Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Воїни встали і вклонилися жриці. Та відповіла легким кивком, пропускаючи Річарда вперед.
— Це — чарівник, — оголосила вона. — Він вже дорослий, і тому Королева Мати вирішила, що він сам повинен принести жертву духам.
Воїни схилили голови, вітаючи мудре рішення, і попросили жінку в чорному передати Королеві-Матері, що все буде виконано. Побажавши їм удачі, жриця пішла.
Всі четверо тут же почали усміхатися і почали поплескувати гостя по спині, а один навіть обійняв його за плечі.
— Можеш вважати, хлопець,
— Воїн оскаблився, і Річард зауважив, що в роті у нього не вистачає одного зуба.
— Сьогодні ти станеш чоловіком, якщо не став їм до цих пір. Вперед!
Наступна кімната у всьому походила на першу, тільки там не було диму.
Воїни провели Річарда через анфіладу абсолютно однакових кімнат, єдиною прикрасою яких служили килими на підлозі. Коли вони дісталися до останніх дверей, той, що йшов попереду, обернувся:
— Ну, хлопче, не втрачай голови, і ти добре проведеш час з цією дикункою!
Його друзі розуміюче посміхнулися і, відкинувши килим, пройшли в останню кімнату — маленьку, квадратну, з брудною підлогою, без всяких килимів. Стеля тут, як і скрізь, була дуже високою, але світло в кімнату проникало крізь єдине віконце під самим дахом, а тому в ній панувала напівтемрява. В повітрі стояв запах нечистот.
У дальньому лівому кутку Річард побачив голу жінку, прикуту до стіни. При їх появі полонянка стиснулася і відсунулася подалі. У неї були темні очі і довеі, кучеряве чорне волосся. Брудне тіло покривали синці та садна. В очах читалися жах і огиду.
Воїни сіли навпочіпки біля стін, поставивши списи між колінами. Річард теж сів, притулившись до стіни, праворуч від полонянки.
— Я бажаю поговорити з духами, — несподівано сказав він. Всі четверо здивовано дивились на нього. — Мені потрібно запитати у них, яким чином я повинен принести жертву.
— Чого тут питати? — Пирхнув щербатий. — Їй треба перерізати горло і відокремити голову від тулуба.
— Хай так, — не відступав Річард. — Але все-таки я повинен поговорити з духами, щоб дізнатися, як мені зробити все найкращим чином, щоб догодити їм.
Воїни задумалися. Нарешті щербатого осінило.
— Королева-Мати та її жриці, коли хочуть поговорити з духами, п'ють джуку.
Принести тобі джуку?
— Принеси! — Розпорядився Річард. — Мені теж треба поговорити з духами.
Не хотілося б зробити щось не так і накликати на вас гнів духів.
Порадившись, стражники погодилися, що це цілком розумне побажання, тим більше що їхній гість повинен сам зробити обряд, а не просто благословити його, і один з них побіг виконувати доручення.
Решта, посміхаючись, поглядали на полонянку, яка з ненавистю дивилася на них зі свого кута. Один із охоронців дістав з кишені вузьку трубку і лучину. Запаливши лучину від лампи, він запалив трубку і, пускаючи дим, почав безсоромно розглядати жінку.
Річард сидів навпочіпки, поклавши руки на
— Королева-Мати та її жриці погодилися надіслати тобі джуку, щоб ти міг поговорити з духами, — сказав він. Поставивши чашу перед Річардом, воїн вийняв з-за пояса ніж і передав його гостю малахітовою ручкою вперед. — Це — священний ніж для жертвоприношень.
На ручці були вельми майстерно вирізані людські фігури в самих непристойних позах. Річард взяв ножа, і стражник приєднався до трьох своїх товаришів. Той, що сидів ближче всіх до жінки, був явно задоволений, що Королева Мати прислала джуку. Він розуміюче підморгнув Річарду і, піднявши спис, направив його в обличчя жінці.
— Чарівник прийшов принести тебе в дар духам. Але скоро він сам передасть тобі дар духів — своє насіння. Не ображай духів! — Стражник глумливо посміхнувся.
— Ти повинна прийняти його дар. Ну! Живо!
Жінка слухняно лягла на спину і, кинувши на Річарда ненавидить погляд, розсунула ноги. Мабуть, вона добре засвоїла, що з воїнами краще не сперечатися.
Стражник кольнув її списом у стегно.
— Ти що, не знаєш, що робити! — Закричав він. — Не смій ображати нас!
Роби, що слід!
Зберігаючи зовнішній спокій, Річард міцно стиснув руків'я меча. Полонянка насилу перекинулася і стала на карачки. Всі четверо загелготали.
— Лежачи до неї обличчям до обличчя, ти не отримаєш задоволення, — пояснив щербатий. — Вона кусається. А так вона не зможе тебе вкусити, і ти отримаєш від неї все, що потрібно.
Стражники чекали. Річард сидів нерухомо.
— Хіба ви не розумієте, бовдури? — Заговорила раптом жінка. — Він не хоче покривати мене, немов пес, у вас на очах. — Вона глузливо поглянула на Річарда. — Він боязкий і боїться зганьбитися!
Тепер всі погляди були звернені на Річарда. Він же, до болю в руці стискаючи руків'я меча, намагався зберегти безпристрасне обличчя, але лють чарівного клинка вже кипіла в його жилах. Щербатий засміявся:
— Може, вона і права! Він ще молодий. А раптом він і справді не звик, щоб інші спостерігали, як він насолоджується?
Річарду ставало все важче стримувати себе. Треба було щось придумати. Він узяв в руки чашу з джуку і заговорив, намагаючись, щоб голос не видав його:
— Духи бажають поговорити зі мною про дуже важливі речі.
Воїни відразу стали серйозні. Вони знали, що їхній гість — чарівник, хоча і не такий молодик, яких вони бачили раніше. Вони не знали меж його могутності, але всі його поведінка вселяло їм смутні побоювання.
— Ми повинні залишити його, — сказав щербатий. — Нехай розмовляє з духами, нехай собі розважається з дикункою, нас це не стосується. — Він вклонився Річарду. — Ми будемо чекати в тій кімнаті, де ти нас вперше побачив.