Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
— Ти чуєш мене? — Прокричав Річард. — Я сказав; згинь!
Сестра Верна обернулася і витягнула вперед руку, немов бажаючи його позбутися.
— Залиш мене. Я досягла мети. Я знайшла блаженство. Йди!
Вона відвернулася. Дивно. Раніше примари вели себе зовсім по-іншому: вони намагалися заманити Річарда. А тут — навпаки. Йому знову стало страшно.
— Сестра Верна!
Невже це правда? Невже вона жива? Значить, насправді він не вбивав її, і все це йому тільки привиділося?
— Сестра Верна,
Верна здивовано подивилася на нього.
— Річард?
— Ну так, це я.
— Іди, — прошепотіла вона, піднявши очі до неба. — Я хочу побути з Ним.
— З ким це «з ним»?
— Прошу тебе, Річард, залиш мене. Ти проклятий! Згинь!
— Якщо ти — привид, то згинь сама! Сестра Верна благально подивилася на нього.
— Прошу тебе, Річард, не заважай Йому, не руйнуй мого щастя.
— Про кого це ти? Про Джедіді, чи що?
— Про Творця, — тихо відповіла вона.
Річард подивився на небо.
— Нікого не бачу.
Сестра Верна відвернулася і повільно пішла геть.
Річард ніяк не міг зрозуміти, хто ж це — жива сестра Верна, чаклунське мана або ж тінь вбитої.
Справжній сестрі Верні він обіцяв, що допоможе звідси вибратися. Значить, доведеться йти за нею.
— А який він із себе, цей Творець? — Запитав він. — Молодий чи старий?
А волосся у нього довге? А зуби? У нього всі зуби цілі? — Сестра обернулася, обдарувавши його гнівним поглядом.
— Дай мені спокій!
В голосі її звучала загроза. Річард зупинився.
— Послухай, що я тобі скажу, сестра Верна. Ти підеш зі мною. Я тебе тут не залишу. Все, що ти бачиш, — це не правда, це мана!
Якщо це не сестра Верна, а чаклунське мана, значить, вона зникне, як тільки вони звідси виберуться. Якщо ж це — справжня сестра Верна, значить, він, Річард, дотримає слова і врятує її. Звичайно, непогано було б від неї позбутися, але краще вже хай вона залишиться жива. Краще б уже виявилося, що все, що сталося у білій вежі, було тільки маною.
Річард знову пішов за нею. Сестра Верна різко махнула руками, немов намагаючись відштовхнути його. І Річард, хоч і був від неї кроків за десять, впав на землю. Перекинувшись на спину, він схопився за груди. Його пронизала гостра біль, зовсім як тоді, у вежі, але цього разу біль пройшла досить швидко.
Він сів на землю, задихаючись, намагаючись прийти в себе. Побоюючись нового нападу, він підняв голову подивитися, що робить сестра Верна. І миттєво забув про біль. Він побачив щось жахливе.
З чорного туману один за одним з'являлися примарні істоти, породження Підземного світу, сповнені ненависті до всього живого, чорні, як вічна тьма. Замість очей у них були язики полум'я. Річард похолов.
Коли вони з Келен були в будинку духів, він відчув наближення скрійлінга. Коли вперше побачив
— Верна! — Що є сили закричав він.
— Я тобі казала, Річард: мене слід називати «сестра Верна».
— Значить, так ти обходишся зі своїми учнями? Використовуєш чарівний дар, щоб завдавати їм болю? Вона здивовано подивилася на нього:
— Але я…
— Отже, для тебе блаженство — це когось примушувати? Тобі подобається мучити людей? — Річард піднявся з колін, не зводячи очей з чорних примар. — Сестра, нам треба негайно тікати звідси.
— Я хочу залишитися з Ним. Я знайшла своє щастя.
— Так відповідай мені, сестро, — не відступав Річард. — Отже, твій Творець хоче, щоб ти знущалася над тими, кого він довірив твоїй опіці?
Сестра подивилася на Річарда так, немов тільки що прокинулася, і кинулась до нього.
— Я заподіяла тобі біль, сину мій? Пробач, я не хотіла!
Річард схопив її за руку.
— Сестра, нам треба йти! Я не знаю, як звідси вибратися. Скажи скоріш, що нам робити, інакше буде пізно!
— Але… Я хочу залишитися.
Річард в гніві показав на чорне небо:
— Глянь, сестра Верна! Це не Творець. Це — Володар!
Вона скрикнула від жаху. На Річарда дивилися горячі ненавистю очі примарної тварюки. Він сам не помітив, як вихопив меч. Привид перетворився в чудовисько з величезними іклами і гострими кігтями. Його чорна шкіра була поцяткована гнійними виразками.
Мерзенна тварина кинулася на Річарда. З лютим криком, схопивши меч обома руками, він встромив його в груди чудовиська, і воно звалилося на землю і перетворилося у прах. Крапля крові бризнула Річарду на руку, пропалила рукав і обпалила шкіру.
Сестра Верна в жаху дивилася на димлячі останки. Річард схопив її за рукав. — Дивись, сестра Верна! Так це — твій рай?
Він відтягнув її назад, побачивши, що чорна кров убитого чудовиська запалала і від вогню пішов чорний їдкий дим. Відчувши запах горілого м'яса, Річард зрозумів, що це горить його рука, і швидко плюнув туди, де диміла, обпікаючи шкіру, крапля чорної крові. Він озирнувся. Ще одне породження темряви обернулося в чудовисько з роздвоєними копитами, свинячим рилом і довгими, гострими, як мечі, іклами. Чудовисько з гарчанням напало на Річарда, але він в останній момент встиг обрушити удар на голову противника. І тут же чудовисько перетворилося на клубок змій, які з шипінням стали розповзатися в різні боки. Сотні палаючих злобою червоних очей дивилися на Річарда. Чорно-жовті рептилії, сичачи і звиваючись, повзли на подорожніх.