Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
— Звичайно, я розумію. Небагато людей цікавляться книгами. Я тільки думав… ну раз ти згадав то пророцтво, вчора, то, може, тобі цікаво буде поговорити зі мною про це. Є один чудовий твір… Але я розумію… Вибач, що потурбував тебе. Річард насупився:
— Що за пророцтво?
— Те, що ти згадав вчора. Що ти… е-е… Несучий смерть. Здається, раніше я нічого подібного в книгах пророцтв не зустрічав… Якщо є пророцтво, яке відноситься до тебе, тому я подумав… — Він осікся і знову втупився в підлогу. — Але я розумію. Вибач…
Він повернувся,
— Я сказав, що не сильний у вирішенні головоломок. Але, можливо, ти навчиш мене дечому, щоб я не був таким невігласом в цьому питанні.
Уоррен засяяв. Він відразу випростався і опинився майже одного зросту з Річардом.
— Так, добре, — сказав він, — я дійсно дуже хотів би поговорити з тобою про це пророцтво. Про нього багато сперечаються… Може бути, з твоєю допомогою…
І тут якийсь широкоплечий чоловік у скромному балахоні з Рада-Хань на шиї легко відсторонив Уоррена.
— Добрий вечір, Паша, — недбало кинув він. — Скоро вечеря. Сьогодні я вирішив запросити тебе. Якщо ти приведеш себе в порядок і зробиш зачіску, це буде просто чудово. А то зараз ти справжня нечепура.
Він уже зібрався піти, не чекаючи відповіді, але Паша затримала його.
— Боюся, на сьогодні в мене інші плани, Джедідія.
Джедідія неуважно глянув на Річарда:
— Ти про цього селюка? Ви що ж, збираєтеся разом з ним дрова рубати або кроликів свіжувати?
— Я впізнав тебе, — сказав Річард. — Це ж ти викрикнув з балкона «сам один?»
Джедідія поблажливо посміхнувся:
— Це було резонне запитання, чи не так?
— Річард убив мрісвіза, — вагомо сказала Паша. Джедідія зобразив здивування.
— Дуже хоробрий вчинок для селюка.
— Але ти-то жодного не вбив, — вставив Уоррен. Джедідія обдарував його нищівним поглядом. Уоррен знову зіщулився.
— Ти-то чого під ногами плутаєшся. Кріт? — Різко запитав Джедідія і повернувся до Паші. — А ти сама бачила, як він убив цю тварюку? Він був в лісі один. Може, він просто знайшов мрісвіза, який помер від старості, проткнув його своїм мечем, а потім склав небилицю, щоб тобі сподобатися? Він посміхнувся, подивившись на Річарда. — Чи не так чи була справа, селючок?
Річард посміхнувся:
— Ну, тут ти мене спіймав. Потрапив в точку.
— Так я і думав. — Джедідія знову повернувся до Паші. — Приходь до мене пізніше, дитинко, і я покажу тобі справжнє чаклунство. Чари чоловічої сили.
Він велично пішов.
— Навіщо ти це сказав? — Обурено запитала Паша. — Навіщо ти допускаєш, щоб він так думав?
— Я сказав так заради тебе, — пояснив Річард. — Я думав, ти хочеш, щоб я перестав бути джерелом неспокою і поводився розсудливо.
— Ну добре. — Вона махнула рукою. Річард повернувся до зніченого Уоррена:
— Якщо він щось зробить тобі, Уоррен, приходь і розкажи мені про це. Це він на мене зараз розізлився, але нехай навіть не думає зривати зло на тобі.
Обличчя
— Правда? Спасибі тобі, Річард. Але не думаю, щоб він став возитися зі мною. А ти приходь в підвал, коли буде час, добре? — Він соромливо посміхнувся Паші.
— Доброї ночі, Паша. Мені було так приємно знову побачитися з тобою!
Паша посміхнулася:
— Доброї ночі, Уоррен. — Провівши його поглядом, вона повернулася до Річарда.
— Дивний юнак. Я ледве змогла згадати його ім'я. Всі називають його просто Кріт. Він майже не вилазить зі своїх архівів. А ти, Річард, подружився сьогодні з людиною, від якої тобі не буде користі, і придбав небезпечного ворога. Не зв'язуйся з Джедіді. Це — майстерний чарівник, майже випускник. Поки ти не навчишся захищатися за допомогою свого Хань, він може заподіяти тобі шкоду. Може навіть вбити тебе!
— А я-то думав, що ми тут — одна велика, щаслива родина, з'єхидничав Річард.
— Між чарівниками існують свої негласні відносини, — відповіла Паша. — Самі могутні борються за першість. Іноді ця боротьба стає дуже небезпечною. Джедідія вважається гордістю Палацу. Йому не до душі одна навіть думка про загрозу його лідерству.
— Навряд чи я можу представляти загрозу для чарівника.
— Джедідія не вбив жодного мрісвіза, і про це всі знають.
Річард, відчуваючи себе трохи незручно в обраному Пашею червоному плащі, намагався знайти розраду в сочевичній каші, яку приготували спеціально для нього. Паша наділа розкішне темно-зелене плаття, яке швидше оголювало, ніж прикривало її тіло. Річард подумав, що її груди відкриті більше, ніж дозволяє сором'язливість. Молоді люди, запрошені сестрами або своїми наставницями-послушницями, їли мало, але постійно дивилися на жінок. Ніхто з них не залишив без уваги Пашу.
Багато підходили до них, представлялися Річарду, говорили, що хочуть з ним познайомитися, і обіцяли показати йому найцікавіші місця в місті. При цих словах Паша червоніла. Річард запитав когось, чи знає він, де воїни купують пиво, і новий знайомий пообіцяв провести його туди, коли він захоче.
До нього підходили і сестри — молоді і літні, гарненькі і не дуже. Всі вони вели себе так, немов вчора нічого не трапилося. Коли Річард запитав Пашу, вона відповіла, що сестри Світла розуміють труднощі молодих людей, які потрапляють в незнайому обстановку.
Одні сестри посміхалися і говорили, що їм було б приємно з ним працювати.
Інші строго заявляли, що не потерплять з його боку ніякого недбальства. Він, в свою чергу, обіцяв їм, що й сам постарається не давати нікому приводу дорікати йому, дивуючись власним словам.
Вже в самому кінці вечері прибігли дві гарненькі дівчини, одна в рожевій атласній сукні, інша — в жовтій. Вони переходили від столика до столика і нашіптували щось молодим людям. Нарешті обидві зупинилися біля столика, де сиділи Річард з Пашею. Одна з них нахилилася до Паші.