Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Коли їй хотілося їсти, вони з Чейзом, лежачи на траві, дивилися крізь серпанок на усміхнені обличчя і їли дивно смачні речі. Коли їй хотілося спати, вона тут же засипала, не думаючи про небезпеку, тому що тепер нічого було боятися. Коли їй хотілося грати, приходили інші діти і грали з нею. Вони любили її, і вона їх любила. Іноді вона гуляла одна серед освітлених сонцем дерев або по лузі, засіяному безліччю польових квітів.
Гуляла вона і з Чейзом, який тримав її за руку. Так як Рейчел тепер була щаслива, то і він був задоволений.
Чейзу не треба було більше ні з ким битися. Він говорив, що насолоджується
Вона підняла очі і ледь помітно посміхнулася. Вона знала, що він вже тут, за дверима, і навіть знала, скільки часу він тут стоїть. Схрестивши ноги, вона плавно піднялася над покритою соломою підлогою. Неживе дитяче тіло повисло на її руці. В іншій руці вона тримала статуетку. Витягнувши ноги, вона торкнулася ступнями підлоги. Тіло хлопчика впало. Одежа його була рваною і брудною. Вона скривилася і витерла руки об спідницю.
— Чому ти не входиш, Джедідія? — Запитала вона. — Я ж знаю, що ти тут. Не грай зі мною в хованки!
Важкі двері зі скрипом відчинилися, і він увійшов до кімнати, освітленої єдиною свічкою, яка стояла на клишоногому столику (інших меблів тут не було). Джедідія стояв і мовчки дивився, як її очі, що горіли помаранчевим світлом, знову ставали блакитними.
Його погляд упав на статуетку.
— Вона не любить, коли ти позичаєш її речі.
Вона доторкнулася до його щоки.
— Я служу не їй, і мене не хвилює, що їй подобається, а що — ні.
— Було б розумніше з твого боку, якщо б це тебе хвилювало. Вона посміхнулася:
— Он як? Я могла б дати їй таку ж пораду. — Вона показала на тіло, яке лежало на підлозі. — У цього хлопчика був дар, — Посмішка зійшла з її обличчя, і важко було повірити, що вона взагалі здатна посміхатися. — Тепер його дар став моїм! — Він з деяким подивом подивився на тіло. — Ти думаєш, Джедідія, нам потрібен ритуал в Хагенському лісі? — Вона похитала головою. — Ні. Це потрібно тільки для першого разу, тому що ми — жінки, а жіночий Хань не може прийняти чоловічий. — Вона перейшла на шепіт. — Але тепер я сама заволоділа чоловічим даром, і мені більше не потрібен ритуал. І тобі теж, Джедідія, не потрібен. Я можу тебе навчити. Знаєш, це дуже просто. Я показала йому, як відчути свій Хань. — Її щока торкнулася його щоки, і вона прошепотіла йому на вухо. — Але ж він не знав, як поводитися зі своєю чарівною силою. Я створила порожнечу в квілліоні. І квілліон витяг з нього його дар і життєву силу.
Джедідія подивився їй в очі і знову кинув погляд на тіло хлопчика:
— Здається, я його раніше не бачив?
Вона все так же говорила пошепки, не зводячи з нього очей:
— Не мороч мені голову, Джедідія. Ти ж хочеш дізнатися, де я його знайшла і чому, якщо у нього був дар, його не знайшли сестри.
Він знизав плечима:
— Якщо у нього дар, то чому він без нашийника?
— Він ще маленький. Його Хань був занадто слабкий, щоб інші сестри могли його виявити. Але мене це не стосується.
— Що ж, розумно, — зауважив Джедідія. — Ні звітів, ні неприємних питань.
— Будь хорошим хлопчиком, зроби мені послугу, — попросила вона. — Я знайшла хлопця в брудному провулку, біля річки. Віднеси його туди і залиш. Ніхто нічого не запідозрить.
Джедідія підняв брови.
— Хочеш, щоб я робив за тебе чорну роботу?
Вона торкнулася його нашийника.
— Ти сильно помиляєшся, Джедідія, якщо вважаєш мене звичайною сестрою Світла. Тепер у мене є чоловічий Хань, і я знаю, як ним управляти. Ти не уявляєш собі, як зростає наша влада, коли ми опановуємо чужий Хань.
— Значить, ти стаєш впливовою сестрою Світла, — посміхнувся він. Розумні люди повинні бути з тобою дуже обережні.
Вона погладила його по щоці.
— Ти розумний хлопчик, Джедідія. — Злегка обійнявши його за талію, вона продовжувала:
— Знаєш, як би ти не вірив у свій дар, тобі є про що турбуватися, Джедідія. До сих пір ніхто ще не кидав тобі виклику, але скоро тут з'явиться новачок. Ти ще не мав справу з такими, як він. Боюся, тебе перестануть вважати гордістю Палацу.
Обличчя його зберігало все той же вираз, але до щік прилила кров. Він підняв статуетку.
— Ти, здається, сказала, що навчиш мене? Вона погрозила пальцем:
— Е, ні, він мій. Знайдеш собі когось іншого. Будь-який дар може посилити твою владу. Але цей — мій. Джедідія міцніше стиснув статуетку.
— Знаєш, у неї свої плани. Плани, які його стосуються.
Вона криво посміхнулась:
— Знаю. А ти будеш повідомляти мені про ці її плани. Він здивовано подивився на неї.
— Ти береш мене до уваги? — Вона широко посміхнулася:
— Можеш не сумніватися, Джедідія. — Вона почала пестити його сильне тіло. — Ти ж хороший майстер, особливо — по металу. Я попрошу тебе виготовити для мене дещо. Одну чарівну річ.
— Срібний або золотий амулет?
— Ні, дорогий, сталеві вироби. Ти повинен зібрати сотню гострих мечів.
Старовинних мечів, мечів, якими люди боролися під час воєн.
— І що ж за штучка тобі потрібна? — Здивовано запитав Джедідія.
Її рука ковзнула по його стегна.
— Поговоримо про це пізніше. Ти ж, мабуть, страждаєш від самотності, Джедідія, з тих пір, як втекла Маргарита. О, як тобі самотньо! Знаєш, коли знайдеш чоловічий Хань, так добре починаєш розуміти чоловіків! Розумієш їхні побоювання, їх пристрасті… Думаю, ми станемо з тобою близькими друзями. Як моєму близькому другу тобі належить нагорода. І ти отримаєш її.
Вона направила на нього свою чарівну силу так, щоб він збудився. Джедідія закинув голову, прикрив очі і застогнав. Дихання його почастішало, він притягнув її до себе і поцілував у губи.
Вона відіпхнула ногою тіло хлопчика і опустилася на встелену соломою підлогу.
36
Росомаха підійшла ближче, тепер вона була на відстані польоту стріли.
Річард прицілився. Позаду нього, в темряві, почулося бурчання.