Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
— Якого ще провидіння? — Нахмурився Річард.
— Ти інтуїтивно вдався до допомоги чарівної сили, якою ти наділений, а ця сила включає в себе і дар провидіння. Сам того не знаючи, ти зробив у минулому вчинок, який допоміг тобі в майбутньому.
— Про що це ти?
— Ти знищив кінські вудила.
— Я ж пояснював, чому. Застосовувати такі вудила — жорстоко. — Сестра Верна похитала головою:
— Ось про це я і говорю. Ти був впевнений, що позбувся вудил саме тому. Але насправді все було зовсім інакше. У твоїй свідомості дія твого Хань відбивається спотворено.
— Ну і що? — Запитав Річард.
— Те, що ти в минулому позбувся вудил, допомогло тобі стримати слово.
Так проявився дар провидіння, Але ти махав сокирою наосліп.
Річард недовірливо подивився на неї.
— Ну, це вже мабуть занадто, сестра Верна.
— Я знаю, як діє дар, Річард. — Річард трохи подумав над її словами. Все ж він не вірив в її правоту, але вирішив не сперечатися. Зараз його більше цікавило інше.
— У тебе вже скінчився твій зошит? — Запитав він. — Я не бачив, щоб ти останнім часом робила записи.
— Вчора я відправила повідомлення про те, що ми вийшли з долини. Поки мені більше нема про що писати. Зошит чарівний, і я завжди можу стерти старі записи. Там залишалося дві сторінки, а вчора з'явилася третя. Річард відламав шматок коржа.
— А хто така абатиса? — Раптом запитав він.
— Вона поставлена над сестрами Світу. Вона… Стривай, але ж я ні разу не говорила тобі про абатису! Звідки ти про неї дізнався?
— А я в твоєму зошиті прочитав.
Сестра Верна машинально потяглася до пояса, за яким носила зошит.
— Як ти посмів читати мої записи! Я цього не…
— Але ти тоді була мертвою, — пояснив Річард. — Тобто не ти, а та, кого я бачив у вежі. Зошит впав на землю, і я його прочитав.
Сестра Верна полегшено зітхнула.
— Ну, це тобі все привиділося. Я ж казала, що насправді все зовсім не так.
Річард відламав ще шматок коржа.
— Там були списані всього дві сторінки, як і в цьому зошиті. А третю ти дійсно списала, коли ми виїхали з долини.
— Це було видіння, Річард.
— На одній сторінці, — уперто продовжував він, — було написано: «Я сестра, яка несе відповідальність за цього хлопчика. Отримані мною вказівки нерозумні, якщо не сказати — абсурдні. Мені необхідно знати, в чому сенс цих вказівок. Мені необхідно знати, від кого вони виходять. Ваша в служінні Світлу сестра Верна Совентрін». А на наступній сторінці я прочитав: «Ти повинна виконувати вказівки, або ж тобі доведеться відповідати за наслідки. І більше не сумнівайся в вказівках з Палацу. Абатиса, власноруч».
Сестра Верна зблідла. — Тобі не слід читати чужі записи!
— Але ж ти тоді була мертвою, — заперечив Річард. — А які вказівки тебе так розсердили? Тепер вона почервоніла.
— Це стосується методики навчання. Ти все одно не зрозумієш, та це й не твоя справа.
— Не моя справа? — Обурився Річард. — Ти кажеш, що хочеш одного — допомогти мені, а по суті, я став бранцем — і це не моя справа? На мені нашийник, за допомогою якого
— Якщо зможу, — холодно сказала вона.
Він постарався говорити якомога спокійніше.
— Коли ти вперше побачила мене, ти здивувалася, що я вже дорослий. Ви думали, що я буду молодшим, так?
— Так. Це правда. Ми доставляємо в Палац дітей, відзначених даром, відразу ж, як тільки дізнаємося про їхнє існування за допомогою нашого Хань. Але ти був прихований від нас, і тому ми шукали тебе занадто довго.
— Але ти говорила, що шукала мене півжиття. Якщо ти років двадцять витратила на пошуки, як же ти могла очікувати, що я буду молодшим? Так не могло бути. Або ж ти не знала, коли я народився, і почала шукати мене раніше, ніж у Палаці виявили, що я з'явився на світ.
— Так, так воно і було, — тихо відповіла сестра Верна. — І раніше такого ніколи не траплялося.
— Значить, ти вирушила на пошуки перш, ніж у вас у Палаці стало відомо про народження того, кого ви шукали?
Вона відповіла, ретельно підбираючи слова:
— Ми не знали точно, коли ти повинен народитися, але знали, що ти з'явишся на світ, тому й почали пошуки.
— Але звідки вам стало відомо, що я повинен з'явитися на світ?
— Про тебе йдеться в пророцтві.
Річард кивнув. Йому давно хотілося дізнатися, що означає це пророцтво і чому сестри надають йому такого значення, але зараз йому не хотілося відволікатися.
— Отже, ви знали, що пройде ще багато років, перш ніж ви мене знайдете?
— Так. Час твого народження ми могли встановити лише з точністю до десятиліття.
— А як вибирали сестер для цих пошуків?
— Їх призначила абатиса.
— Значить, у тебе не було вибору?
Сестра Верна напружилася, мов побоюючись пастки, але її віра допомогла їй знайти слова:
— Ми служимо одному Творцеві, тому в мене не було причин заперечувати.
Мета всіх, хто живе в Палаці, — допомагати людям, наділеним даром. Для будь-якої з нас найбільша честь — бути обраною для такої справи.
— Значить, нікому, крім тебе, з тих, кого відправляли на пошуки дітей, не доводилося присвятити цьому стільки років свого життя? — Запитав Річард.
— Ні, — відповіла сестра. — Я не чула, щоб подібна місія займала більше року, хоча й знала, що пошук може тривати десятиліттями.
Річард засяяв від радості.
— Тепер я зрозумів!
— Що ти зрозумів? — З підозрою спитала сестра Верна.
— Я зрозумів, сестра Верна, чому у нас склалися такі стосунки, чому ми постійно сперечаємося, сваримося, загрожуємо один одному. Я зрозумів, чому ти ненавидиш мене.