Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

Гудкайнд Террі

— Там багато палиць з такими штуками, — пояснив Пріндін. — І на одязі у солдатів такі ж знаки.

Келен розгорнула прапор і приголомшено втупилася на чорний щит з вишитою сріблом витою буквою «Р» — символу будинку Ралів.

— Д'хара, — прошепотіла вона. — Але як це може бути? — Вона підняла голову.

— А чи були там кельтонці?

Брати переглянулись. Вони не розуміли. Вони не знали, хто такі кельтонці.

— Деякі одягнені по-іншому, — невпевнено сказав Пріндін. —

Але майже у всіх є такий знак. На одязі або на щиті.

— І вони пішли на схід?

— Так, — кивнув Тоссідін. — Не знаю, як сказати, скільки їх було, але якщо стояти біля широкої дороги і дивитися, як йде така армія, то доведеться дивитися цілий день.

— А ще, — додав Пріндін, — до них приєдналися воїни, які чекали на півночі. Келен насупилася, розмірковуючи.

— Ти сказав про вози… А багато їх було? Великі вози?

— Та сотні! — Зневажливо пирхнув Пріндін. — Ці люди нічого не несуть.

Вони перемогли, бо їх було багато, але вони ледарі. Вони самі їдуть на візках і везуть на них свої речі.

— У них багато припасів, — заперечила Келен. — Армія дуже велика. Вони все везуть на возах, щоб зберегти сили для бою.

— Вони їх втратять! — Вагомо сказав Чандалов. — Якщо ти не несеш сам все, що тобі потрібно, а везеш на возі або на коні, ти стаєш слабким.

Цим людям далеко до нас.

— І все ж їм вистачило сил зруйнувати це місто, — сказала Келен, покосившись на Чандалена.

— Тому що їх було багато, — посміхнувся той. — Так само, як і Джакопо. Але не тому, що вони сильні або вміють битися.

— Велика кількість, — зауважила Келен, — вже сама по собі сила.

З цим ніхто не став сперечатися.

— Тепер їх число не має значення, — сказав Пріндін, допиваючи чай. — Вони пішли. Зібралися всі разом і пішли на схід.

— На схід… — Келен на мить замислилася. — Над ущелиною, де вони проходили, є міст? Вузький мотузяний міст?

Брати кивнули. Келен встала.

— Прохід джара, — прошепотіла вона і, повернувшись, подивилася на двері. Один з небагатьох, де можуть проїхати вози.

— І ще дещо, — сказав Тоссідін, теж підводячись. — Днів п'ять тому сюди прийшли ще люди. — Він виставив перед собою обидві руки, розчепіривши пальці. Стільки людей прийшли вбивати. — Він закрив всі пальці, окрім одного. — А стільки прийшли потім.

Келен подивилася на Чандалов.

— Ті, що закрили двері.

Він кивнув, а брати насупились.

— Вони оглянули місто, — продовжував Тоссідін, — але, побачивши, що тут більше нікого вбивати, теж пішли на схід, щоб приєднатися до решти.

— Ні, — похитала головою Келен. — Вони не хочуть до них приєднатися. Вони їх переслідують, так мені видається.

Пріндін ненадовго задумався.

— Але

якщо вони їх наздоженуть, то теж помруть. Їх занадто мало. Все одно що блоха спробує з'їсти собаку.

— Нам треба йти, — сказала Келен, надягаючи накидку. — Прохід джара широкий і зручний, але це довгий і звивистий шлях. Я знаю інші дороги — на зразок тієї, що веде через мотузяний міст над проходом Джар і йде в долину Гарпій. Армії там не пройти, а ми пройдемо, і цей шлях буде коротшим. Відстань, яку вони пройшли за три дні, ми пройдемо за один.

Чандален встав, але було ясно, що йому це не до душі.

— Мати-сповідниця, Ейдіндріл в іншій стороні.

— Все одно нам треба перебратися через гори. Цей шлях нічим не гірше будь-якого іншого.

— Але ж там багатотисячна армія. Ти сама говорила, що хочеш дістатися до Ейдіндріла без зайвих пригод. На цьому шляху їх буде дуже багато.

Келен присіла і почала зашнуровувати снігоступи. Перед очима в неї стояли лиця убитих дівчат.

— Я Мати-сповідниця. Я не допущу, щоб в Серединних Землях творилося таке. Це мій обов'язок.

Брати невесело переглянулись і теж потягнулися за снігоступами. Тільки Чандален не рушив з місця.

— Ти казала, що твій обов'язок — потрапити в Ейдіндріл, як просив Річард-з-характером. Ти казала, що зобов'язана виконати його прохання.

Келен завмерла, але лише на мить. Чандален був правий, але тільки почасти.

Скінчивши зашнуровувати снігоступи, вона піднялася.

— Я не відмовляюся від своїх слів. Але ми люди Тіни. На нас лежать і інші обов'язки.

— Які обов'язки?

Келен поторгала кістяний ніж на лівому передпліччі.

— По відношенню до духів. Джакопо, бантаки і ці люди — всі вони послухалися злих духів, які пробралися через завісу. Ми несемо відповідальність перед духами наших предків і їх живими нащадками.

Сказавши це, Келен відчула легкий укол сумніву. Річард просив її знайти Зедда, але ж Річард — єдиний, хто може замкнути завісу.

Чандален правий: потрібно йти в Ейдіндріл.

Але мертві лиця як і раніше стояли у неї перед очима. Вона не могла впоратися з собою.

Брати сиділи на лаві, зашнуровуючи снігоступи. Чандален підійшов до Келен і тихо запитав:

— Що користі в тому, що ми їх наздоженемо? Ти робиш помилку.

— Чандален, тих, що влаштували цю різанину, не менше п'ятдесяти тисяч. Тих, хто закрив у палаці двері, — від сили тисяч п'ять. Ними рухає гнів, але якщо вони наздоженуть ворога, то, без сумніву, загинуть. У мене є можливість врятувати їх, і я не маю права нею нехтувати.

— А якщо тебе вб'ють, чи не обрушиться на нас ще більше зло?