Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
— Я — Шукач.
— Що значить «Шукач»?
— Довго розповідати. Але, загалом, це означає, що я завжди намагаюся добитися справедливості. Ось цей меч — чарівний, і він допомагає мені. Він називається Меч Істини.
Дю Шайю важко зітхнула і знову поклала голову йому на коліна.
— Що ж, спробуй звільнити мене — або убий. Я ж все одно вже майже померла.
Річард взявся за меч, а іншою рукою вхопився за її нашийник. Магія-меча знову захлиснула його. Він напружив всі сили і вдарив клинком по нашийнику.
Пролунав
— Його більше немає! Ти звільнив мене від нашийника, а моя голова залишилася на місці!
Річард зробив вигляд, що обурений її словами:
— А я що казав?! Ну а тепер нам треба забиратися звідси. Швидше!
Він повів її до виходу, через ті ж похмурі кімнати. Дійшовши до дверей в кімнату варти, Річард звелів їй залишитися і почекати.
— Це ще навіщо? — Запитала Дю Шайю. — Ти ж обіцяв, що не залишиш мене тут. Річард зітхнув:
— Я повинен роздобути для тебе одяг. Не можна ж тобі йти в такому вигляді…
Вона оглянула себе.
— Чому ж? Хіба я не хороша? Багато чоловіків говорили мені…
— Ну що за народ! — Прошипів він. — З тих пір, як я восени покинув батьківщину, я набачився голих баб більше, ніж за все життя. Але жодна з вас ще не здавалася мені…
— Та ти почервонів! — З усмішкою перебила вона.
— Жди мене тут! — Пробурчав Річард і вийшов у сусідню кімнату.
Він не дав стражникам часу на розпитування. — Де одяг цієї жінки? Ось цього вони ніяк не очікували.
— Одяг? А навіщо… — Почав було один. Річард загрозливо подивився на нього.
— Хто ви такі, щоб вимагати пояснень у духів? Робіть, як вони велять! Дістаньте її одяг!
Всі четверо в страху і подиві втупилися в нього і кинулися до ящиків, на яких стояли лампи. Відкриваючи всі дверцята, вони гарячково трусили всі речі.
— Ось! Знайшов! — Закричав стражник, витягаючи дивне світло-коричневе плаття, на яке були нашиті довгі різнобарвні стрічки. — І ця штука теж її. — Він витягнув з шухляди шкіряний пояс.
Річард вихопив одяг у нього з рук, наказав стражникам чекати тут і поспішно вийшов, не чекаючи розпитувань. Побачивши, що він приніс, Дю Шайю ахнула.
Вона пригорнула різнокольорове вбрання до грудей, і сльози виступили у неї на очах.
— Моє молитовне плаття! — Вигукнула вона. Обійнявши Річарда за шию, Дю Шайю почала покривати його обличчя поцілунками, але він відсторонив її.
— Гаразд, гаразд, одягайся скоріше! Дю Шайю посміхнулася і почала одягатися. Сукня, як виявилося, ледь прикривало їй коліна. Коли вона підперезалася, Річард відмітив, що за її пораненої нозі все ще тече кров. Ставши на одне коліно, він звелів їй підняти поділ.
Дю Шайю здивовано подивилася на нього.
— Я тільки що приховала своє тіло, а ти вже хочеш, щоб я знову оголила
— Ти поранена, я повинен перев'язати тобі ногу, — роздратовано пояснив Річард.
Хихикаючи, вона підняла поділ і дражливо повела стегнами. Річард швидко перев'язав рану шматком тканини, туго затягнувши вузол. Дю Шайю скрикнула від болю. Він подумав, що їй так і треба, але все ж вибачився.
Ведучи її за руку, він увійшов до кімнати, де чекали четверо стражників, і гаркнув на них, звелівши залишатися на місці. Не зустрівши ніяких перешкод, він вивів Дю Шайю в провулок і провів по брудній вулиці. Вони вийшли на площу.
Річард почав протискатися крізь натовп, туди, де стояли троє коней.
43
Меч Істини був у піхвах, але Річард вже відчував виходячу від нього лють. Він перестав стримувати себе і зосередився на тому, що йому належало зробити.
Він став Несучим смерть.
Побачивши, що Річард тягне за собою Дю Шайю, сестра Верна зблідла. Вона зблідла ще більше, побачивши, яке в нього обличчя. Ні слова не кажучи, Річард зняв з сідла лук і дістав з сагайдака дві стріли зі сталевими наконечниками.
Лють вже опанувала ним.
Всі погляди були спрямовані на Шукача. На нього дивилися воїни, жінки в чорному і сама Королева-Мати.
До сестри Верне повернувся дар мови.
— Річард! Що ще… Він відштовхнув її:
— Помовч.
Тримаючи в руці лук і стріли, Річард скочив у сідло. Гомін затих.
— Я розмовляв з духами! — Крикнув він. Рука Королеви-Матері потягнулася до мотузки. Тільки цього він і чекав. Вона сама не захотіла вислухати його. Він вивільнив магію меча. Одним рухом він натягнув тятиву, наклав стрілу і пустив її в ціль. Натовп ахнув. В одну мить Річард приготував другу стрілу. Перша потрапила в ціль, прикувавши до стовпа руку Королеви-Матері.
Скрикнувши від болю, вона потягнулася до мотузки другою рукою.
— Ще один рух, і друга стріла вразить тебе в праве око! попередив Річард.
Жінки в чорному з плачем опустилися на коліна. Королева-Мати завмерла. За її руці текла кров.
Охоплений люттю, зовні він зберігав крижаний спокій.
— Отже, чи бажаєте ви вислухати повеління духів? Королева-Мати повільно опустила руку. — Що ж, говори.
Річард не опускав лука, але його лють була спрямована проти всіх цих людей. Тепер він відчував себе інакше, ніж раніше, коли магічний гнів був спрямований на одну людину. Але тим сильніше горіла в ньому магія. Він і сам не знав, чи була справа в загрозі з боку безлічі людей, чи в уроках сестри Верни, що вчила його розвивати волю. Як би там не було, але на цей раз йому вдалося вивільнити таку магічну силу меча, як ніколи раніше. Його самого лякала ця люта міць.