Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Він знав, що означають слова «та, що в білому», і знав, чим вона обрадує свій народ.
Він згадав ще одне пророцтво, те, про яке говорила сестра Верна: «Він — Несучий смерть, і сам дасть собі це ім'я». А ще вона говорила, що цей Несучий смерть має здатність закликати мертвих і з'єднувати минуле з сьогоденням. Дивне пророцтво. Незрозуміле і тривожне. Поглинений своїми думками, він не помітив, як підійшов до галявини, де вони розташувалися на нічліг.
Сестра Верна вже встала. Сидячи навпочіпки біля багаття, вона пекла на сніданок коржик. Разом з сонцем прокинулися птахи,
Річард насадив м'ясо на рожен і повісив над вогнем. Сестра Верна не удостоїла його увагою.
— Я подумав, тобі захочеться м'яса на сніданок, — сказав він. Сестра щось буркнула у відповідь. — Ти все ще сердишся на мене за те, що я вчора врятував тебе?
Вона підкинула хмизу у вогонь і озирнулася на Річарда:
— Я не серджуся на тебе за те, що ти врятував мене.
— Хіба не ти казала, Що Творець ненавидить брехню? Ти думаєш, він тобі зараз вірить? Я — ні. Верна почервоніла.
— Не смій так говорити! Це блюзнірство.
— А брехня що, не блюзнірство? — Не вгамовувався Річард.
— Річард, ти не розумієш, чому я серджуся.
— Може, й розумію. — Річард сів на землю. — Ти призначена моєю наставницею. Мабуть, тобі здається, що вчора ти повела себе неправильно. Але я так не вважаю.
По-моєму, ми просто обидва зробили те, що слід було зробити, щоб залишитися в живих.
Сестра Верна пильно подивилася на Річарда.
— Зробили те, що слід було? Наскільки я пам'ятаю ту книгу, коли коні перевезли через отруєну річку людей, деякі з них померли.
— Отже, ти все-таки її читала? — Посміхнувся Річард.
— Я ж казала, що читала! Ти вчинив необдумано і мало не знищив нас обох.
— У нас не було вибору, сестра.
— Вибір є завжди, Річард. Саме цьому я і намагаюся тебе навчити.
Чарівники, які зачарували долину, теж вважали, що у них немає вибору, але тільки погіршили ситуацію. Ти вдався до допомоги свого Хань, але при цьому не подумав про наслідки.
— Що ж нам ще залишалося робити, сестра?
— Вибір є завжди, — повторила сестра Верна. — На цей раз, Річард, тобі пощастило. Але та магія, яку ти застосував, могла знищити тебе.
— Про що ти?
Сестра Верна взяла свою дорожню сумку і почала щось шукати. Нарешті вона витягла звідти зелену шкіряну сумочку поменше.
— Тобі ж на руку потрапила кров того чудовиська? І здається, тебе кусали павуки?
— Кусали. В ноги.
— Покажи.
Річард закатав штанини і показав розпухлі укушені місця. Сестра похитала головою, прошепотіла щось і витягла з сумки два флакончики.
Підібравши з землі паличку, вона витягла з одного флакончика трохи білої пасти і намазала її на лезо ножа. Паличку вона тут же кинула у вогонь. Потім, узявши іншу паличку, вона витягла з іншого флакончика чорну пасту і теж намазала на ніж. Друга паличка полетіла у вогонь слідом за першою. Полум'я яскраво спалахнуло, і з багаття піднялася до неба біла куля, яка світилася, але незабаром перетворилася в чорний дим.
Сестра Верна показала йому ніж, на якому тепер була сіра паста.
— Світло і Тьма, небо і земля. Це — чарівне зілля,
Річард присунувся до неї ближче.
— Ти що, роздумувала, чи варто мене рятувати?
— Ні. Але це дуже сильний магічний засіб. Це протиотрута від отрути чаклунських тварюк, що потрапила тобі в кров. Якщо застосувати її занадто рано, вона вб'є тебе, а якщо занадто пізно, ти помреш від укусів. Я просто чекала, коли прийде час.
Річарду дуже хотілося ще посперечатися, але він просто сказав:
— Дякую за допомогу, сестра. — Вона спохмурніла. — А чим я міг погіршити становище? — Своїм безглуздям. Пускати в хід магію небезпечно не тільки для інших, а й для самого чарівника. Річард здригнувся, коли вона швидким рухом хрест-навхрест розрізала нарив. Від болю на очах у нього виступили сльози.
— А чому це могло бути небезпечно для мене? — Запитав він.
Сестра не відповіла, бурмочучи якесь заклинання і проводячи лезом плазом, по надрізу. Все так же, не відповідаючи, вона взялася за наступний нарив. Хоч розрізи були поверховими, але дуже болючими.
— Творити магію, — сказала вона нарешті, — все одно що розпалювати вогнище серед сухих дерев. Ти ризикуєш опинитися з усіх боків оточеним вогнем, який сам же і закликав до життя. Ти зробив дурість.
— Сестра Верна, я тільки намагався уникнути смерті. Вона натиснула пальцем на черговий нарив.
— І ось що з цього вийшло. Ти б все одно помер, не допоможи я тобі. Сестра закінчила обробляти ноги і зайнялася опіком на руці. — Коли на нас напали ті тварюки, ти хотів врятувати нас, але все, що ти робив, лише збільшувало небезпеку. — Закінчивши лікування, вона потримала ніж над вогнем. Залишки пасти спалахнули сліпучим білим полум'ям.
— Сестра, але якщо б я не діяв, ми б загинули!
— Я не сказала, що ти повинен був діяти! Я сказала, що діяти треба було правильно.
— Я пустив в хід меч — єдине, що в мене було!
Паста догоріла і погасла, сестра Верна кинула ніж на землю.
— Творити магію, не знаючи наслідків, дуже небезпечно.
— Але ж усе, що робила ти, не принесло жодних результатів.
Сестра Верна повернулась до нього, мовчки подивилася йому в очі і знову відвернулася, зайнявшись флакончиками в зеленій сумочці.
— Прости мене, сестра, — сказав Річард. — Я не те мав на увазі. Я тільки хотів сказати, що ти не відчувала дорогу, а я знав: якщо ми там залишимося, то загинемо.
Флакончики дзенькали в сумочці. Мабуть, сестрі ніяк не вдавалося правильно укласти їх.
— Річард, — м'яко сказала вона, — ти думаєш, що ми повинні навчити тебе управляти своїм даром. Але це — найлегша частина роботи. Найважче знати, яку саме магію застосувати, в який час, як розрахувати свої сили і навчитися передбачати наслідки. Це і є найважливіше: знати, як, скільки, коли і що буде потім. Так я сьогодні діяла, коли лікувала тебе. — Вона оцінююче подивилася на нього. — Без такого знання ти подібний до сліпого, який у натовпі дітей розмахує сокирою. Ми ж намагаємося зробити так, щоб ти спочатку прозрів, а вже потім брався за сокиру. Річард задумливо зірвав травинку.