ви задоволені моєю роботою?
— Так, — повільно сказав Влад. — Більш ніж. Я перекажу решту суми протягом…
Богорад нетерпляче махнув рукою, даючи зрозуміти, що фінансове питання наразі його не турбує:
— Так-так… Пане Палій, можна мені запитати?
— Про що?
— Бачте, — Богорад почухав кінчик носа. — Я приватний детектив, мені траплялося бачити людей у скрутну годину… Але те, що сталося з вами — надзвичайний випадок.
— Із мною поки нічого не сталося, — сказав Влад.
Богорад похитав головою:
— Сталося. Ви познайомилися з цією жінкою. Ви підтримуєте з нею стосунки ось уже кілька місяців, наскільки я можу судити… І ви запідозрили лихе. Адже так? Інакше навіщо вам було би звертатися до мене?
Влад зиркнув на дно своєї чарки. Двісті грамів коньяку зникли, залишивши по собі важкість замість полегшення і сумовиту тверезість замість ейфорії.
— Я не готовий до цієї розмови, — зізнався Влад. — Крім того, я плачу за збір інформації — а не за корисні поради.