Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Вона посміхнулася вдавано соромливо.
— Ти справді знаходиш, що в мене гарна шия?
— Це я так, для красного слівця, — пробурчав Річард.
Він пішов далі, ведучи Бонні на повідку. Паша прискорила крок, щоб не відстати від нього. Деякий час вони йшли мовчки. Річард був не в кращому настрої. Розрядка, що наступила, коли він убив мрісвіза, знову змінилася напруженістю.
Повернулися туга і злість.
Між тим лице Паші прояснилося, і вона знову посміхнулася йому:
— Я ж нічого про тебе не знаю, Річард. Чому б тобі не розповісти
— Що тебе цікавить?
— Ну, наприклад, чим ти займався до того, як потрапив у Палац? Було в тебе якесь ремесло?
— Я був лісовим провідником.
— Так? А де?
— У себе на батьківщині, в Оленячому лісі. В Вестланді.
— Боюся, я не знаю, де це, — сказала Паша. — Я взагалі нічого не знаю про Новий світ. Коли-небудь, якщо я стану сестрою Світла, мені, можливо, доведеться відправитися туди, щоб допомогти якомусь хлопчикові. — Річард нічого не відповів, і вона, помовчавши, продовжила. — Значить, ти був лісовим провідником? Це, мабуть, страшно? Ти не боявся лісових звірів? Я б лякалася.
— Чому? Якщо, наприклад, заєць вискочить з-за кущів, ти можеш запросто спопелити його своїм Хань. Вона засміялася.
— А мені все одно було б страшно. Мені більше подобається в місті. — Паша поправила волосся і подивилася на Річарда. У неї була кумедна манера морщити носик. — У тебе була… ну, дівчина, кохана?
Питання застало Річарда зненацька. Він відкрив рот, але не знайшовся, що відповісти. Він не збирався говорити з Пашею про Келен.
— У мене є дружина, — нарешті вимовив він. Паша ледь не оступилася.
— Дружина? — Голос її став якимсь дитячим. — Як її звати?
— Дю Шайю, — відповів Річард, не дивлячись на неї.
— А вона гарненька?
— Так. У неї густе чорне волосся, природніше, ніж твоє, гарні груди… Ну і взагалі вона дуже приваблива жінка. — Він зауважив, що Паша почервоніла. Голос її став холодним, і вона намагалася показати, що їй це байдуже.
— А ви давно з нею знайомі?
— Кілька днів. — Тобто як? Як же ти тоді міг одружитися?
— Коли ми з сестрою Верною прийшли в землю маженді, а це було кілька днів тому, цю жінку тримали в оковах. Її хотіли принести в жертву духам.
Вони побажали, щоб убив її я. Сестра Верна сказала, що я повинен виконати бажання маженді, щоб вони пропустили нас через їх землю. Але я не послухався і вистрілив з лука в їх Королеву-Матір. Стріла пришпилила її руку до стовпа. А людям маженді я сказав, що, якщо вони не відпустять Дю Шайю і не помиряться з бака-бан-мана, наступна стріла вб'є їх Королеву. Вони проявили розсудливість і прийняли мою пропозицію.
— Твоя дружина — з племені дикунів?
— Вона з народу бака-бан-мана, і вона мудра жінка, а не дикунка.
— Значить, вона вийшла за тебе, бо ти врятував їй життя?
— Ні. Щоб прийти сюди, нам із сестрою Верною треба було пройти і через їх землю. На їхній землі я вбив п'ятьох її чоловіків.
Паша схопила його за рукав.
— Так адже бака-бан-мана найкращі фехтувальники!
Невже
— Ні, я вбив тридцять чоловік. — Паша ахнула. — А серед тих тридцяти були і її п'ять чоловіків. Дю Шайю — жінка, присвячена духам, і вона сказала, що тепер я повинен стати вождем їхнього народу. А раз вона — жінка, присвячена духам, а я їх вождь, Кахарін, то ми з нею повинні стати чоловіком і дружиною. Паша знову посміхнулася:
— Значить, ти їй не справжній чоловік. Вона просто розповіла тобі чергову байку про духів. У цих дикунів… тобто у бака-бан-мана таких байок багато.
Річард нічого не відповів. Паша знову насупилася.
— Але звідки ж тоді ти знаєш, які в неї груди… І все інше? Вона пирхнула. — Напевно, ця жінка винагородила тебе за твою мужність?
— Я знаю це тому, що, коли маженді хотіли, щоб я вбив її, вона була прикута ланцюгом до стіни. Гола. Щоб кожен, хто захоче, зміг її гвалтувати.
— Паша знову відвела погляд. — Зараз, — продовжував Річард, — вона чекає дитину. Дитину від гвалтівника. Людей приносять у жертву, садять на ланцюг, надягають на них нашийник, а сестрам наплювати, що трапиться з людьми, на яких наділи нашийник.
— Це неправда, — тихо сказала послушниця.
Річард не став сперечатися. Вже сутеніло, але було ще тепло.
Паша здавалася замкнутою і відчуженою, але через деякий час вона знову подивилася на нього і посміхнулася.
— Так розкажи про себе. У тебе ж є дар. Значить, у твого батька теж був дар? Кажуть, дар передається у спадок?
У Річарда знову погіршився настрій.
— Так, у мого батька був дар.
— А він зараз живий?
— Ні, його недавно вбили.
— О, мені дуже шкода, Річард.
— Його вбив я.
Паша зупинилася, як вкопана.
— Ти вбив батька? Рідного батька?
Річард обдарував її гнівним поглядом.
— Він захопив мене в полон, надів на мене ошийник і став катувати. Я вбив молоду, красиву жінку, яка творила все це зі мною за його наказом. А потім я вбив його.
Паша дивилася на нього і чомусь розуміла: все, що він говорить, — правда. І це було страшно. У неї затремтіли губи. Розридавшись, вона побігла геть. Річард зітхнув і прив'язав коня до скелі. Він поплескав Бонні по шиї:
— Будь розумницею. Жди мене тут. Паша сиділа на камені і плакала. Річард підійшов до неї і хотів заговорити, але вона відвернулася. Плечі її здригались.
— Іди геть! — Промовила вона крізь сльози. — Чи ти прийшов вбити і мене?
— Паша!..
— Ти тільки і думаєш, що про вбивства!
— Це неправда. Я хочу тільки, щоб вбивства припинилися.
— Ну звичайно! — Вигукнула Паша. — Тому ти тільки й розказуєш про вбивства.
— Але це тільки тому…
— Я стільки ночей молилася про те, щоб нарешті настав цей день. Я так хотіла бути наставницею. Я завжди мріяла стати сестрою Світла. Сестри допомагають людям. Я теж хотіла, як вони. — Вона розридалася ще сильніше. — Тепер я ніколи не стану сестрою.