Дунайські ночі
Шрифт:
— Стоп! — командує пошепки експерт.
Картер підгинає рукав шкіряної куртки, дивиться на світний циферблат. На місце побачення з диверсантом прибули точно. Але де ж він? Чому запізнюється? Не встиг своєчасно виконати завдання? Застряв на дні, в камінні? Потрапив у пастку? Втратив орієнтування?
Ззаду, біля корми, почувся легкий сплеск. Картер обернувся. Чорні лапи вхопилися за борт катера. Ще секунда — і з'явилася чорна маківка, потім обличчя, вірніше те, чим було замасковано обличчя: нейлонові водорості, велике скляне око, дихальна трубка акваланга.
Плавець вийняв
— Містер Хеннеді, завдання виконано.
— Ви забули додати: «в строк», — посміхнувся містер Хеннеді, він же Картер. Схопивши Глібова за руки, які були обтягнуті чорними з тонкої резини рукавичками, з зусиллям втягнув його на катер. Потім поплескав по блискучому мокрому плечі, теж обтягнутому резиною, і сказав по-російськи: — Молодець, Дорофію!
— Радий старатися, містер Хеннеді!
Тренування під водою за допомогою компаса, подорож по дну озера по азимуту, з виходом у заздалегідь обумовленому, невидимо позначеному на воді місці, «Білий» витримав. Картер похвалив його, поздоровив з успіхом, висловив упевненість, що й другий екзамен витримає. Після цього він наказав інструкторові прямувати в бухту «Едельвейс», на базу «жаб».
Нове випробування «Білого» відбулося через добу і вже не поблизу гори Цуг шпітце, а в Регенсбурзі.
Катер, на борту якого були експерт Хеннеді, «Білий» і рульовий, опинившись на середині Дунаю, заглушив мотор, кинув якір.
— Давай! — скомандував Картер.
Інженерна служба «Відділу таємних операцій» своєчасно подбала про те, щоб у людей-жаб було хороше учбове поле, щоб теорія поєднувалася з практикою. На озерах і ріках Південної Баварії створили під водою точні копії тих об'єктів, які майбутні диверсанти мали зруйнувати чи пошкодити. Недалеко від Регенсбурга на дні Дунаю уклали дві ланки труб величезного діаметра — макет бензопроводу в натуральну величину.
«Білий» та інші «жаби» багато разів, під прикриттям ночі і спеціальних річкових та берегових патрулів, спускалися разом з інструкторами на дно Дунаю і тренувалися. Спочатку вони просто підривали стальну артерію бензопроводу. Але потім відмовились од цього. Противник може одразу виявити пошкоджене місце і швидко відновити. «Білого» навчили завдавати по бензопроводах такі удари, які не можуть зафіксувати навіть високо чутливі апарати, встановлені на насосних і контрольних станціях. «Білий» із спеціальним акумуляторним свердлом спускався на дно Дунаю, просвердлював у трубі невеличкий отвір, такий, щоб тиск у бензопроводі не падав. В цей отвір він вводив певну кількість особливої суміші і знову закривав отвір. Потік бензину гнав отруту у величезні резервуари бензосховища. Отрута діяла не зразу, а через два-три тижні; залежно від концентрації. Якщо її ввести в авіаційний бензин за певний час до вильоту, літаки не піднімуться в повітря. Втрати від такої диверсії важко визначити наперед.
«Білий» підвівся. Він був здоровезний і незграбний у своїх свинцевих черевиках, спеціальному одязі, поверх якого натягнуто два захисних комбінезони — резиновий і брезентовий, в шоломі з велетенським скляним оком,
З балонами на грудях, з батарейним ліхтарем і великою сумкою, в якій було все необхідне
Рівно через двадцять хвилин його голова з'явилася на темній поверхні ріки. За допомогою Картера і рульового він виліз на катер, зняв шолом і доповів, що завдання виконав у строк.
Картер, як і вчора, похвалив плавця. Хвалив, не скуплячись, навіть перебільшуючи його вправність. Робив він це неспроста. Намагався задобрити, переконати, що пройдено найважчі, найвирішальніші щаблі на драбині випробувань.
Але головне випробування було попереду. Воно проводилося не в таємних казематах коледжу, не за допомогою «детектора брехні» — електронної машини, що перевіряє, чи агент правдиво відповідає на запитання, які задає експерт.
Околиця Регенсбурга. Берег Дунаю. Швидкохідний гоночний катер відплив од причального муру і, м'яко гуркочучи відрегульованим мотором, обережно обминаючи мілини, вибрався на фарватер.
Картер і «Білий» узяли з собою продукти, риболовні снасті, горілку, приправу для юшки. Вони. збиралися весь день бродити по дунайській воді і дунайських берегах.
«Білий», судячи з його напружено-вичікувального виразу обличчя і насторожених очей, догадувався, що прогулянку влаштовано не просто так, заради відпочинку і розваги. Але ні про що не запитував.
Рухалися вверх. Потужний мотор тягнув рівно, катер покірно слухався керма, легко розрізаючи гострим носом неподатливу воду Дунаю.
Картер, у білому светрі, білих фланелевих штанях і в береті, стояв на кормі біля прапора, що розвівався на вітрі і, злегка примружившись, дивився на ріку, залиту яскравим літнім сонцем, його тінь, тонка, довга, наче щогла, і чорний квадрат кормового прапора рухалися по спокійній воді. Небо було теж спокійне, чисте. Дачні будиночки передмістя Регенсбурга і сади навколо них, обмиті недавнім дощем, блищали свіжою зеленню, яскравими барвами. В обличчя дихав теплий вітерець. На прибережному схилі, там, де сяяли скляні кулі на квіткових клумбах, загримів рояль, вітаючи новий день.
Новий день!.. Новий Дунай, нове небо, нове сонце, новий Бетховен, нові барви… Не радіти, дивлячись на все це, може лише камінь. Картер згадав Закарпаття, «компетентну особу», її пророцтва і посміхнувся. «Ми ще не раз зіткнемося з вами, полковнику, але вже «заочно».
«Білий», обернувшись, запитав:
— Містер Хеннеді, зупинимося в Регенсбурзі?
— Ні. Тримайте курс, не знижуючи швидкості, на північ. — Картер кивнув на небо, махнув рукою у напрямку берега. — Чудовий деньок, правда?
«Білий» переклав на штурвал величезні руки, повільно, неохоче глянув навкруги, і в його водянистих безбарвних очах не спалахнуло жодної іскорки.
— День, кажу, чудовий, — повторив Картер. — Пощастило нам з тобою, Дороше. Славно погуляємо.
«Білий» і на цей раз не відповів. Картеру не сподобалося мовчання «жаби», йому взагалі не подобалось усе, що не зразу розкривалося перед ним. Усяка таємниця нестримно притягувала до себе, не давала Картеру спокою доти, поки він не розгадував її.