Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

Гудкайнд Террі

— У битві з Володарем тьми немає місця милосердю.

— Ах, Натан, я читала пророцтва про загибель людей, але то були слова. Я ніколи не бачила так, як воно є насправді. Це видіння поранило мою душу.

— Я знаю. Ах, як добре я це знаю! Маргарита відсторонилася від нього і витерла сльози.

— Це справжнє пророцтво, яке послідувало за сьогоднішнім розгалуженням?

— Так.

— І ти завжди так бачиш всі пророцтва?

— І так теж. Так вони приходять до мене. Я показав тобі, як я їх бачу.

Слова

теж приходять разом з видінням, і ці слова повинні бути записані.

Ті, кому не дано бачити пророцтва, прочитавши ці слова, не побачать, що за ними стоїть. Але ті, кому дозволено бачити, побачать все, як воно повинно бути насправді, прочитавши ці слова. Я ще нікому не показував пророцтв.

— Тоді чому показав мені?

Кілька секунд він мовчки дивився на неї своїми сумними очима.

— Маргарита, ми боремося з Володарем тьми. Тобі призначено знати, що ми в небезпеці.

— Ми постійно боремося з тьмою.

— Мені здається, що, можливо, зараз все по-іншому.

— Я повинна розповісти іншим. Я повинна розповісти їм, що ти можеш показувати пророцтва. Нам потрібна твоя допомога, щоб розуміти їх.

— Ні. Те, що я показав тобі, я не покажу нікому. І ніяка біль, яку ви мені заподієте, не змусить мене це зробити. Я більше ніколи не покажу нічого ні тобі, ні іншим сестрам.

— Але чому?

— Вам не дозволено бачити пророцтва. Тільки читати.

— Але ж…

— Така воля Творця. Ваш дар приховує від вас пророцтва. Вам не призначено бачити їх, як і непідготовленим людям не дозволено їх чути. Ти сама мені це говорила.

— Але це може допомогти нам.

— Видіння пророцтв допоможе вам не більше, ніж тій дівчинці, якій я розповів зайве, або тим тисячам загиблих, про яких ти говорила. Як ви тримаєте мене тут в ув'язненні, щоб інші не могли почути те, що їм не дозволено чути, так і я просто повинен тримати в ув'язненні пророцтва, оберігаючи їх від усіх, крім інших пророків. Така воля Того, хто наділив нас даром і всім іншим. Якби Він вибрав тебе, Він би дав тобі ключ для розуміння пророцтв. Він наділив би тебе цим даром, але Він не зробив цього.

— Але, Натан, сестри можуть заподіяти тобі біль. Вони будуть мучити тебе, поки ти не відкриєш їм все.

— Я нічого їм не відкрию, яку б біль вони мені не заподіяли. Швидше вони просто вб'ють мене. — Він схилився до сестри. — І вони нічого мені не зроблять, якщо ти їм не розкажеш.

Вона подивилася на пророка так, як ніколи не дивилася раніше. Ніхто не був настільки втаємниченим, як він. Він був єдиним, кому сестри Світла не могли довіряти до кінця. Всі інші говорили їм правду про свій дар і про свої здібності, але Натан — сестри це знали — ніколи не говорив їм, на що він здатний. Цікаво, подумала Маргарита, що ще він знає, які ще в нього можливості.

— Те, що ти показав мені, я занесу в могилу.

— Спасибі тобі, дитино.

«Дитино».

Інші сестри могли б суворо покарати його за подібне звернення.

Але Маргарита не з їх числа. Вона встала і обсмикнула плаття.

— Вранці я скажу тим, хто працює в архіві, про пророцтво, що пройшло розгалуження. Скажу, яка гілка справжня, а яка — помилкова. Вони ж самі витлумачать пророцтво з допомогою того дару, яким наділив їх Творець.

— Така Його воля.

Вона склала письмове приладдя в ящик.

— Натан, чому ти хотів, щоб прийшла абатиса? Щось я не пам'ятаю, щоб ти коли-небудь кликав її.

Вона підняла очі і зустріла холодний, відчужений погляд пророка.

— А це, сестра Маргарита, теж з тих речей, які тобі знати не дозволено. Хочеш заподіяти мені біль, щоб спробувати змусити мене говорити?

Вона взяла зі столу книгу пророцтв.

— Ні, Натан, не хочу.

— Тоді, може, передаси абатисі моє послання?

Вона кивнула:

— Що я повинна сказати їй?

— А ти пообіцяєш і цю таємницю забрати з собою в могилу і не повторювати моїх слів нікому, крім абатиси?

— Як скажеш, хоч я і не розумію, чому ти цього хочеш. Ти можеш довіряти сестрам…

— Ні! Маргарита, послухай мене. Коли йде битва з Володарем тьми, довіряти не можна нікому. Я і без того піддаю себе небезпеці, довіряючи тобі і абатисі. Нікому не довіряй! — Насуплені брови надавали йому розсердженого вигляду. — Той, кому довіряєш, здатний зрадити.

— Добре, Натан. Що мені сказати абатисі? Він пильно подивився на неї і ледь чутно прошепотів:

— Скажи їй, що камінь — в ставку. Маргарита здивовано кліпнула.

— Що це означає?

— Ти й так вже досить налякана, дитя моє. Краще тобі не піддавати себе новому випробуванню.

— Сестра Маргарита, Натан, — м'яко сказала вона. — Я не «дитя», а сестра Маргарита. Будь ласка, звертайся до мене, як я того заслуговую.

Він посміхнувся.

— Прости мене, сестра Маргарита. — Від його погляду по спині у неї пробігли мурашки. — І ще дещо, сестра Маргарита.

— Що?

Він потягнувся і витер сльози з її обличчя.

— Я нічого не знаю про твою смерть. — Вона полегшено зітхнула. — Але я знаю дещо дуже важливе, що пов'язано з тобою. Це стосується битви з Володарем тьми.

— Якщо це допоможе мені нести в світ світло Творця, скажи, що ти знаєш.

Він задумався, дивлячись кудись повз неї, в простір.

— Прийде час, і дуже скоро, коли ти зіткнешся з дечим, і тобі знадобиться відповідь на питання. Не знаю, на яке питання, але, коли тобі знадобиться відповідь, прийди до мене, і тоді я буду знати. Цього ти теж не повинна говорити нікому.

— Спасибі, Натан. — Вона легенько торкнулась його руки. — Хай благословить тебе Творець.

— Ні, дякую, сестра. Від Творця мені більше нічого не треба.